Постанова 4857 № 300/7244/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7244/21 пров. № А/857/7495/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року, ухвалене суддею Главач І.А. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного правадження у справі №300/7244/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 15 листопада 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_3, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018, виходячи з базового місяця січень 2008 року, та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017 -2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018, виходячи з базового місяця січень 2008 року, та грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2017 -2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року позов задоволено. Здійснено розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу. Задовольняючи позовні вимоги, суд, враховуючи положення Порядку №1078, виснував, що місяць, в якому підвищилось грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу, є базовим. Суд вказав, що якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, відтак в значення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений з наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. За таких обставин за спірний період січень 2008 року є базовим місцем для нарахування індексації відповідно до Порядку 1078, оскільки за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Задовольняючи позовну вимогу про зобов`язання виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2017 -2018 роки, суд виходив з того, що зі змісту листа, наданого відповідачем на адвокатський запит представника позивача слідує, що позивач приймав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючм безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини А0284 та відповідачем не заперечуються такі обставини, відтак позивач набув право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за 2017-2018 року. При цьому суд вказав на необгунтованість доводів відповідача про отримання посвідчення учасника бойових дій лише 24.06.2018. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 29.01.2013 по 31.12.2015 проведено з урахуванням положень Порядку №1078 від 17.07.2003 у редакції, що діяла до набрання чинності Постанови №1013 від 15.12.2015. Також відповідач зазначив, що правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій на момент звільнення позивача не існувало, оскільки статус учасника бойових дій позивачем набуто після виключення зі списків особового складу частини. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції в приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у період з 29.01.2013 по 26.02.2018. Зі змісту витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №51 від 26.02.2018 слідує, що ОСОБА_1 , молодшого спеціаліста групи секретного документального забезпечення військової частини А НОМЕР_3, звільнено наказом командира військової частини А НОМЕР_5 від 20.02.2018 №8-РС у запас відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 м. Івано-Франківськ. З 26.02.2018 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та зараховано до аперативного резерву першої черги за спеціальністю молодший спеціаліст, ВОС-НОМЕР_6. Вислуга років у Збройних Силах України становила: календарна - 06 років, пільгова - 06 років 07 місяців. Щорічну основну відпустку за 2018 рік не використав. Грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік не отримав. Наказом встановлено виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 723 % посадового окладу, надбавку за виконання особливо важких завдань, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 в розмірі 60% щомісячного грошового забезпечення за прослужені дні лютого 2018 року та грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (із змінами) не отримав. Постійним або службовим житлом не забезпечувався. ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.04.2018. 06.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_3 із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 та грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Згідно відповіді відповідача, наданої листом №350/486/300/1362 від 12.10.2021, військова частина є бюджетної організацією, підпорядкованою МОУ та проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Зауважує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації передбачена не була. Щодо індексації грошового забезпечення військова частина НОМЕР_3 керувалась також роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/1485 від 23.03.2018. Зазначене підтверджено роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/14-15/10; від 09.06.2016 №252/10/136-16№ вх. від 08.08.2017 №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17. Військовою частиною сформовано розрахунок належної до виплати індексації за період з 01.01.2016 по 26.02.2018 (базовий місяць січень 2014), згідно якого до виплати належить індексація на загальну суму 40383,08 грн. Однак, з покликанням на роз`яснення Міністерства соціальної політики та роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України військова частина вказала на відсутність можливості виплатити індексацію грошового забезпечення за минулі періоди з 01.01.2016 по 26.02.2018. Водночас наголошено на тому, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 29.01.2013 по 31.12.2015 виплачена в загальній сумі 7805,24 грн та надано довідку, у якій наведено розрахунок за цей період з покликанням на базові місяці січень 2013 року та січень 2014 року. Також зі змісту листа слідує, що ОСОБА_1 розраховано відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 №51 від 26.02.2018 в повному розмірі та відповідно до діючих на той час норм законів. Щодо виплати компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій зазначено, що на момент звільнення гр. ОСОБА_1 (26.02.2018) відповідної вказівки щодо виплати компенсацій за додаткову відпустку учасникам бойових дій не було. ОСОБА_1 , вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 у належному розмірі та щодо невиплати компенсації за використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII). Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати. З 01.12.2015 замість базового місяця введено поняття місяць, у якому відбулося підвищення - у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймалося за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснювалося з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових), а з 01.12.2015 - місяць підвищення тарифних ставок (окладів). Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 і від 22 липня 2020 року у справі №400/3017/19. Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.01.2013 по 26.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця для розрахунку. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України). Згідно доводів відповідача у період з 29.01.2013 по 26.02.2018 підлягають застосуванню базові місяці січень 2013 року та січень 2014 року. З 29.01.2013 по 31.12.2015 індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено відповідачем з урахуванням січня 2013 року та січня 2014 року, як базових місяців на загальну суму 7805,24 грн За період з 01.01.2016 по 26.02.2018 індексацію грошового забезпечення розраховано з урахуванням січня 2014 року як базового місяця, однак не виплачено з покликанням на відсутність відповідних кошторисних призначень. При вирішенні спірних правовідносин судом підлягає врахуванню положення, визначені абзацом 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_3) щодо особливостей обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників. Так, відповідно до цього пункту обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу. Отже, фактично цією нормою встановлено, що базовим місяцем для нарахування індексації грошових доходів новоприйнятого працівника є місяць прийняття його на роботу, з якого власне і починає обчислюватися індекс споживчих цін. Оскільки позивача зараховано до списків особового складу військової частини 29.01.2013, враховуючи норму абзацу 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_3), січень 2008 року не може бути застосований, як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, а тому застосування січня 2013 року базовим місяцем протягом служби у 2013 році суд апеляційної інстанції вважає правомірним. Так, відповідно до пункту 14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики. Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики від 08 серпня 2017 року №48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18 липня 2017 року №248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад. У роз`ясненні Мінсоцполітики від 18 квітня 2018 року №28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення. Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики від 09 лютого 2005 року №024-106 вбачається, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації. З огляду на, вказані попередньо, положення Порядку №1078 та роз`яснення Мінсоцполітики, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за загальним правилом підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи, тоді як зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації. Таким чином, визначення базового місяця (крім визначення базового місяця, зокрема, новоприйнятим працівникам, що було описано вище) залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України». Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося. Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року. Слід зазначити, що відповідачем не наведено жодних доводів на наявність обставин, що вплинули на зміну базового місяця на січень 2014 року. Отже, у межах спірних правовідносин саме січень 2013 року (який має бути встановлений позивачу, як новоприйнятому працівнику відповідно до вимог абзацу 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 у відповідній редакції) є місяцем підвищення, що враховується для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2013 по 26.02.2018. При цьому дії відповідача за період з 29 січня 2013 року по 31 січня 2013 року щодо застосування базовим місяцем січня 2013 року не є протиправними. Суд першої інстанції, констатувавши право позивача на індексацію грошового забезпечення, невірно визначив базовий місяць, з урахуванням якого слід провести обрахунок індексації, та невірно визначивши період, за який позовні вимоги підлягають задоволенню. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення військовій частині НОМЕР_3 зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 26 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2013 року як базового місяця. При цьому, покликання відповідача на відсутність відповідного фінансування для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, суд апеляційної інстанціїї вважає необгрунтованими та наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже суд апеляційної інстанції зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 5 лютого 2020 року у справі № 825/565/17, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній справі. Щодо позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та випллати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з визнанням бездіяльності військової частини щодо її невиплати протиправною, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР, встановлено, що, зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII). Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається пільга у виді використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них. Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Відповідно до абзаців 2 та 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Згідно з частиною 17 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до частини 18 статті 10-1 Закону №2011-XII особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (частина 19 статті 10-1 Закону №2011-XII). Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження нею військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№620/4218/18), яка при задоволенні позовних вимог в цій частині врахована судом першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін. Однак, за ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), розглядувана не справа є типовою. Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин. Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Позивач зазначає, що як учасник бойових дій він мав право на щорічну додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. Однак така відпустка під час військової служби йому не надавалась. Позивач вважає, що невиплата йому при звільненні з військової служби грошової компенсації за усі дні невикористаної додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень. Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Судом апеляційної інстанції встановлено, що статус учасника бойових дій позивач набув лише 26.04.2018 - після виключення зі списків особового складу військової частини, тобто під час проходження військової служби у складі військової частини А НОМЕР_3 за та відсутності такого статусу позивач право на додаткову соціальну відпустку як учасник бойових дій не набув, що в даному випадку є ключовим при вирішенні спірних правовідносин. Зважаючи на наведене суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 2017-2018 роки. Таким чином, підстави для виплати ОСОБА_1 компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій станом на 26.02.2018, відсутні, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Питання розподілу судових витрат регламентоване статтею 139 КАС України, частина 6 якої вказує, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України). Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні здійнено розподіл судових витрат, стягнувши за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн із заявлених позивачем до стягнення 4800,00 грн. Оскільки апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо співмірності присуджених витрат зі складністю справи та фактичним обсягом наданих послуг, суд апеляційної інстанції з огляду на часткове задоволення позовних вважає понесений позивачем розмір витрат 2800,00 грн обгрунтованим. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 задовольнити частково, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі №300/7244/21 - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволити частково. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_7) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 26 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2013 року відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2800,00 (дві тисячі вісімсот) грн, понесені на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний