Постанова Львівський апеляційний суд № 453/874/20

Справа № 453/874/20 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є. Провадження № 22-ц/811/3586/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П. при секретарі Ждан К.О. з участю представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення, - В С Т А Н О В И В : 24 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення. Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що вона є повноцінним одноособовим власником будинковолодіння, що знаходится за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності засвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 лютого 2020 року. В даному будинку за її згодою було прописано її дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рідного брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що відповідач більше року не проживає в її житловому будинку, про те періодично з`являється та влаштовує скандали. В період його проживання, вона та її дочка постійно потерпали від психологічного насильства з боку останнього. Це все супроводжувалося пошкодженням домашніх речей, меблів, іншого облаштування будинку, дверей, вікон. Окрім того, вказує, що відповідач по справі участі в утриманні, ремонті, оплаті комунальних послуг будинку не бере, добровільно відмовляється звільнити житло, систематично порушує правила співжиття, з приводу чого неодноразово зверталася до відділу поліції із відповідними заявами. Внаслідок зазначених обставин, позивачка зазначає, що вищевказані факти порушують її права, як власника житлового будинку та просить суд задовольнити її позовні вимоги. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення - відмовлено. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 . Вважає рішення суду незаконним. Зазначає, що будинок знаходиться у власності позивачки, де за її згодою було прописано відповідача ОСОБА_4 , будинок перебуває у зруйнованому стані, відповідач участі в утриманні, ремонті та оплаті комунальних послуг не бере. Не погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що відповідач періодично навідується до спірного житлового приміщення, влаштовує скандали, та в житлі знаходяться його особисті речі. Факт не проживання відповідача з 2012 року в будинку підтвердили в судовому засіданні позивач та свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також відсутність в будинку та на території прибудинкової території речей відповідача. Щодо відсутності в матеріалах справи актів органів місцевого самоврядування, зазначає, що згідно відповіді Козівської сільської ради від 08.04.2021 року, представники через дотримання правил щодо запобігання коронавірусної інфекції COVID-19 не складають акти обстеження. Окрім цього, зазначає, що відповідач в судове засідання не з`являвся жодного разу, що свідчить про відсутність інтересу в відповідача до спірного житлового будинку. Просить рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив з тих обставин, що останньою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач набув право власності або право постійного користування іншим житловим приміщенням, а також, що він не проживає у даному будинку понад рік без поважних причин (відсутні відповідні акти органів місцевого самоврядування). З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 лютого 2020 року державним нотаріусом Батлюк В.І., спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_8 , 1926 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з житлового будинку, трьох житлових кімнат, розміром житлової площі 55,8 кв.м., та однієї кухні, загальною площею 79,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом встановлено та стверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, сформованого 04 лютого 2020 року Сколівською державною нотаріальною конторою за №59277867, позивачка ОСОБА_1 являється власницею нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки № 333, виданої 17 липня 2021 року Козівською сільською радою Стрийського району Львівської області, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жителька АДРЕСА_1 , є пенсіонером та особою з інвалідністю 1-ої групи. ЇЇ сім`я складається з: дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно акту обстеження, складеного 11 березня 2021 року комісією Козівської сільської ради Стрийського району Львівської області та проведеного в домогосподарстві гр. ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , являється власницею вказаного житлового будинку і з нею разом проживають: дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім цього, допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які являються дітьми позивачки, вказали, що з грудня 2020 року відповідач в житловому будинку їх матері не проживає, в будинку знаходяться його речі, можливо проживає у с. Козьова Стрийського району Львівської області. Час від часу приходить, влаштовує скандали. Після оформлення їх мамою спадкових прав на спірний житловий будинок, такий жодних коштів на утримання будинку не надавав. Згідно з ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом, передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Інших підстав для втрати членом сім`ї власника житла права користування житлом ЦК України не визначає. У Постанові Верховного суду від 20.12.2018 року по справі № 501/957/15-ц, провадження № 61-34021св18 зазначено, що під час вирішення питання про втрату права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягають термін відсутності та поважність причин такої відсутності. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається і право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (постанова ВС від 25.07.2018 року №638/13030/13-ц). Звертаючись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позивач як підставу позову зазначила, що відповідач більше року постійно не проживає в спірному житловому будинку, але періодично навідується та влаштовує скандали, в житлі знаходяться його особисті речі. Згідно ст. 107 ЖК України, наймач житлового приміщення або член його сім`ї може бути визнаний судом таким, що втратив право користування цим приміщенням, якщо фактичні дані свідчать про обрання ним іншого постійного місця проживання. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Згідно з ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Згідно з вимогами ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Частиною другою статті 405 ЦК України визначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів звертає увагу на те, що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачкою та її представником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідачем обрано інше постійне місце проживання, що він не проживає у даному будинку понад рік без поважних. Колегія суддів звертає увагу, що пояснення свідків, які є дітьми позивачки, в підтвердження того, що відповідач в домогосподарстві гр. ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не проживає більше року, однак час від часу туди приходить, не є доказом який встановлює факт не проживання відповідача в згаданому домогосподарстві понад один рік. Також не є підставою для задоволення даного позову не неявка відповідача в судові засідання та відсутність з сторони відповідача доказів наявності у нього інтересу до домогосподарства, яка належить позивачці, оскільки, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд першої інстанції доречно звернув увагу на наявну в матеріалах справи заяву відповідача ОСОБА_4 про те, що він має намір оскаржувати свідоцтво про право на спадщину, згідно якого позивачка стала одноособовим власником спірного житла після смерті їх матері, оскільки він, як спадкоємець першої черги після смерті матері, має право на спадщину за законом. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2021 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 серпня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник