Постанова 4850 № 200/14456/21Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2022 року справа №200/14456/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Пілігріма Петра Олександровича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі №200/14456/21 (головуючий І інстанції Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа ОСОБА_2 , -про визнання протиправними та скасування постанов, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати: -постанову про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в розмірі 12000 грн. від 07.10.2021 року за виконавчим провадженням № 66988034; -постанову про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження від 07.10.2021 року за виконавчим провадженням № 66988034. В обґрунтування позову зазначила, що виконавчий документ не відповідає вимогам п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Оскільки вимоги про скасування зазначених постанов в частині стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є похідними, тому вони також є незаконними. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.183 КАС України. Не погодившись з судовим рішенням представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд не звернув уваги, що відповідно до ч.2 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема, рішення державного виконавця, у тому числі постанови про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Таким чином юрисдикція адміністративних удів поширюється на спірні правовідносини. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що прийнятий державним виконавцем виконавчий лист виданий судом в порушення п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки резолютивна частина рішення суду не передбачає заходів примусового виконання. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає наступне. Фактичні обставини справи. Як свідчать матеріали справи рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04.02.2021 року у справі №221/6892/19, яке набрало законної сили 16.03.2021 року, змінено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено наступний порядок спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 за наступним графіком: кожну другу неділю кожного місяця з 14-00 години до 16-30 годину перші півроку (з метою адаптації малолітнього до батька, пізнання з батьком навичок, потреб, навичок сина, з яким не спілкувався більше року - у присутності матері ОСОБА_1 , надалі без присутності ОСОБА_1 (а.с.22-33) На виконання рішення Слов`янським міськрайонним судом видано виконавчий лист 02.09.2021 року (а.с.19-20) Старшим державним виконавцем Слов`янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Куриловою О.Д. 07.10.2021 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №66988034) за вищезазначеним виконавчим листом (а.с.15-16) Цією постановою стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 12000 грн. Також державним виконавцем 07.10.2021 року прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 300 грн (а.с.17-18) Не погодившись з постановами державного виконавця позивач оскаржила їх до суду, обґрунтовуючи їх протиправність тим, що виконавчий лист виданий судом в порушення п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки резолютивна частина рішення суду не передбачає заходів примусового виконання. Оскільки вимоги про скасування зазначених постанов в частині стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є похідними, тому вони також є незаконними. Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі, виходив з того, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження винесена на підставі виконавчого листа, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області та стосується виконання рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області щодо встановлення порядку спілкування з малолітньою дитиною, тому ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оцінка суду. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пунктів 1, 2 частини першої статі 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною другою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Зазначене свідчить, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Зазначений висновок неодноразово викладався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17) від 27 березня 2019 року (справа № 639/6868/17), від 21 серпня 2019 року (справа №1915/1868/2012) та інших. Таким чином, правильними є висновок про неможливість розгляду в порядку цивільного судочинства вимог про скасування постанови про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження від 07.10.2021 року за виконавчим провадженням № 66988034 та про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору в розмірі 12000 грн. від 07.10.2021 року за виконавчим провадженням № 66988034, - оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Проте суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені приписи КАС України та Закону «України «Про виконавче провадження», висновки Великої палати Верховного Суду з аналогічних питань, тому передчасно дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскільки апелянт просив скасувати ухвалу та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в зв`язку з відсутністю процесуальних повноважень у суду апеляційної інстанції на прийняття постанови по суті позовних вимог за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню по справі. Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Пілігріма Петра Олександровича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі №200/14456/21 задовольнити частково. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі №200/14456/21 скасувати і направити справу для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 18 серпня 2022 року та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Повне судове рішення складено 18 серпня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв