Постанова 4807 № 336/5208/19

Дата документу 10.08.2022 Справа № 336/5208/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 336/5208/19 Пр. № 22-ц/807/487/22 Головуючий у 1-й інстанції Щаслива О.В. Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання договору кредитування припиненим ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-2), в якому на підставі ст. 599 ЦК України просила визнати кредитний договір від 19.12.2007 року № б/н, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 припиненим. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2015 року задоволений позов АТ КБ «ПриватБанк» до неї про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, а також судового збору. З моменту подання позову фінансової установи до суду і до повного виконання рішення суду, яке відбулося 11 червня 2019 року, позивач не користувалася кредитною карткою, не збільшувала основну суму заборгованості та інші складові грошового зобов`язання. У зв`язку з добровільним виконанням позивачем судового рішення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби в цей же день, а саме: 11 червня 2019 року, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Після виконання рішення позивач звернулась до Банку з метою отримання довідки про відсутність заборгованості, але позичальник отримала інформацію про те, що розмір її заборгованості перед Банком становить 737248,94 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Щасливу О.В. (а.с. 28). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 31) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2021 року (а.с. 65-68) позов ОСОБА_1 у цій справі залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 73-79) просила рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 80). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 03 грудня 2-21 року (а.с. 83), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 84) з урахуванням навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів, з яких 11 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень). Банк подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 91-95). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 13 квітня 2022 року, не відбувся та був відкладений через відпустку судді-доповідача (а.с. 102, 111). Банк надав апеляційному суду через канцелярію довідку про строк дії картки позивача до 08.2016 року (а.с. 115-117). У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 106-109), у тому числі позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 (а.с.107), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи. За змістом ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В силу вимог ст. 367 ч. 4 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення… (ст. 367 ч. 4 ЦПК України). Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі ст. ст. 11, 15, 16, 509, 599, 631, 639, 651, 652 України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України та виходив із такого. Визнання договору припиненим на підставі рішення суду не передбачено законодавством. Припинення зобов`язання внормовано Главою 50 ЦК України. Зокрема, у відповідності до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Вимагаючи визнання договору припиненим, представник позивача посилається на те, що позивачем виконано рішення суду про стягнення з позичальника грошових коштів за договором кредитування. Зобов`язання припиняється виконанням, проте суду не надано доказів, що всі зобов`язання за договором є виконаними, що дало б підстави для визнання припиненими усіх зобов`язань за договором без номеру від 19.12.2007 року. При цьому, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Таким чином, законом не передбачено такого способу захисту цивільного права, як визнання договору припиненим. І хоча перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, встановлений статтею 16 ЦК України, не є вичерпним, а суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, проте Розділом П ЦК України, який внормовує загальні положення про договір, не встановлено такого способу захисту цивільного права, як визнання договору припиненим. Призначенням Цивільного процесуального кодексу України є, зокрема, встановлення порядку здійснення цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України). Як випливає із змісту ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, за змістом ч. 2 ст. 5 ЦПК України. Хоча, як зазначено, ані законом, ані договором не встановлено обраного позивачем способу захисту права, проте суд не вбачає підстав для застосування положень частини 2 ст. 5 ЦПК України, так як не вбачає ознак порушення права позивача, вважаючи, що доводи про виконання зобов`язань за договором належить вживати як знаряддя захисту права у випадку звернення фінансової установи до суду з вимогами про стягнення грошових коштів по зобов`язанням за договором між сторонами. Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає. Так, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції за вищезазначеним позовом позивача про визнання договору кредитування припиненим у цій справі було помилково було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, оскільки дана справа відноситься до категорії малозначних справ за змістом ст. 19 ЦПК України (ухвала від 24 вересня 2019 року а.с. 31), що в силу вимог ст. 376 ч. 3 п. 7 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Крім того, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, самоусунувся від вирішення цієї справи по суті. Лише під час розгляду цієї справи апеляційним судом у матеріали цієї справи Банком було надано довідку про строк дії карти відповідача до 08.2016 року (а.с.116), яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5, 367 ч.2 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача, оскільки має значення для правильного вирішення цієї справи судом по суті. Так, апеляційним судом встановлено, що сторонами у цій справі було укладено 19.12.2007 року кредитний договір № б/н, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто з урахуванням вищезазначеної довідки Банку - до 31.08.2016 року. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Банк у 2015 році звертався до суду із позовом до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, про що свідчить заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2015 року у справі ЄУН 2/336/1055/2015 (витяг із Єдиного державного реєстру судових рішень а.с. 112-114). Так, апеляційним судом встановлено, що вищезазначеним заочним рішенням в іншій справі стягувалась з ОСОБА_1 на користь Банку за вищезазначеним кредитним договором в порядку ст. 1050 ЦК України за вищезазначеним договором станом на 31.12.2014 року у загальному розмірі 21788,00 грн., яка складалась із заборгованості за тілом кредиту - 14307,43 грн., за відсотками - 5704,95 грн., комісії 500,00 грн., штрафу (фіксована частина) 250,00 грн., штрафу (процентна складова) 1025,62 грн. (а.с. 112). За змістом ст. 1050 ЦК України: «1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.(Припис першого речення частини першої статті 1050 визнано такими, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2022 від 22.06.2022).

2. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу». Згідно із правовими висновками Верховного Суду, які є обов`язковими для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, дійсно в разі прийняття Банком рішення про зміну строку виконання основного зобов`язання та дострокового стягнення усіх сум за кредитним договором припиняється лише право кредитора нараховувати передбачені договоромвідсотки та пені за цим договором після такого дострокового стягнення, окрім сум в порядку ст. 625 ЦК України. Оскільки, сама по собі наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК. Апеляційним судом встановлено, що вказане заочне рішення суду 2015 року виконувалось у примусовому порядку і фактично було виконано ОСОБА_1 лише у 2019 році (постанова від 11.06.2019 року державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області про закінчення виконавчого провадження 52311037 за виконавчим листом № 336/1124/15 від 14.05.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 21788,00 грн. у зв`язку із фактичним виконанням рішення за виконавчим документом у повному обсязі - а.с. 9-10). Однак, вказана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення за виконавчим документом у повному обсязі не є беззаперечним доказом припинення зобов`язання за кредитним договором. Оскільки, згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Верховний Суд зазначав, що виконання зобов`язання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (ст.ст. 526-545 ЦК України), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до припинення зобов`язання. Належне виконання зобов`язання має підтверджуватися належними і достовірними доказами. Банк у цій справі факт припинення зобов`язання та його права на нарахування сум за вищезазначеним кредитним договором, окрім сум в порядку ст. 625 ЦК України, після дострокового стягнення всієї заборгованості за вищезазначеним кредитним договором на підставі вищезазначеного заочного рішення суду у цій справі у суді першої інстанції не визнав. Навпаки, Банк у цій справі у своїх відзивах: - на позов позивача у суді першої інстанції (а.с. 38) та на апеляційну скаргу позивача в апеляційному суді (а.с. 92) наполягав на тому, що вищезазначеним рішенням договір не було розірвано, виконання позивачем рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2015 року через 3 (три) роки не є виконанням зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі, бо станом на 31.10.2019 року за кредитним договором обліковується заборгованість у розмірі 1012879,08 грн., яка складається з 14307,43 грн. заборгованості за тілом кредиту, 950101,22 грн. заборгованості за відсотками, 964408,65 грн. заборгованості за комісією, 48470,43 грн. - заборгованості по штрафах (а.с. 92). Тому, підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 та представник останньої не надали суду належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі. При цьому, апеляційним судом також встановлено, що матеріали цієї справи не містять належних, допустимих доказів сторін (виписка Банку по рахунку відповідача після дострокового стягнення заборгованості за договором станом на 31.12.2014 року протягом усього спірного періоду до 31.10.2019 року тощо) на підтвердження чи спростування саме користування кредитними коштами Банку позичальником ОСОБА_1 , у тому числі в межах строку дії договору, що відповідає строку дії картки до 08.2016 року, чи у подальшому. Оскільки, виписка Банку по рахунку позичальника (а.с. 11-25), надана позивачем до її позову у цій справі, таким вимогам не відповідає. Тому, за відсутності належних, допустимих доказів сторін щодо належного виконання позичальником ОСОБА_1 перед Банком всіх зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором у суду саме у цій справі на сьогодні відсутні правові підстави, передбачені ст. 599 ЦК України, для визнання припиненим вищезазначеного кредитного договору сторін № б/н від 19.12.2007 року. Однак, вказане питання може бути вирішено у подальшому у позасудовому чи судовому порядку сторонами кредитного договору - ОСОБА_1 та Банком окремо від цієї справи при вирішенні між ними спору про наявність (відсутність) будь-якої заборгованості ОСОБА_1 перед Банком за вищезазначеним кредитним договором. Оскільки, спір про останню не міг бути і не був предметом апеляційного перегляду у цій справі в силу вимог т. 367 ч. 6 ЦПК України, так як він не був предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2021 року у цій справі скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про визнання договору кредитування припиненим у цій справі відмовити. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі лише часткового задоволення апеляційної скарги сторони позивача при вищевикладених обставинах, позивач не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2021 року у цій справі скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання договору кредитування припиненим у цій справі відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 12.08.2022 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.