Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13906/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13906/21 пров. № А/857/9922/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів: Кузьмича С.М.., Улицького В.З. з участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року, ухвалене суддею Кузаном Р.І. в місті Львові о 14 год. 20 хв. у справі № 380/13906/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів, скасування наказу, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому, з уточненням позовних вимог, просить суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування з 14.05.2021 року надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи. - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату в розмірі 14 482 гривні 76 коп. - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованості належних сум при звільненні в розмірі 345831,47 грн., а саме заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 27.05.2021 по дату постановлення рішення судом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 271687,98 грн з нарахуванням, утриманням та перерахуванням у відповідні бюджети/фонди передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при звільненні виплатив позивачу компенсацію за дні невикористаної відпустки у неналежному розмірі. Суд, при розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки, виходив з того, що кількість днів невикористаної відпустки становить 303 дні, а середній заробіток 1472,10 грн. У задоволенні позовної вимоги про безпідставність скасування надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи суд відмовив через те, що її встановлення або скасування є правом відповідача, як роботодавця. У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд відмовив через те, що така вимога є передчасною, оскільки відповідач не провів із позивачем остаточний розрахунок при звільненні. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржили позивач та відповідач, подавши апеляційні скарги. Позивач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовної вимоги про безпідставність скасування надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи, оскільки, незважаючи на те, що її скасування є правом відповідача, мають існувати обґрунтовані причини для таких дій, а не власний розсуд роботодавця. Також позивач вважає, що достатньо обґрунтованою є позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, на думку позивача, суд, вирішуючи спір про належні позивачу при звільненні виплати, одночасно приймає рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки, який позивач, на даний час, визначив датою прийняття рішення судом. Відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач у апеляційній скарзі наголошує на тому, що середньоденний заробіток, який враховується при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку становить 575,44 грн. Таким чином, суд першої інстанції неправильно обрахував середньоденний заробіток за останніх 12 місяців, що передують дню звільнення, для компенсації позивачу днів невикористаної відпустки. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що, на підставі рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року у справі № 813/7874/14 позивач поновлений на посаді начальника Управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року. На підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 813/7874/14 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 485 431 грн 46 коп. без врахування необхідних до сплати платежів». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року справі № 813/7874/14 апеляційний суд залишив без змін. На виконання цих рішень, наказом Генерального прокурора № 556ц від 14.05.2021 року позивача поновлено на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24.10.2014 року. Наказом Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц позивачу скасовано з 14.05.2021 року надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, встановлену до звільнення з роботи. 25.05.2021 року позивач подав відповідачу заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, на підставі п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 26.05.2021 року та просив провести розрахунок при звільненні, виплативши компенсацію за невикористані дні відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2014-2021 років. Наказом Офісу Генерального прокурора від 25.05.2021 року №704ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 26.05.2021 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням. 25.05.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати письмовий розрахунок всіх належних йому виплачених сум при звільненні (зокрема, заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, матеріальна допомога) з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Відповідач, листом від 10.06.2021 року № 21-1513вих-21, повідомив позивача, що виплатив позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 000 772,33 грн. та компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 174358,32 грн. Вважаючи, що відповідач, неправомірно скасував позивачу надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи, неправильно нарахував суму компенсації за невикористані дні відпустки та виплатив заробітну плату за травень 2021 року не в повному обсязі, відтак не провів повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Що стосується скасування надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи, то апеляційний суд зазначає наступне. Апеляційний суд встановив те, що наказом Генерального прокурора України № 476ц від 01.04.2014 року позивач призначений першим заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту начальником управління захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України. Цим наказом позивачу, на підставі п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», встановлено з дня призначення на посаду надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років. Наказом Генерального прокурора України № 2305-ц від 13.09.2014 року позивача призначено на посаду начальника Управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Цим наказом збережено встановлену за попередньою посадою відсоткову надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років. 24.10.2014 року позивач звільнений з посади, а 14.05.2021 року, на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/7874/14, поновлений на попередній посаді. Виходячи з правової природи поновлення особи на посаді, апеляційний суд вважає, що, за особою, після поновлення її на посаді, зберігаються ті види складових заробітної плати, які особа отримувала до звільнення, за винятком випадків, коли на законодавчому рівні певні складові заробітної плати скасовані. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі постанова № 505) на час поновлення позивача на посаді, надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років була передбачена цією постановою, а отже мала бути збережена за позивачем. Наказом Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц позивачу скасовано з 14.05.2021 року надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, встановлену до звільнення з роботи. Як слідує зі змісту цього наказу, у ньому немає обґрунтування причини скасування надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи. Водночас, апеляційний суд зазначає, що, відповідно до пункту 2 постанови № 505, ця надбавка встановлюється керівником у межах затвердженого фонду оплати праці. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується. Із наведених норм слідує, що надбавка не виплачується (скасовується), якщо на її виплату з бюджету не виділено фінансування, або у разі несвоєчасного виконання прокурором завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни. Таким чином, якщо надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи встановлена прокурору, то для її скасування мають існувати перелічені вище причини. Однак, як встановив апеляційний суд, відповідач причин для скасування позивачу вказаної надбавки у наказі не зазначив. З цього слідує, що наказ про скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи є необґрунтованим, тобто таким, який не має підстав для його прийняття. Отже, апеляційний суд вважає, що наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років необхідно скасувати. Що стосується суми недоплаченої заробітної плати за травень 2021 року, то апеляційний суд зазначає таке. Як слідує із матеріалів справи позивач поновлений на посаді 14.05.2021 року, а з 26.05.2021 року звільнений з посади за власним бажанням. Тобто у травні 2021 року позивач працював 9 днів. У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 813/7874/14 про поновлення позивача на посаді, апеляційний суд зазначив, що, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. З 06.09.2017 року посадові оклади прокурорам і слідчим прокуратури були підвищені, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури. Апеляційний суд у справі № 813/7874/14 встановив, що коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача з 06.09.2017 року склав 2,25, внаслідок чого середньоденна заробітна плата позивача збільшилась до 2335,64 грн. Враховуючи те, що позивач, за наслідками прийнятих рішень у справі № 813/7874/14, мав бути поновлений на роботі 05.10.2020 року, а фактично поновлений 14.05.2021 року, то весь цей час за позивачем зберігається середньоденний заробіток у розмірі 2335,64 грн. Позивач звільнився 26.05.2021 року за власним бажанням. Збільшення посадового окладу позивача з 14.05.2021 року по 25.05.2021 року не відбулося, через те, що позивач не пройшов атестацію на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, тому, апеляційний суд вважає, що середньоденний заробіток позивача у цей період залишився на рівні 2335,64 грн. Виходячи із цього, за 9 днів роботи позивач мав отримати 21020,76 грн. (2335,64х9), а отримав 6538,00 грн. Виходячи із цих розрахунків сума недоплаченої заробітної плати позивача становить 14482,76 грн. (21020,76 6538,00). Отже, апеляційний суд вважає, що позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої заробітної плати за травень 2021 року в сумі 14482,76 грн. необхідно задовольнити. Що стосується суми компенсації за дні невикористаної відпустки з 2014 року по 2021 рік то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора кількість днів невикористаної позивачем відпустки за цей період складає 303 дні. Абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до п.7 розділу IV Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Отже, для обчислення розміру середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки слід враховувати суми виплат, проведених позивачу за період з 01.05.2020 року по 30.04.2021 року. Як уже вище з`ясував апеляційний суд середньоденна заробітна плата позивача за період з 01.05.2020 року по 30.04.2021 року становила 2335,64 грн. Враховуючи те, що кількість днів невикористаної позивачем відпустки є 303, то сума компенсації позивачу днів невикористаної відпустки становить 707 698,92 грн. (303х2335,64). Зважаючи на ту обставину, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 174 358,32 грн., то на користь позивача необхідно стягнути 533 340,60 грн. (707 698,92 - 174 358,32). Водночас, позивач у заяві про зменшення позовних вимог просить суд стягнути вказану компенсацію в сумі 345 831,47 грн. Позивач, визначивши таку суму, провів розрахунки виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 2335,64 грн., однак застосував інший алгоритм. Зважаючи на те, що позивач помилився в розрахунках суми цієї компенсації, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та в повній мірі захистити порушене право позивача на компенсацію, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за дні невикористаної відпустки в сумі 533 340,60 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоплачену заробітну плату за травень 2021 року в сумі 14482,76 грн. та компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 533 340,60 грн., а всього 547 823,36 грн. При цьому, апеляційний суд, для розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки та заробітної плати за травень, не бере до уваги довідку Офісу Генерального прокурора про заробітну плату позивача, оскільки ця довідка не має відомостей про заробітну плату позивача, починаючи з листопада 2020 року по квітень 2021 року. Водночас, у цей період позивачу мав бути нарахований середньомісячний заробіток виходячи із розміру середньоденного заробітку 2335,64 грн. Що стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то апеляційний суд зазначає таке. За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм видно, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів ст.ст.94, 116, 117 КЗпП і ст.ст.1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові № 620/1982/19 від 22 січня 2020 року. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Під час розгляду цієї справи апеляційний суд встановив, що відповідач порушив право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та виплату заробітної плати за травень 2021 року у належному розмірі. У зв`язку із цим, апеляційний суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача ці види виплат. Зважаючи на те, що позивач звільнився з посади 26.05.2021 року, а відповідач не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та заробітної плати за травень 2021 року у належному розмірі, то відповідач порушив строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП. Відтак, не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки та заробітної плати за травень 2021 року на підставі статті 117 КЗпП України. Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу вказаних видів виплат у день його звільнення, за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, апеляційний суд вважає, що у відповідача є відповідний обов`язок нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 року по 10.08.2022 року, тобто по дату прийняття апеляційним судом постанови, оскільки саме цей період визначив позивач та протягом цього періоду триває затримка. Зважаючи на наведене вище, адміністративний позов необхідно задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне встановлення обставин справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими лише в частині тієї обставини, що суд першої інстанції прийняв неправильне рішення, тому апеляційу скаргу відповідача необхідно задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року в справі № 380/13906/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування ОСОБА_1 з 14.05.2021 року надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 547823,36 грн. (п`ятсот сорок сім тисяч вісімсот двадцять три гривні 36 копійок). Зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 27.05.2021 року по 10.08.2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повний текст постанови складений 11.08.2022 року