Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/4023/21

Дата документу 02.08.2022 Справа № 317/4023/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 317/4023/21 Головуючий у 1 інстанції: Нікітін В.В. № 22-ц/807/1455/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 лютого 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ У грудні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02 листопада 2019 року між сторонами у справі було укладено договір б/н у формі заяви, відповідно до якого позивач встановлює відповідачу кредитний ліміт. АТ «А-банк» повністю виконав вимоги Договору, надавши ОСОБА_1 кредит. Відповідач зобов`язання за договором виконувала не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 08 листопада 2021 року у неї виникла заборгованість перед позивачем в сумі 14397,68 грн., з яких: 9448,45 грн. (заборгованість за кредитом); 4949,23 грн. (заборгованість за відсотками). Посилаючись на вищезазначене, просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто зОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9 448 гривень 45 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 1 489 гривень 68 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 02 листопада 2019 року відповідач звернулася до А-Банку та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с.6, зворот). Водночас, відповідач надала згоду, що дана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 має заборгованість перед А-Банком, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок. Згідно із наданим розрахунком заборгованості, станом на 08 листопада 2021 року заборгованість відповідача становить 14 397,68 грн, яка складається з наступного: 9 448,45 грн загальна заборгованість за тілом кредиту, 4 949,23 заборгованість по відсоткам. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що розмір і порядок нарахування процентів не передбачені умовами договору від 02.11.2019, якими є анкета-заява відповідачки. Надані позивачем Тарифи банку та Умови та правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Водночас, суд першої інстанції врахував факт того, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. ОСОБА_1 звернулася до АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку № б/н від 02.11.2019 (а.с.6, зв.б.). У анкеті-заяві зазначено, що відповідач погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», Тарифи користування кредитною карткою «Зелена» та роздруківку Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.716). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтями 626, 628 ЦК України регламентовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 63 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Акцент-Банк»). Враховуючи той факт, що умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути доступні та зрозумілі усім споживачам (клієнтам), а також доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на момент укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Враховуючи положення статей 633634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти наступного висновку. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначені актами діючого законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначені сторонами безпосередньо у договорі). АТ «Акцент-Банк», пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02 листопада 2019 року у розмірі 14 397,68 грн станом на 08 листопада 2021 року, просив, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками та штраф. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Тарифи користування кредитною карткою «Зелена» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Твердження позивача щодо доведеності факту укладення кредитного договору у відповідності до вимог законодавства шляхом приєднання до матеріалів судової справи роздруківки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, яка діяла на момент укладання договору, відхиляються судовою колегією та вважаються безпідставними. Витягом з Тарифів користування кредитною карткою «Зелена» який міститься в матеріалах судової справи, визначено «Базову процентну ставку» у розмірі 3,7%. Однак, умови та порядок її нарахування і погашення, які є істотними умовами кредитного договору, відсутні. При цьому, матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що саме із цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився та погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафу) у відповідних розмірах та порядку нарахування, на які посилається позивач в обґрунтування позовної заяви. Надані позивачем у якості доказів анкета-заява позичальника та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не можуть свідчити про дотримання прав споживача послуг. Зазначені документи не мають між собою жодного зв`язку, оскільки у кожному з них відсутні застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами. Крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містить інформації про порядок нарахування та списання процентів. У даному випадку видається неможливим застосування до даних правовідносин положення частини першої статті 634 ЦК України. Оскільки до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua) неодноразово вносилися зміни АТ «Акцент-Банк» протягом часу, з якого виникли спірні правовідносини до моменту звернення до суду із даним позовом, допустимим є той факт, що кредитор може додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка є найбільш сприятливою для задоволення позовних вимог. Враховуючи наведені вище обставини та факт ненадання позивачем доказів на підтвердження запропонованих відповідачу конкретних Умов та Правил надання банківських послуг, надані та долучені до матеріалів судової справи Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть бути визнані стандартною (типовою) формою, яка встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказані обставини. Надані позивачем Правила надання банківських послуг в А-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку розміщені на сайті за посиланням https://a-bank.com.ua/terms/, які містяться в матеріалах судової справи, не містять підпису відповідача чи будь-якої іншої позначки, яка б свідчила про ознайомлення останнього зі змістом даного документу. А тому, зазначений Витяг не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Виписка за договором № б/н станом на 08 листопада 2021 року (а.с.56), надана позивачем, містить фактичні розрахунки витрачених та внесених коштів клієнтом ОСОБА_1 у період з 02 листопада 2019 року по 08 листопада 2021 року. Згідно із зазначеною у довідці інформацією, фактична сума витрат ОСОБА_1 коштів позивача складає 9 448,45 грн. Водночас, відповідачем у справі не спростовано факту використання кредитних коштів позивача. Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що отримання кредитної картки та подальше використання кредитних коштів з такої картки свідчать про погодження з умовами, що діяли на момент зняття коштів, а також про обов`язок сплати процентної ставки відхиляються колегією суддів. Посилання А-Банку, при цьому, на положення частини другої статті 638 та частини другої статті 642 ЦК України, є безпідставними, оскільки досягнення згоди щодо істотних умов договору є обов`язковим при укладанні, зокрема кредитного договору. А тому, саме лише користування кредитною карткою із наступним використанням кредитних коштів не може вважатися підставою та належним доказом обізнаності та погодження користувача такої карти з умовами кредитування. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 342/180/17 від 03.07.2019, № 14-131цс19 від 03.07.2019. Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість базування висновків на припущеннях в силу відсутності підстав вважати, що сторонами була обумовлена у письмовому вигляді ціна договору, встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2022 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 12 серпня 2022 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков