Постанова 4873 № 910/17849/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" серпня 2022 р. Справа№ 910/17849/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Ткаченка Б.О. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/17849/21 ( суддя - Сташків Р.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 17 682,09 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 17 682,09 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу від 29.02.2016 № 5/29-02/2016 та з огляду на положення підпункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі про банкрутство ліквідовано Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна". У зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача 1850,41 грн - 3 % річних, 9399,30 грн - інфляційних втрат та 6432,38 грн - пені. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/17849/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 1 850 грн 41 коп. 3 % річних, 9 399 грн 30 коп. інфляційних втрат, 6 432 грн 38 коп. пені, 2 500 грн витрат на правову допомогу та 2 270 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд вказав, що ліквідація страховика відбулась за ухвалою суду 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності в спірних правовідносинах. Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину. У зв`язку з чим, звернення позивача 01.11.2021 з даним позовом здійснене в межах строку позовної давності. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/17849/21 та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі до Моторного (транспортного) страхового бюро України. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Апелянт стверджує, що суд не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту визнання ПАТ "СК "Україна" банкрутом. Скаржник вказує, що судом покладено додатковий обов`язок на МТСБУ щодо виплати інфляційних втрат, 3 % річних та пені, тобто притягнуто до відповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов`язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу. Апелянт зазначає, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними. Така відповідальність не входить до зобов`язань МТСБУ, передбачених пп. ґ) п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Моторно (транспортне) страхове бюро України наголошує, що позивачу за договором про відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 по справі №910/17849/21 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 відмовлено "Моторному (транспортному) страховому бюро України" в задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2022, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 10.07.2015 о 08:00 год. на автошляху Київ-Харків-Довгожанський відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобілем «Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні пошкодження. Відповідно до постанови Харківського районного суду Харківської області від 23.09.2015 визнано винним водія автомобіля «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КупАП та порушенні п. 12.1 Правил дорожнього руху України. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0700111 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна". Відповідно до Експертного висновку про визнання вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_2 від 11.10.2015 зробленого експертом ТОВ «Центр експертних досліджень «Професіонал» Куліш В.А. на замовлення ОСОБА_2 , визначено, що вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП становить 32075,40 грн. 10.07.2015 власник автомобіля «Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування. 29.02.2016 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ. 29.02.2016 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016 (далі - договір № 5/29-02/2016). Відповідно до п. 1.1 договору № 5/29-02/2016 у порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 29.02.2016. Згідно із пунктом 1.2 договору № 5/29-02/2016 фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Пунктом 1.4 договору № 5/29-02/2016 передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є страхова компанія ПрАТ "СК "Україна". Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", в порушення умови договору страхування (полісу) № АІ/0700111, не здійснило виплату грошового зобов`язання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна". 27.03.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/842/18 із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", у тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/0700111. 23.04.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/0700111. Уточнення стосувалося детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору № АІ/0700111. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" визнано в повному обсязі та внесено до реєстру кредиторів, у тому числі за договором № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 та страховим полісом № АІ/0700111. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПАТ "СК "Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог. У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості, у тому числі за страховим полісом № АІ/0700111 у сумі 43411,59 грн, з яких: 25729,50 грн - розмір завданого збитку, 1850,41 грн - 3 % річних, 9399,30 грн - інфляційні втрати, 6432,38 грн - пеня. 01.10.2019 МТСБУ частково виконано зобов`язання за договором страхування (полісу) №АІ/0700111, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 25729,50 грн. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача також 1850,41 грн - 3 % річних, 9399,30 грн - інфляційних втрат, 6432,38 грн - пені. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України). Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України "Про страхування"). Відповідно до ст. 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, правовідносини якій регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який у є спеціальним. Пунктом 9.1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 Цивільного кодексу України). Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 3 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15. Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження №12 14гс18). З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою. У межах справи, що розглядається, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПАТ "СК "Україна", у тому числі за зобов`язаннями (пені, 3% річних та інфляційних втрат), що є предметом спору у цій справі. У силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням викладеного слід зазначити, що встановлені у справі №910/842/18 грошові вимоги (що включають спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування. Водночас, ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування). Натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3 % річних, інфляційні втрати та пеня), зокрема, визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов`язання, яка не входить до зобов`язань МТСБУ, передбачених пп. ґ) п. 41.1 ст. 41 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. З цього приводу слід зазначити наступне. Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), чинним на момент виникнення правовідносин у цій справі. За загальним правилом, викладеним у п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому, преамбула ст. 41 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями пп. ґ) п. 41.1 цієї статті та із положеннями п. 20.3 ст. 20 цього ж Закону, п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому. Отже, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу зазначених норм закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19. Зазначеним спростовуються доводи відповідача про те, що пеня, 3% річних, інфляційні та пеня - це відповідальність страховика-банкрота, які ухвалою суду визнано погашеними, і така відповідальність не входить до зобов`язань МТСБУ. Враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 850 грн 41 коп. 3 % річних, 9 399 грн 30 коп. інфляційних втрат та 6 432 грн 38 коп. пені. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог, слід зазначити наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Тому, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика. Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ. Отже, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси. Право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події. Судом першої інстанції вірно встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі. Ліквідація страховика відбулась за ухвалою суду 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності в спірних правовідносинах. Згідно із ст. 257, ч. 1 ст. 258, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Враховуючи викладене, річний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені мав сплинути 17.07.2020, проте є продовженим в силу вимог Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, і не сплив станом на звернення позивач з позовом до суду (01.11.2021). Натомість вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки, тому є такими, що подані в межах строку позовної давності. Враховуючи вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог. Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд першої інстанції вірно зазначив наступне. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України). Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020; додаткову угоду № 1 до договору № 11/2020 від 26.10.2020; акт наданих послуг від 18.10.2021 на суму 5 000, 00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг); ордер на надання правничої (правової) допомоги (серія ВІ №1033616 від 23.02.2021. Так, 26.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (клієнт) та Терзі О.С. (адвокат) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №11/2020. Відповідно до пункту 1.1 договору №11/2020 клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту професійну правничу допомогу на умовах передбачених цим договором. 26.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (клієнт) та Терзі О.С. (адвокат) укладено додаткову угоду №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №11/2020. Згідно з пунктами 1-3 додаткової угоди №1 клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених п. 1.1 договору №11/2020. Розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого адвокатом часу та складності опрацьованих адвокатом справ. Обсяг наданих послуг та іх вартість визначається актом виконаних робіт (наданих послуг). Гонорар сплачується на підставі акту виконаних робіт за результатами надання професійної правничої допомоги у відповідності до п. 3.3 договору№11/2020. Пунктом 4 додаткової угоди №1 передбачено, що клієнт на підставі підтверджуючих документів (копії та/або оригінали) або окремого рахунку відшкодовує також адвокату фактичні витрати, необхідні для виконання договору, сума яких не входить до розміру гонорару. Оплата фактичних витрат здійснюється в безготівковому порядку протягом п`яти банківських днів з моменту отримання клієнтом підтверджуючих документів або окремого рахунку. Доказів сплати позивачем адвокатському об`єднанню гонорару в сумі 5000,00 грн не подано. Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З матеріалів справи вбачається, що у відзиві відповідачем заявлено про зменшення витрат на правову допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва. Таким чином, враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу та на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи те, що адвокатом надавалась правова допомога в аналогічних спорах, що перебували у провадженні Господарського суду міста Києва, суд першої інстанції вірно зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката заявлені витрати є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 2500 грн. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/17849/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17849/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім Б.О. Ткаченко