Постанова КЦС ВС № 234/7298/20

Постанова Іменем України 08 серпня 2022 року м. Київ справа № 234/7298/20 провадження № 61-2902св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Данелюк О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів:Корчистої О. І., Канурної О. Д., Космачевської Т. В., ВСТАНОВИВ: Зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») про захист прав споживачів та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його нікчемності. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03 березня 2020 року на рахунок позивача у ПАТ КБ «Приватбанк» надійшли грошові кошти в сумі 14 999,00 грн, які були перераховані відповідачем. З телефонної розмови з представником ТОВ «МІЛОАН» йому стало відомо, що на його ім`я з указаним товариством укладено кредитний договір від 03 березня 2020 року № 1362859 на суму 14 999,00 грн. Позивач отримав електронний договір без підписів сторін. Починаючи з квітня 2020 року з метою повернення кредиту йому та його родичам почали телефонувати з погрозами. Позивач також зазначав, що не отримував інформацію про умови кредиту за кредитним договором, оскільки не підписував його та відповідно не ознайомлювався з Правилами надання послуг відповідача. Так, у пункті 5.1 кредитного договору вказано, що позивач нібито ознайомлений з Правилами надання фінансових кредитів (послуг), які є невід`ємною частиною кредитного договору та розміщені на веб-сайті Відповідача (веб-сайт https://miloan.ua/). Проте ці Правила якщо і існують, то вони не викладені у договорі (не закріплені у ньому) та можуть в односторонньому порядку бути змінені відповідачем, який власноруч адмініструє свій веб-сайт. Крім того, в пунктах 6.2, 6.4, 6.5 кредитного договору містяться таке застереження, що «Після укладення цей Кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника», «Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі». Таке положення кредитного договору суперечить вимогам законодавства та дозволяє відповідачу в односторонньому порядку змінювати істотні умови договору. Викладене узгоджується з висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Позивач зазначав, що у відповідача не має та не може бути доказів письмового укладення кредитного договору, оскільки такого в дійсності не було. Тому до цього нікчемного кредитного договору мають бути застосовані наслідки його недійсності, а позивач зобов`язується згідно з частиною першою статті 216 ЦК України повернути безпідставно отримані від ТОВ «МІЛОАН» грошові кошти в розмірі 14 999,00 грн. ОСОБА_1 просив встановити нікчемність кредитного договору від 03 березня 2020 року № 1362859, укладеного між ТОВ «МІЛОН» та ОСОБА_1 та застосувати наслідки його недійсності. У червні 2020 року ТОВ «МІЛОАН» подало зустрічний позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 березня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» і ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 1362859. Вказаний договір є таким, що вважається укладеним у письмовій формі, відповідно до норм законодавства України. Після укладення кредитного договору ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти в сумі 14 999,00 грн. Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору кредит надається строком на 30 днів. ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в розмірі 36 747,55 грн. ТОВ «МІЛОАН» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2020 року № 1362859 в сумі 36 747,55 грн, з яких: 14 999,00 грн - основна сума боргу, 1 499,90 грн - комісія за надання кредиту, 6 749,55 грн - проценти за користування кредитом з 04 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року, 13 499,10 грн - проценти за користування кредитом з 03 квітня 2020 року до 01 червня 2020 року. Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 02 липня 2020 року об`єднано в одне провадження цивільні справи № 2/234/2388/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МІЛОАН» про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності та № 2/234/2700/20 за зустрічним позовом ТОВ «МІЛОАН» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором, присвоєно цивільній справі № 2/234/2388/20. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МІЛОАН» про захист прав споживачів та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його нікчемності відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ТОВ «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МІЛОАН» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2020 року № 1362859 в сумі 35 247,65 грн, з яких: 14 999,00 грн - основна сума боргу, 6 749,55 грн - проценти за користування кредитом з 04 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року, 13 499,10 грн - проценти за користування кредитом з 03 квітня 2020 року до 01 червня 2020 року. В частині стягнення комісії за надання кредиту відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МІЛОАН» судовий збір в сумі 2 016,24 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору про надання фінансового кредиту від 03 березня 2020 року № 1362859 вимогам законодавства. Доводи позивача про несправедливість та невідповідність нормам закону умов укладеного між сторонами кредитного договору не доведені, сам кредитний договір містить всі істотні умови, характерні для такого виду договорів, саме позичальник за допомогою електронного підпису погодився з такою редакцією договору. Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Апеляційний суд з указаними висновками суду першої інстанції погодився, вважав їх обґрунтованими. Аргументи учасників справи У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги від 13 березня 2021 року, просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову про захист прав споживачів, встановлення нікчемності кредитного договору, застосування наслідків його нікчемності та часткове задоволення зустрічного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором. Касаційна скарга мотивована тим, що: відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що ОСОБА_1 не підписував письмово або за допомогою електронного підпису та не мав наміру укладати оспорюваний кредитний договір, а тому цей договір не може вважатися таким, що укладений у письмовій формі; ОСОБА_1 не отримував і не застосовував одноразовий ідентифікатор (CМС-повідомлення) та не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, а тому зобов`язальних правовідносин за кредитним договором між сторонами не виникало; факт зарахування коштів у сумі 14 999,00 грн на рахунок позивача не є однозначним доказом того, що грошові кошти отримані саме за оспорюваним кредитним договором та за згодою позивача із умовами договору. При цьому кошти могли бути зараховані без дозволу позивача, оскільки механізм заборони зарахування коштів на картку (попереднє погодження перед зарахуванням) відсутній; суди попередніх інстанцій порушили вимоги процесуального закону, оскільки оригінали електронних доказів не досліджувались (позивач і відповідач надали лише паперові копії електронних документів, які не є письмовими доказами згідно з частиною третьою статті 100 ЦПК України); суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, всупереч нормам законодавства дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування, а також не дослідив питання щодо протиправності умови кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту. Крім того, у касаційній скарзі зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із касаційним розглядом справи, у загальному розмірі 2 800,00 грн. Також, на думку представника ОСОБА_1 , у разі задоволення касаційної скарги до загального розміру судових витрат необхідно додати витрати у розмірі 2 000,00 грн, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції. У квітні 2021 року від ТОВ «МІЛОАН» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. У травні 2021 року від ТОВ «МІЛОАН» надійшли пояснення, в яких зазначено, що після ухвалення судового рішення апеляційним судом ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції з заявою про розстрочення виконання оскарженого рішення суду першої інстанції. Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 06 квітня 2021 року заяву задоволено частково, розстрочено виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МІЛОАН» коштів на загальну суму 35 247,65 грн протягом шести місяців рівними частинами за визначеним судом графіком. Крім того, ОСОБА_1 як підставу для розстрочення виконання рішення суду вказував обставини, що є аналогічними тим, які зазначені у заяві про реструктуризацію заборгованості, поданої ним ТОВ «МІЛОАН». Таким чином, ОСОБА_1 , який заперечував факт укладення кредитного договору та наполягав на наявності у нього обов`язку щодо повернення лише помилково перерахованих коштів у сумі 14 999,00 грн, фактично визнав як факт укладення кредитного договору, так і обов`язок зі сплати кредитної заборгованості. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Фактичні обставини справи 03 березня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1362859, відповідно до пункту 1.2 якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 14 999,00 грн, строком на 30 днів з 03 березня 2020 року (пункт 1.3 кредитного договору), з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 02 квітня 2020 року, з процентною ставкою за користування кредитом 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 кредитного договору). Відповідно до графіку розрахунків до кредитного договору від 03 березня 2020 року № 1362859 встановлено дату платежу 02 квітня 2020 року, до сплати: кредит в сумі 14 999,00 грн, комісія за надання кредиту в сумі 1 499,90 грн, проценти в сумі 6 749,55 грн, а всього в сумі 23 248,45 грн. Відповідно до розрахунку суми заборгованості, який зазначений в позовній заяві, борг ОСОБА_1 перед ТОВ «МІЛОАН» становить 36 747,55 грн, з яких: 14 999,00 грн - основна сума боргу, 1 499,90 грн - комісія за надання кредиту, 6 749,55 грн - проценти за користування кредитом з 04 березень 2020 року до 02 квітня 2020 року, 13 499,10 грн - проценти за користування кредитом з 03 квітня 2020 року до 01 червня 2020 року. Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» на картковий рахунок ОСОБА_1 03 березня 2020 року зараховано 14 999,00 грн. Цей факт також підтверджується і наданим відповідачем платіжним дорученням від 03 березня 2020 року № 16067444. Для укладання вищевказаного електронного кредитного договору сторони вчинили наступні дії в ІТС товариства та поза нею: 03 березня 2020 року 18 год 51 хв - введення позичальником даних по заяві; 03 березня 2020 року 18 год 51 хв - анкету-заяву відправлено позичальником на розгляд товариству; 03 березня 2020 року 18 год 51 хв - автоматичні перевірки по заяві; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - перевірка позичальника за даними БКІ; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - скоригована оцінка позичальника; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - прийняття позичальником умов; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - створено пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) в особистому кабінеті позичальника; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - позичальнику відправлено смс повідомлення про погодження кредиту та необхідність підписати акцепт на сайті; 03 березня 2020 року 18 год 52 хв - позичальнику відправлено смс повідомлення з ідентифікатором (кодом) для підписання акцепту та укладення договору; 03 березня 2020 року 18 год 53 хв - позичальником підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (акцепт); 03 березня 2020 року 18 год 53 хв - друкована форма укладеного кредитного договору розміщена в особистому кабінеті позичальника; 03 березня 2020 року 18 год 53 хв - кредитні кошти перераховано на картку позичальника. Вказане підтверджується наданою відповідачем Хронологією дій щодо укладення кредитного договору від 03 березня 2020 року № 1362859 та зазначеними в ній документами. Відповідно до графіку розрахунків до кредитного договору від 03 березня 2020 року № 1362859 встановлено дату платежу 02 квітня 2020 року, до сплати: кредит в сумі 14 999,00 грн, комісія за надання кредиту в сумі 1 499,90 грн, проценти в сумі 6 749,55 грн, всього в сумі 23 248,45 грн. Заборгованість на час звернення сторін до суду ОСОБА_1 не погашена. Крім того, ТОВ «МІЛОАН» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь комісію в сумі 1 499,90 грн.

Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких мотивів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Суди встановили, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі, що переглядається, судом установлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. Встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Твердження заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставним, оскільки висновки судів вказаному висновку Верховного Суду не суперечать. Аргументи касаційної скарги про безпідставне стягнення з ОСОБА_1 процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування є необґрунтованими. Можливість стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачено пунктом 2.2.3 кредитного договору, який укладено між сторонами. Тому суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування у розмірі 13 499,10 грн за період з 03 квітня 2020 року до 01 червня 2020 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що суди не дослідили питання щодо протиправності умови кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту, як підстава для скасування оскаржених судових рішень, є безпідставною, оскільки за результатом розгляду справи суди відмовили у стягненні комісії за надання кредиту. Також безпідставним є твердження заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі з огляду на наступне. У частинах другій, третій, п`ятій статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Порушень порядку надання і отримання доказів у судах не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судів не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався. Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Оскільки за результатами касаційного перегляду справи касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, суд не здійснює розподіл судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу адвоката. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді М. М. Русинчук Н. О. Антоненко І. О. Дундар