Постанова 4816 № 592/3221/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2022 року м.Суми Справа №592/3221/19 Номер провадження 22-ц/816/866/22 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Рунова В. Ю. , Ткачук С. С. з участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М., сторони: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , треті особи - Сумська міська рада, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року, в складі судді Корольової Г.Ю., ухвалені у м. Суми, в с т а н о в и в: 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4 , треті особи - Сумська міська рада, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просили: - визнати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136600:01:008:0092, спільною частковою власністю; - визнати за кожною із заявниць право власності на 1/4 частку на вказаний будинок та на 1/4 частку земельної ділянки; - визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:01:008:0092; - визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2014 року, згідно з яким житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; - скасувати реєстрацію права власності на цей житловий будинок на ім`я відповідача. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний житловий будинок надавався позивачам та відповідачу як переселенцям з Чорнобильської зони на підставі ордеру № 5 від 06 серпня 1992 року і позивачі, як і відповідач, також мають право на земельну ділянку, від цього права не відмовлялися, а про оформлення всього спірного майна та земельної ділянки одноособово на ОСОБА_4 їм відомо не було і згоди на таке оформлення вони не давали. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано нерухомі об`єкти - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 5910136600:01:008:0092, спільною частковою власністю. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за кожною окремо, право власності на 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,1000 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 5910136600:01:008:0092, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 лютого 2019 року, а саме: скасовано арешт, накладений на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису об`єкту нерухомого майна в свідоцтві про право власності 346220659101) та присадибну земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136600:01:008:0092, які зареєстровані за ОСОБА_4 . Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року визнано недійним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 5910136600:01:008:0092 з призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель на ім`я ОСОБА_4 , виданий 14 квітня 2010 року Управлінням Держкомзему у м. Суми. Визнано незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 20875259 від 24 квітня 2014 року на ім`я ОСОБА_4 на житловий будинок, розташований: АДРЕСА_1 , видане Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області державний реєстратор Матусенко Т.П. та скасовано державну реєстрацію № 346220659101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,1000 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 5910136600:01:008:0092, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_4 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю. Вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах права, у позивачів не виникало права на земельну ділянку, а ордер, на підставі якого вони вселились, не породжує права спільної власності на житловий будинок. Зазначає, що реалізував своє право на безоплатну приватизацію житла та землі, а у позивачів таке право залишилось і жодних витрат у зв`язку з оформленням відповідних прав вони не понесли. Звертає увагу, що суд першої інстанції, прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги, фактично їх не розглянув, проте вказав, що позовні вимоги задовольняються повністю. Як наслідок, правовстановлюючі документи на спірне майно та земельну ділянку є чинними, проте права позивачів на це майно визнано у судовому порядку. Доводить, що висновок суду про поважність пропуску позивачами строку позовної давності прямо суперечить встановленим у справі обставинам. 08 лютого 2021 року від ОСОБА_4 надійшла апеляційна скарга на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року, в якій він просить його скасувати та повернути позивачам заяву про уточнення позовних вимог від 27 червня 2019 року як таку, що подана з порушенням вимог процесуального закону. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вже після початку розгляду справи по суті заявлених вимог позивачами пред`явлено додаткові позовні вимоги, чим порушено п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, а тому заява про збільшення позовних вимог від 27 червня 2020 року мала бути повернута. Вказує, що належними відповідачами по збільшених позовних вимогах мали б бути державний реєстратор та міська рада, а вимога про скасування державної реєстрації підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що право заявника на нерухоме майно виникло на підставі рішень міської ради, які є чинними. Вважає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно не може визнаватись незаконним. Звертає увагу, що суд скасував державну реєстрацію на нерухоме майно, а державну реєстрацію земельної ділянки залишив. У відзивах на апеляційну скаргу на рішення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просять скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначають, що вони є постраждалими від аварії на Чорнобильській АЕС, а тому були відселені з Київської області до спірного помешкання, ордер на яке був виданий на всіх членів сім`ї, а не лише на відповідача, а тому спірні будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю заявниць та відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Прихожай Т.І. просить додаткове рішення залишити без змін, а скаргу відповідача без задоволення. Вказує на безпідставні доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд мав повернути заяву про збільшення позовних вимог від 27 червня 2020 року, оскільки учасники справи не заперечували проти прийняття до розгляду цих вимог. Також вважає помилковими доводи відповідача про те, що суд не мав права розглядати збільшені позовні вимоги у порядку цивільного судочинства. Постановою Сумського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року в даній справі скасовано і ухвалено нове судове рішення. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Сумська міська рада, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, про визнання будинку та земельної ділянки спільною частковою власністю, визнання права власності на частку майна. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року задоволено частково. Додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частку житлового будинку та 1/4 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 31 березня 2021 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що до участі у справі в якості співвідповідачів не залучено компетентні органи, які уповноважені державою на реалізацію положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не звернув уваги на те, що саме ОСОБА_4 є власником спірного житлового будинку та земельної ділянки, тобто є належним відповідачем у цій справі, а відтак дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, оскільки позивачами не оскаржуються рішення органів, які уповноважені державою на реалізацію положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Від ОСОБА_4 10.08.2022 року, представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Прихожай Т.І. 12.08.2022 року, третьої особи - Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради 11.08.2022 року, ОСОБА_3 16.08.2022 року надійшли заяви про розгляд справи без їх присутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення щодо скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - громадянками, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду України про відселення (категорія 2) (т.1, а.с. 32, 35, 38). Із довідки від 18 листопада 1992 року вбачається, що ОСОБА_1 здала в Поліський комбінат комунальних підприємств свій приватний дім, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 7). На підставі Постанови Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23 липня 1991 року смт. Поліське Київської області віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення. 06 серпня 1992 року на підставі рішення виконкому Поліської райради народних депутатів від 24 червня 1992 року № 27 ОСОБА_4 , сім`я якого складається з 4 чоловік ( ОСОБА_4 - голова сім`ї, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_2 - дочка) був виданий ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , загальною жилою площею 86,88 кв.м (т.1, а.с. 6). Рішенням виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів № 441 від 01 грудня 1992 року був затверджений акт про введення в експлуатацію однокімнатних жилих будинків для сімей переселенців з зони аварії Чорнобильської АЕС в АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 8). Із довідки управління «Центр адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради №14.03-08/30208 від 04 квітня 2019 року вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 (донька), ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_7 (онук), ОСОБА_4 (колишній чоловік). Аналогічна інформація щодо зареєстрованих у вказаному будинку осіб містить будинкова книга № 200 (т.1, а.с. 20-24, 25). Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано 19 січня 2011 року (т.1, а.с. 26). Рішенням Сумської міської ради № 3474-МР від 24 лютого 2010 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (т.1, а.с. 13-14). 16 квітня 2010 року ОСОБА_4 було видано державний акт Серії ЯЛ № 224511 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:01:008:0092 (т.1, а.с. 15). 24 квітня 2014 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво Серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 9-11). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі та відповідач отримали разом спірний будинок при відселенні з зони аварії Чорнобильської АЕС, вселились у це житло, зареєструвались та спільно проживали у ньому, а тому це нерухоме майно має статус спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому суд дійшов висновку, що ордер, виданий відповідачу на сім`ю з чотирьох чоловік, отже будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін, а тому їх частки є рівними і підстав для відступу від рівності часток співвласників суд не вбачав, визначивши їх за кожним зі співвласників по 1/4 частині відносно будинку та земельної ділянки. З урахуванням вказаних обставин суд визнав недійсним та скасував Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку та визнав незаконним свідоцтво про право власності на спірний жилий будинок. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За принципом диспозитивності цивільного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Гарантії держави, надані особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Частиною 1 ст. 32 Закону (у редакції, чинній на час відселення) передбачалось, що громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються жилими приміщеннями, як правило, у спеціально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність. Статтею 20 вказаного Закону, поряд з іншими компенсаціями та пільгами громадянам, віднесеним до категорії 1, визначено передачу безоплатно в особисту власність займаних ними та їх сім`ями жилих приміщень у будинках державного та громадського фонду незалежно від того, чи є вказана особа наймачем чи членом сім`ї наймача; вказана пільга може бути використана один раз. Особиста власність, про яку йдеться в ч. 1 ст. 32 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не є тотожною приватній власності, об`єктами якої можуть бути будь-яка річ (майно), що належить лише одній конкретній особі, тобто не є приватною власністю фізичної особи в розумінні чинного Цивільного кодексу України. Зазначення законодавцем особистої, а не приватної власності у частині першій статті 32 Закону № 796-ХІІ дає можливість розглянути підстави виникнення права власності на отриманий при відселенні жилий будинок не тільки у громадянина, якому був виданий ордер для вселення в надану нерухомість, а і членів його сім`ї, вписаних до ордера. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач разом з позивачами отримали будинок АДРЕСА_1 при відселенні з зони аварії Чорнобильської АЕС, загальна площа спірного будинку - 86,86 кв.м, при нормі житлової площі 13,65 кв.м на одну особу (ст. 47 ЖК України), що також свідчить про те, що він надавався не тільки ОСОБА_4 , а і на членів його сім`ї. Позивачі вселилися у будинок, як члени сім`ї відповідача, були там зареєстровані ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - постійно, ОСОБА_3 - до 1997 року) та постійно проживали до настання певних життєвих обставин. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих позивачами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про перебування спірного будинку у спільній сумісній власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та правильно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 368 ЦК України. За відсутності підстав для відступу від рівності часток співвласників суд визначив за кожним із позивачів та відповідачем право власності на 1/4 частку спірного житлового будинку та земельної ділянки, відповідно визнавши недійсними правовстановлюючі документи на це нерухоме майно, видані на ім`я ОСОБА_4 . Посилання в апеляційній скарзі на безпідставність висновку місцевого суду про поважність пропуску позивачами строку позовної давності, не приймаються до уваги колегію суддів, оскільки відповідач не заявляв в суді першої інстанції про пропуск позивачами позовної давності, а просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 червня 2020 року та безпідставність ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положеннями п. 3 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги. Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову відбудеться тоді, коли в рамках конкретного позовної вимоги позивач замість одного способу захисту прав (який був заявлений раніше, при подачі позову) захоче скористатися іншим способом захисту, обґрунтовуючи свої позовні вимоги (предмет позову) тими самими обставинами, якими він обґрунтовував первісні вимоги. Зміна підстав позову відбувається тоді, коли позивач в рамках конкретної позовної вимоги, в обґрунтування раніше заявлених позовних вимог (предмету позову) посилається на інші обставини якими він ці (перші) позовні вимоги, обґрунтовував. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Тобто, законодавцем визначено право позивача змінювати предмет позовних вимог, як складову матеріально-правової вимоги позивача до відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Виходячи з вищевикладеного, складовими частинами позову є предмет, підстава, зміст. Концепція нової редакції ЦПК полягає, у першу чергу, у підготовці позивачем саме кінцевої редакції позовної заяви, яка подається до суду, і в такому випадку суд визначає порядок її розгляду. За наведених обставин, проаналізувавши зміст позову та поданої позивачами заяви від 27 червня 2019 року, вбачається, що вони уточнили позовні вимоги, конкретніше їх сформулювавши, не збільшуючи вимог, не змінюючи предмет та підстави позову, а тому положення п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України порушено не було. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди відповідача з ухваленими у справі судовими рішеннями, тому не є підставою для їх скасування. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 жовтня 2020 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О. Ю. Кононенко Судді: В. Ю. Рунов С. С. Ткачук