Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/2102/20

Справа № 347/2102/20 Провадження № 22-ц/4808/520/22 Головуючий у 1 інстанції ГОРДІЙ В. І. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д., секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Космацької сільської ради об"єднаної територіальної громади, третя особа без самостійних ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Мішути В`ячеслава Вікторовича на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Гордієм В.І. 25 січня 2022 року у м.Косів Івано-Франківської області, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року представником ОСОБА_1 адвокатом Потятинником Ю.Р. подано позов до Космацької сільської ради об"єднаної територіальної громади, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Космацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області за №138 від 04 липня 2013 року ОСОБА_1 фактично було відмовлено у задоволенні її заяви про відновлення реєстрації за адресою АДРЕСА_1 . Однак, таке рішення є незаконним, оскільки ОСОБА_1 народилася і постійно проживала в с. Космач Косівського району Івано-Франківської області. Її батьки проживали за адресою с. Космач участок "Центр" Косівського району Івано-Франківської області. І, згідно діючого на той час законодавства, була прописана за місцем проживання батьків. За цією ж адресою фактично проживає і на даний момент, місця фактичного проживання не змінювала. В 2013 році батьки повідомили ОСОБА_1 , що Космацькою сільською радою за їхньою заявою її, як неповнолітню, виписано з їхнього житлового будинку та прописано по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за реєстром №1059 з 1989 року. Відмітки про рішення щодо її реєстрації за цією адресою ( АДРЕСА_2 ) в погосподарських книгах сільської ради немає, і, згідно листа Державного архіву Івано-Франківської області №Н-1/04-20 від 05.08.2013 року у протоколах засідань виконкому та сесій Космацької сільської ради народних депутатів за 1989 рік такого рішення не виявлено. Із заявою до відповідача про зміну своєї прописки в 1989 році ОСОБА_1 не зверталась, рішення про зміну її прописки не приймалось. З огляду на ці обставини відповідач міг самостійно добровільно виправити допущені ним щодо позивача порушення, однак цим правом не скористався. Вважає рішення сільської ради щодо зміни прописки позивача у 1980 році без відома ОСОБА_1 та проти її волі незаконним і порушене право підлягає відновленню шляхом визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення. Просить визнати незаконним та скасувати рішення Космацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області №138 від 04.07.2013 року (а.с.1-4, том.1). Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Космацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області за №138 від 04 липня 2013 року, яким фактично відмовлено ОСОБА_3 у заяві про відновлення реєстрації за адресою АДРЕСА_1 (а.с.242-246,том.1) . Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Мішута В`ячеслав Вікторович подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин,що мають значення. Вказує, що позивач звернулася до суду про оскарження неіснуючої у природі відмови сільської ради про її реєстрацію. Так, з оскаржуваного рішення сільської ради №138 від 04.07.2013 року випливає, що власник житла ОСОБА_4 не погоджується на те, щоб позивачка з сім`єю була зареєстрована в його будинку. Своїм рішенням сільська рада не відмовляла позивачці у реєстрації, а рекомендувала їй вирішувати майновий спір в судовому порядку. Матеріалами справи підтверджується, що на момент прийняття Космацькою сільською радою 04 липня 2013 року рішення за №138 позивачка з 1983 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Підставою відмови позивачу у відновленні права реєстрації місця проживання було те, що вже вона була зареєстрована за іншою адресою. У матеріалах справи відсутні докази скасування зазначеної реєстрації на момент прийняття оспорюваного рішення сільської ради, тому відсутні правові підстави для здійснення нової реєстрації місця проживання позивача. З матеріалів справи вбачається, що позивач тривалий час перебувала у Республіці Польща, отже мала інше місце проживання, де проживають і навчаються наразі її діти, та яка періодично відвідувала відповідачів-як своїх батьків, що не дає підстав вважати цих осіб такими,що проживали однією сім`єю з ОСОБА_2 . Судом передчасно зроблено висновок про те, що проживаючи до 02 січня 1990 року за місцем реєстрації своїх батьків та, за відсутністю інших відміток щодо зміни нею місця проживання, місце проживання і місце реєстрації позивачки було незмінним. Так, за два місяці до зміни реєстрації (09.11.1989 р.) позивачка уклала шлюб, чим досягла повноліття. Крім того, успадкувала нерухомість від свого покійного діда ОСОБА_5 , що стало підставою для реєстрації місця проживання по АДРЕСА_2 та подальшого проживання її за цієї адресою разом зі своєю новою сім`єю. Після повернення з-за кордону, враховуючи непридатний для проживання великою сім`єю стан будівлі, ОСОБА_1 виявила бажання проживати в батьківському будинку, але отримала відмову батьків у вселенні. Висновок суду про відмову у застосуванні строку позовної давності, про що заявлено відповідачем у справі, є помилковими та такими, що суперечать постанові ВС від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19 та правовій позиції ВП ВС від 29.06.2021 року у справі №904/3405/19 (провадження№12-50гс20) (а.с.2-10,том.2) Представник ОСОБА_1 адвокат Потятинник Ю.Р. подав відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що у 1989 році, позивачка була прописана (зареєстроване місце проживання) окремо від батьків господарства, вона все ще була неповнолітньою і надалі проживала в господарстві з батьками. Суду не надано ні стороною відповідача, ні третьою особою будь-яких доказів, які б підтверджували реєстрацію позивачки в будинку по АДРЕСА_2 у 1989 році. Натомість, як видно із копії паспорта ОСОБА_1 , виданого їй 29.07.2011 року, повідомлення завідувача Косівського районного сектору УДМС в Івано-Франківській області від 30.07.2013 року за №900, єдине зареєстроване місце її проживання, починаючи з 02.11.1990 року (з часу досягнення повноліття) - є с.Космач Косівського району без зазначення вулиці чи присілку (участку), що підтверджує той факт, що до 02.01.1990 року позивачка, як неповнолітня,проживала за місцем реєстрації своїх батьків. Ще одним доказом цього є повідомлення Державного архіву Івано-Франківської області від 05.08.2013 року про відсутність в державному архіві рішення щодо реєстрації позивачки по АДРЕСА_2 , оскільки у протоколах засідань виконкому та сесій Космацької сільської ради народних депутатів за 1989 рік такого рішення не виявлено. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.27-35,том.2). У судове засідання не з`явилися сторони, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника апелянта ОСОБА_2 адвоката Соборука Ю.Ф. надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи та її представників. Від представника Космацької сільської ради та представника ОСОБА_1 адвоката Потятинника Ю.Р надійшли заяви про розгляд справи без їх участі. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності сторін. В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 29,405 ЦК України, ст.ст.150,156 ЖК України (в редакції 1963 року станом на 1989 рік), встановивши, що місце проживання та реєстрації позивачки було незмінним як у 1989 році, так і станом на 2013 рік, дійшов висновку, що оспорюване рішення сільської ради щодо розгляду її заяви про реєстрацію її в господарство на уч. Центр в с. Космач, Косівського району, є незаконним і підлягає скасуванню. З таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно із ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 про реєстрацію її в господарство на уч.Центр, оспорюваним рішенням Космацької сільської ради за №138 від 04 липня 2013 року, рекомендовано ОСОБА_1 вирішити майнові претензії в судовому порядку (а.с.8,том.1). Водночас, у цьому ж рішенні, сільська рада зазначила, що згідно записів по господарських книг сільської ради ОСОБА_6 зареєстрована в АДРЕСА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за реєстром №1059 з 1989 року відмітки про рішення щодо реєстрації (дівоче ОСОБА_7 ) на АДРЕСА_2 в погосподарських книгах сільської ради немає). Нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 взагалі не придатне для проживання, потребує або капітального ремонту, або зносу. Сім`я ОСОБА_1 фактично без реєстрації постійно проживає в господарстві батька ОСОБА_8 , який як власник нерухомого майна на уч. Центр, з дружиною, згоди на реєстрацію дочки ОСОБА_1 та її сім`ї не дають і по суті сім`я ОСОБА_1 залишається без житла (а.с.8, том.1). Встановлено, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 значиться с.Космач Івано-Франківської області з 02 січня 1990 року без відмітки участків та вулиць (а.с.6,13,том.1). Із записів в погосподарських книгах за 1970-2012 роки ОСОБА_1 станом на 2013 рік зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , про свідчить відповідь виконавчого листа Космацької сільської ради від 07.03.2013 року (а.с.9,том.1). З відповіді Державного архіву Івано-Франківської області від 05.08.2013 року надати архівний витяг з рішення виконавчого комітету Космацької сільської ради Косівського району за 1989 рік про прописку ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 немає можливості, оскільки у протоколах засідань виконкому та сесій Космацької сільської Ради народних депутатів за 1989 рік такого рішення не виявлено (а.с.12,том.1). З листа Косівського РС УДМС від 30.07.2013 року встановлено, що при виготовленні паспорта та здійснення місця реєстрації ОСОБА_1 , у поданих з цією метою заявах вказано лише село Космач, без відмітки участків та вулиць, що підтверджується копією повідомлення завідувача Косівського районного сектору УДМС в Івано-Франківській області від 30.07.2013 року за №900 (а.с.13,том.1). Зі змісту акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 . ОСОБА_1 з чоловіком та трьома дітьми власного житлового будинку немає, проживає в будинку своїх батьків по АДРЕСА_1 . Батьки ОСОБА_1 , коли вона була ще неповнолітня, виписали її з свого господарства без її згоди до дідуся на інший присілок АДРЕСА_2 . Але фактично ОСОБА_1 від народження і по даний час проживає в будинку батьків. На присілку ОСОБА_9 , де вона з сім`єю проживає житловий будинок розвалений і сім`я немає можливості там жити (а.с.24). Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом положень ст.15,16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Згідно з п.43,44 постанови Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16 застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16. Отже ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Згідно з п.42, 43, 50 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/642/19 від 02.02.2021 року застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19). Як вбачається, зі змісту позовних вимог оспорюване рішення містить рекомендаційних характер та лише фіксує факти, які були встановленні під час розгляду заяви ОСОБА_1 , відображені в погосподарських книгах, і жодним чином не змінює, припиняє права та обов`язки позивача як і не створює нові права та обов`язки. Отже, обраний позивачем спосіб захисту жодним чином не відновить його порушене право і такий спосіб захисту є не ефективним. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що судове рішення в цій справі постановлене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вищенаведених підстав. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Мішути В`ячеслава Вікторовича задовольнити. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Космацької сільської ради об"єднаної територіальної громади про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради від 04 липня 2013 року №

138. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 22 серпня 2022 року.