Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/2462/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 серпня 2022 року м. Рівне Справа № 559/2462/20 Провадження № 22-ц/4815/800/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 листопада 2021 року (ухвалене у складі судді Ральця Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,- в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останнього на її користь борг за борговою розпискою у розмірі 154 880,00 грн. та 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 6097,00 грн., а також судові витрати по справі у розмірі 11510,00. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на протязі періоду з 01 серпня 2015 року до 01 грудня 2017 року її рідним братом ОСОБА_2 було взято у неї та її чоловіка в борг 5500,00 доларів США із зобов`язанням повернути борг, про що відповідачем власноручно написано розписку від 01 грудня 2017 року. На теперішній час відповідач свої зобов`язання по поверненню боргу не виконав, борг не повернув. На день подачі позову сума боргу становить 154880,00 грн. у гривневому еквівалентів за курсом НБУ. Оскільки у розписці не було зазначено розмір річних відсотків, тому розмір визначається на рівні 3% річних від суми боргу та становить: 154880,00 (розмір боргу у грн.) х 3% : 365 (кількість днів у році) х 482 (кількість днів прострочення) = 6098,00 грн.. 22.07.2019 року вона надіслала відповідачу претензію від 19.07.2019 року про повернення боргу. Однак, на її прохання про добровільну сплату боргу відповідач ніяким чином не відреагував. Внаслідок чого вона змушена звернутися до суду з даним позовом, який просить задовольнити. Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2017 року у розмірі 160978 гривень 00 копійок, з яких: основний борг 154 880 гривень 00 копійок, 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка становить 6097 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1610 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2700 гривень 00 копійок. У решті позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти, які не повернув та взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості за борговою розпискою та 3% річних від простроченої суми заборгованості. Не погоджуючись із заочним рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що він займався купівлею та подальшим перепродажем автомобілів сестри з метою спільного заробітку. Однак, внаслідок купівлі чергового автомобіля, були завдані збитки, оскільки він був проданим значно дешевше ніж купувався. Оскільки кошти за рахунок яких здійснювалася купівля автомобілів належали сестрі та її чоловіку, то виник сімейний конфлікт з приводу їх повернення. Боргова розписка була написана за проханням його матері щоб заспокоїти чоловіка сестри, яка обіцяла, що покаже її чоловіку і знищить. Таким чином заперечує факт боргових зобов`язань перед позивачкою. Зауважує, що він фізично не міг написати дану розписку 01 грудня 2017 року, оскільки на той час перебував за межами України, що підтверджується відмітками закордонного паспорту. Вважає, що місцевий суд належним чином не встановив ні дати, коли була написана розписка, ні дат коли надавалися кошти і факту їх передачі, а оригінал розписки відсутній у матеріалах справи. Крім того, у розписці належним чином не визначена валюта грошових коштів, які є її предметом. Пояснює, що він дійсно написав розписку, але переслідував тоді іншу мету, оскільки відчував вину за те, що недодивився та дозволив сестрі купити проблемний автомобіль та хотів її захистити від чоловіка, який вів у той час себе агресивно та зухвало. Розписка була написана ним, не думаючи про наслідки, адже сестра запевнила, що коли чоловік заспокоїться, то вона її знищить. Звертає увагу, що претензія позивачки щодо повернення коштів була надіслана за невірною адресою, що вбачається з квитанції про оплату поштового відправлення, а також заперечує її отримання. Також вважає, що позивачкою та місцевим судом невірно обраховано 3% річних, оскільки не враховано положення ст. 1049 ЦК України, а саме не відраховано 30 денний строк встановлений на повернення позики від дня пред`явлення вимоги. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове її задоволення, виходячи з наступного. Статтею 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України). Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Частиною 1 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. При цьому, факт передачі коштів за договором позики не може ґрунтуватися на показах свідків (ст. 1051 ЦК України). За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, провадження №14-465цс18. Судом встановлено, що ОСОБА_2 написав розписку, якою підтвердив, що з 01 серпня 2015 року по 01 грудня 2017 року він взяв у ОСОБА_1 позику - грошові кошти у розмірі 5500,00 доларів США, які зобов`язався повернути. Відсутність у боржника оригіналу розписки та відповідно його наявність у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане(ст. 545 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Розписка, яка власноручно підписана відповідачем і факт її написання останнім не заперечується, містить суму коштів та період у який вони були позичені у позивачки (а.с.8). 22 липня 2019 року ОСОБА_1 пред`явила ОСОБА_2 претензію про повернення суми 5500,00 доларів США основного боргу, яку надіслала за місцем його проживання ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується описом поштового відправлення (а.с.9). Дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_1 , доказів неправомірного володіння кредитором цією розпискою відповідач суду не надав й не спростував, що сума заборгованості є іншою, ніж зазначена у розписці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. На обґрунтоване переконання колегії суддів, обставини, на які покликається ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі, не вказують про те, що розписка написана ним внаслідок фізичного, психологічного тиску або за умов вимушеної крайньої необхідності, а відтак не свідчать про відсутність дійсного волевиявлення щодо її написання. Протилежного останнім не доведено і судом встановлено не було. Боргова розписка боржником у судовому порядку недійсною не визнавалася, а тому породжує для ОСОБА_2 правові наслідки, які наступають внаслідок невиконання договору позики та умов, що нею визначені. Відсутність доказів отримання відповідачем претензії ОСОБА_1 щодо повернення коштів за борговою розпискою не може слугувати підставою для відмови у позові, оскільки абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України вимагає від позичальника тільки пред`явлення такої вимоги, що було зроблено позивачкою. Щодо покликання апелянта на те, що у розписці належним чином не визначено валюту боргового зобов`язання, апеляційний суд зазначає наступне. Дійсно, символ «$» використовується для позначення не тільки долара США, а й валют інших країн, які мають назву долар. У той же час, слід відзначити, що позначення «$», як позначення валюти, відмінної від валюти долару США, завжди супроводжується додатковими символами для позначення приналежності валюти до тієї чи іншої країни, як наприклад «AU$ - долар Австралії, «C$» - долар Канади, та ін. З урахуванням наведеного, а також звичаїв ділового обороту, які свідчать, що у переважній більшості у договірних відносинах використовується саме долар США, колегія суддів приходить до висновку, що предметом боргової розписки у цій справі є долар США і саме у такій валюті надавалася позика. Разом з цим, стягнення 3 % річних є можливим лише після прострочення виконання грошового зобов`язання, а положення ст. 1049 ЦК України визначають, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Тобто, прострочення виконання зобов`язання відбулося у відповідача після спливу 30 днів з дня пред`явлення вимоги. При перевірці розрахунку 3% річних, суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача 6098,00 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості, які нараховані позивачем за період з 22.07.2019 року (дата направлення претензії) по 12.11.2020 року (дата написання позову). Правомірним є нарахування 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 22.08.2019 року по 12.11.2020 року, що складають 5 704,68 грн.. У зв`язку з цим, рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 листопада 2021 року в частині стягнення 3% річних змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 5 704,68 грн.. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М.