Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/13629/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 11 серпня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/13629/18 Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/135/22 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Поклад Д.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Требух Н.В. від 22 червня 2021 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складення повного тексту рішення - 02 липня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, в якому обґрунтовував вимоги заявленого позову статтею 70; ч.1 статті 71, статтею 74 Сімейного кодексу України. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка надійшла до суду першої інстанції 11.03.2021 року (а.с.147-148, том 3), ОСОБА_1 просив: встановити факт спільного проживання однією сум`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з травня 2015 року по травень 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ); визнати будівельні матеріали та ремонтно-будівельні роботи, що використані при будівництві об`єкта (житлового будинку в стадії будівництва), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ), спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 513 817 грн., що становить 1/2 від вартості будівельних матеріалів та ремонтно-будівельних робіт, що використані при будівництві об`єкта (житлового будинку в стадії будівництва) за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що у вказаний період вони із ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, вели спільне господарство, мали спільний побут. Позивач зазначав, що під час спільного проживання за рахунок спільних грошових коштів вони із ОСОБА_2 у лютому 2016 року придбали земельну ділянку площею 0,0816 га за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ), та житловий будинок з надвірними спорудами за вказаною адресою. Дану земельну ділянку було зареєстровано на ім`я відповідача. Позивач стверджував, що оскільки вони разом із ОСОБА_2 придбали нерухоме майно за спільні кошти під час проживання однією сім`єю, то вказане майно є спільним і підлягає поділу у відповідності до статей: 70, 71, 74 Сімейного кодексу України. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 22.06.2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна. Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 500 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 22.06.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, зокрема, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, безпідставно врахував показання свідків зі сторони відповідача, та не прийняв до уваги показання свідків зі сторони позивача, які повно та послідовно підтверджуються матеріалами справи, та не в повному обсязі дослідив матеріали справи. Доводи апеляційної скарги, із посиланням на статті: 3,21,74 Сімейного кодексу України, зазначають про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції необґрунтовано не дослідив надані позивачем фотокартки, відео та аудіо записи, витяги із банківських документів. Доводи апеляційної скарги вказують, банківські документи (виписки), наявні в матеріалах справи, не прийняті до уваги судом першої інстанції, при цьому, позивач та його представник надавали пояснення щодо певних пунктів, які стосуються витрат під час сумісного проживання сторін спору в якості подружжя. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги факт перебування сторін по справі за адресою, за якою були надані телекомунікаційні послуги та факт оплати за вказані послуги позивачем. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що факт сумісного проживання сторін підтверджується копією титульної сторінки медичної картки позивача, яка міститься в матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції не прийняв до уваги показання свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтверджують обґрунтованість вимог заявленого позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав критично віднестись до показань свідків з боку відповідача: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оскільки вони є недостовірними. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи міститься СД-диск, на якому є ряд фотографій, відеозаписів, проект будинку та інші графічні матеріали, які в повній мірі підтверджують обставини, викладені в позовній заяві, та показання свідків на предмет проживання позивача і відповідача в якості однієї сім`ї в спірний період часу, будівництво ними спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , безпосередньо за грошові кошти ОСОБА_1 . Апелянт стверджує, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу підтверджується листуванням сторін в соціальній мережі vk.com, доступ до якої тривалий час було заблоковано, і тому була відсутня можливість надати відповідні роздруківки. Апелянт вказує, що в подальшому вдалося зробити скріншоти листування позивача з відповідачем, з яких вочевидь вбачається сумісне проживання сторін, спільний сімейний бюджет останніх та наміри щодо подальшого проживання вже в зареєстрованому шлюбі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обгрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Жилінський О.В. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Блохіна Н.В. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 22.06.2022 року. В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 . З 26.09.2018 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 (а.с.98, том 2). Відповідач ОСОБА_2 до 30.03.2016 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 (а.с.202, том 1), після 30.03.2016 року - за адресою АДРЕСА_1 (а.с.182, том 1). 22.08.2020 року відповідач зареєструвала шлюб із ОСОБА_15 (а.с.162, том 3). 23.02.2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу було придбано земельну ділянку площею 0,0816 га та житловий будинок з надвірними спорудами житловою площею 28,2 кв.м, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7-8, том 1). Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний ним період, в тому числі, і на час придбання спірного майна у лютому 2016 року, оскільки встановлені обставини справи та ті підстави, на які позивач посилався в позові, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України про спільність сумісної власності подружжя. При цьому, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 22.06.2021 року зазначив, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 Сімейного кодексу України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловіку, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновку суду першої інстанції від 22.06.2021 року фактичним обставинам справи та нормам права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. При застосуванні статті 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 Сімейного кодексу України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99). У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19, зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)". У постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі №6-1026цс15 зазначено, що "… Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці". У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18, зазначено, що " …особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності". Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, вислухавши пояснення учасників судового розгляду даної справи, показання свідків, дослідивши надані сторонами спору докази, дійшов вірного висновку щодо недоведеності наданими позивачем доказами факту спільного проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний позивачем хронологічний період, в тому числі, і на час придбання у лютому 2016 року спірного майна, оскільки встановлені обставини справи та ті підстави, на які позивач посилався в позові, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус чоловіка та жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України про спільність сумісної власності подружжя. При цьому, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 22.06.2021 року обгрунтовано зазначив, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 Сімейного кодексу України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловіку, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції безпідставно врахував показання свідків зі сторони відповідача, та не прийняв до уваги показання свідків зі сторони позивача, які повно та послідовно підтверджуються матеріалами справи, та не в повному обсязі дослідив матеріали справи. Доводи апеляційної скарги, із посиланням на статті: 3,21,74 Сімейного кодексу України, зазначають про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції необґрунтовано не дослідив надані позивачем фотокартки, відео та аудіо записи, витяги із банківських документів. Доводи апеляційної скарги вказують, банківські документи (виписки), наявні в матеріалах справи, не прийняті до уваги судом першої інстанції, при цьому, позивач та його представник надавали пояснення щодо певних пунктів, які стосуються витрат під час сумісного проживання сторін спору в якості подружжя. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги факт перебування сторін по справі за адресою, за якою були надані телекомунікаційні послуги та факт оплати за вказані послуги позивачем. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції не прийняв до уваги показання свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтверджують обґрунтованість вимог заявленого позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав критично віднестись до показань свідків з боку відповідача: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оскільки вони є недостовірними. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки як вбачається з рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року, судом першої інстанції при розгляді даної справи по суті прийнято до уваги та надано відповідну оцінку показанням свідків як з боку позивача, так і показанням свідків з боку відповідача, у сукупності із іншими наданими сторонами спору доказами по справі. Виходячи із приписів статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів. При цьому, положення ч.1,ч.2,ч.3 статті 89 ЦПК України регламентують, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналізуючи показання свідків, надані ними в судовому засіданні суду першої інстанції, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності показаннями свідків факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з травня 2015 року по травень 2017 року, в тому числі, і станом на час придбання 23.02.2016 року спірного майна. Показаннями свідків в суді першої інстанції не підтверджено факт придбання спірного майна за спільні кошти саме позивача та відповідача. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що факти спільного проведення певного часу сторонами спору, пересилання позивачем коштів на рахунок відповідача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом спірного хронологічного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. В позовній заяві ОСОБА_1 вказує на ті обставини, що кошти на придбання спірних земельної ділянки та житлового будинку він заробив, надаючи ІТ послуги та продавши власний автомобіль MAZDA 323F, 1998 року випуску. З даного приводу суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, згідно матеріалів справи, автомобіль MAZDA 323F було продано позивачем 13.04.2016 року, тобто, вже після придбання відповідачем 23.03.2016 року нерухомого майна, то кошти, отримані ОСОБА_1 за продаж автомобіля, не могли бути витрачені на придбання спірного майна. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що факт сумісного проживання сторін підтверджується копією титульної сторінки медичної картки позивача, яка міститься в матеріалах справи. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року, оскільки запис на титульній сторінці медичної картки позивача, копія якої міститься в матеріалах справи, і в якій зазначено адресу проживання особи, що стоїть на обліку в медичному закладі, вчиняється зі слів пацієнта лікарні, і не може бути офіційним підтвердженням проживання особи саме за вказаною нею адресою. Крім того, в контексті приписів статей: 77,80 ЦПК України, вказаний запис на титульній сторінці медичної картки позивача не може бути доказом спільного проживання сторін спору за зазначеною адресою. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи міститься СД-диск, на якому є ряд фотографій, відеозаписів, проект будинку та інші графічні матеріали, які в повній мірі підтверджують обставини, викладені в позовній заяві, та показання свідків на предмет проживання позивача і відповідача в якості однієї сім`ї в спірний період часу, будівництво ними спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , безпосередньо за грошові кошти ОСОБА_1 . Апелянт стверджує, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу підтверджується листуванням сторін в соціальній мережі vk.com, доступ до якої тривалий час було заблоковано, і тому була відсутня можливість надати відповідні роздруківки. Апелянт вказує, що в подальшому вдалося зробити скріншоти листування позивача з відповідачем, з яких вочевидь вбачається сумісне проживання сторін, спільний сімейний бюджет останніх та наміри щодо подальшого проживання вже в зареєстрованому шлюбі. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 22.06.20221 року, оскільки суд при вирішенні даного спору по суті надав відповідну оцінку показанням свідків, у їх сукупності і узгодженості між собою, при цьому, суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу по справі окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, мотивувавши у рішенні відповідне відхилення або врахування досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний ним період, в тому числі, і на час придбання спірного майна у лютому 2016 року, оскільки встановлені обставини справи та ті підстави, на які позивач посилався в позові, не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України про спільність сумісної власності подружжя. При цьому, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 22.06.2021 року зазначив, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 Сімейного кодексу України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловіку, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Необхідно зазначити, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року про відмову у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, узгоджується із висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 377/17/16-ц, провадження №61-11199св18, від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц, провадження №61-42601 св18. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22.06.2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду справи. На адресу апеляційного суду 01.08.2022 року надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с.147-150, том 4), в яких він зазначає, що судом першої інстанції вимога його заяви про уточнення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації в розмірі 513 817 грн., що становить 1/2 від вартості будівельних матеріалів та ремонтно-будівельних робіт, що використані при будівництві об`єкта (житлового будинку в стадії будівництва) за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ), необґрунтовано не була задоволена судом першої інстанції. При цьому, позивач вказує, що дані грошові кошти набуті відповідачем безпідставно, і за даних обставин, суд мав застосувати до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, і на підставі зазначеної норми права задовольнити вимоги позову ОСОБА_1 у вказаній частині. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дані твердження ОСОБА_1 є безпідставними, виходячи із наступного. Відповідно до приписів ч.1 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.1,ч.6 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, в якому обґрунтовував вимоги заявленого позову статтею 70; ч.1 статті 71, статтею 74 Сімейного кодексу України. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка надійшла до суду першої інстанції 11.03.2021 року (а.с.147-148, том 3), ОСОБА_1 просив: встановити факт спільного проживання однією сум`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з травня 2015 року по травень 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ); визнати будівельні матеріали та ремонтно-будівельні роботи, що використані при будівництві об`єкта (житлового будинку в стадії будівництва), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ), спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 513 817 грн., що становить 1/2 від вартості будівельних матеріалів та ремонтно-будівельних робіт, що використані при будівництві об`єкта (житлового будинку в стадії будівництва) за адресою АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 ). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що у вказаний період вони із ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, вели спільне господарство, мали спільний побут. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлялися щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, і обґрунтовував позивач вимоги заявленого позову статтею 70; ч.1 статті 71, статтею 74 Сімейного кодексу України. При цьому, відповідних заяв про зміну підстав заявленого позову ОСОБА_1 до суду першої інстанції не подавалось. Як вбачається із апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 22.06.2021 року у даній цивільній справі, доводи апеляційної скарги, із посиланням на статті: 3,21,74 Сімейного кодексу України, зазначають про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заявленого позову. Вищенаведене свідчить про відсутність правових підстав у суду першої інстанції та, відповідно, у суду апеляційної інстанції, для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, яка регулює загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 22.06.2021 року необхідно залишити без змін. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд приймає до уваги, що за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплачено адвокату Блохіній Н.В., згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.11.2021 року, 10 000 грн. На підтвердження зазначеної суми в матеріалах справи наявний акт про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.11.2021 року (а.с.83, том 4), розрахунок оплати витрат на правову допомогу (правничу допомогу) від 11.11.2021 року, відповідно до якого адвокат Блохіна Н.В. і ОСОБА_2 погодили, що вартість правової допомоги у даній справі становить 10 000 грн. виходячи із наступного: вивчення апеляційної скарги (2 год.) - 2 000 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу (5 год.) - 5 000 грн.; здійснення представництва прав та інтересів довірителя в Чернігівському апеляційному суді у даній справі, незалежно від кількості засідань - 3 000 грн. Вартість однієї години праці встановлюється у розмірі 1 000 грн. (а.с.84, том 4). На підтвердження оплати послуг адвоката надана квитанція б/н від 11.11.2021 року на суму 10 000 грн. (а.с.85, том 4). Повноваження адвоката Блохіної Н.В. у суді апеляційної інстанції підтверджено ордером серії СВ №1005695 від 11.11.2021 року (а.с.86, том 4). У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). В ході апеляційного розгляду даної справи клопотання про неспівмірність, зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Блохіної Н.В. стороною позивача не заявлялось. Зважаючи на викладені обставини, апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 10 000 грн. в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 22 червня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 16.08.2022 року. Головуючий: Судді: