Постанова 4856 № 140/881/13-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 140/881/13-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Алєксєєнко В.М. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 09 серпня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Боровицького О. А., позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Тишківського С.Л., представників відповідача: Бегуса О.М., Миколюка Я.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької районної ради на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Немирівської районної ради Вінницької області про скасування рішення, розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до Немирівського районного суду Вінницької області із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення та встановлення судового контролю. Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року заяву задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви відмовити. В судовому засіданні позивач та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили суд залишити її без задоволення, а ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року - без змін. Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням від 06.03.2014 за №8-Рв ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу організаційного забезпечення діяльності ради та зв`язків з органами місцевого самоврядування виконавчого апарату районної ради на підставі постанови Немирівського районного суду від 05.03.2014. 09.02.2015 та 16.03.2015 ОСОБА_1 зверталася із заявами до голови Немирівської районної ради з проханнями виконати рішення суду в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30.11.2009 по 05.03.2014. У відповідь на звернення, листом від 07.04.2015 за №1-Д-32-2р, за підписом голови районної ради, повідомлено позивача, що відповідно до постанови Немирівського районного суду від 05.03.2014 по справі №140/881/13-а (2-а/140/4/14), бухгалтер районної ради не може провести розрахунок заробітної плати з 30.11.2009 по 05.03.2014 в зв`язку з тим, що суддею по даній справі в результативній частині постанови не вказано роз`яснення по проведенню розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до довідки про доходи від 15.01.2021, сума нарахованого доходу ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2009 року становить 8431,75 грн., кількість робочих днів становить 44, а середньоденний заробіток 191,63 грн. Середньомісячна заробітна плата становить 4215,86 грн. Відповідно до відповіді №72-35-15 від 18.05.2018 з прокуратури Немирівського району повідомлено позивачку, що оскільки розмір грошових коштів, які підлягають стягненню не зазначено, вказане унеможливлює виконання постанови суду від 05.03.2014. 18.01.2021, 09.02.2021 ОСОБА_1 звернулася до голови Вінницької районної ради як правонаступника Немирівської районної ради з проханням добровільно виконати рішення Немирівського районного суду від 05.03.2014. Листом від 18.03.2021 року № 01-03/362 Голова Вінницької районної ради на звернення ОСОБА_1 дав відповідь, що звертатися в добровільному порядку за виконанням даної постанови суду потрібно було до організації, яка проводила звільнення з посади заступника керуючого справами, начальника відділу з питань організаційно-методичного забезпечення діяльності рад виконавчого апарату районної ради з 30.11.2009 року в зв`язку з реструктуризацією виконавчого апарату районної ради на підставі ст.ст. 55,58 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення чергової 25 сесії 5 скликання від 28.09.2009. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2021 в частині позовних вимог зобов`язання Вінницьку району раду нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати з грудня 2009 року по день фактичної виплати; зобов`язання Вінницьку району раду нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 06.03.2014 по 26.02.2021 скасовано. Справу в цій частині направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. При винесенні рішення Сьомий апеляційний адміністративний суду прийшов до висновку, що вимога позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу з 30.11.2009 по 05.03.2014, із усіма витікаючими з цього наслідками, пов`язана не з виникненням нових правовідносин між сторонами, а у зв`язку з невиконанням попереднього судового рішення у справі № 140/881/13-а. Заявлений у цій частині позов фактично "спонукає суд вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов`язати відповідача вчинити тотожні дії, оскільки задоволена за попереднім судовим рішенням вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.11.2009 по 05.03.2014 по своїй суті зобов`язує відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати, про що заявляється нова вимога. Отже, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, позаяк при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Листом від 11.12.2014 за №02-60/2631 Управлінням Державної казначейської служби України у Немирівському районі виконавчий лист з додатками повернуто. Підставою для повернення зазначено, що у листі відсутня сума коштів, що підлягає стягненню. Вказано, що відповідно до п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» у рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суди повинні зазначити розмір грошових коштів, що підлягають стягненню цифрами та у дужках словами. Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 18.11.2021 по справі №140/881/13-а заяву про заміну сторони виконавчого провадження у адміністративній справі задоволено. Замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме боржника Немирівську районну раду його правонаступником Вінницькою районною радою (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, Вінницька область, 21000, код ЄДРПОУ 21728243) за виконавчим листом № 2-а/140/4_2014, виданого 24.11.2014. Відповідно до ч. 1-3ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Положеннями ч.ч. 2, 3ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов`язковість судових рішень). Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація. Відповідно до ч. 1ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Згідно із до ч. 3ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, відповідно ст. 2 КАС України. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством у рішенні від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п.

64. Також, засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача у рішенні від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п.

95. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18. З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке. Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача). Разом з тим у даній справі суд не здійснює вихід за межі заявлених вимог та не вирішує питання, що не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості. Суд зазначає, як встановлено було вище, органи примусового виконання не мають можливості прийняти до виконання виконавчий лист по справі № 140/881/13-а з тих причин, що у ньому відсутня сума стягнення. Із наданих позивачкою до суду документів до заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 05.03.2014 року, вбачається, що незаконне звільнення позивача мало місце у листопаді 2009 року, останніми 2 календарними місяцями роботи на посаді, що передують звільненню є вересень та жовтень 2009 року. Відповідно до довідки про доходи від 15.01.2021, сума нарахованого доходу ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2009 року становить 8431,75 грн., кількість робочих днів становить 44, а середньоденний заробіток 191,63 грн. Кількість днів вимушеного прогулу становить: у 2009 рік - 30.11.2009 - 1 день, грудень 2009 - 23 робочі дні, що разом становить 24 дні; у 2010 - 251 робочі дні, у 2011 - 250 робочі дні, у 2012 - 251 робочі дні, у 2013 -251 робочі дні, у 2014 - січень та лютий 41 робочих днів, березень 2014-3 робочих дні, що разом становить 1071 робочих дні. Таким чином, 1071 днів х 191,63 грн = 205 235,73 грн. Крім того, враховуючи виплачену суму за один місяць, сума до виплати становитиме 201 019,87 грн. Встановлення такого способу виконання направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України. Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність доказів повного виконання відповідачем постанови Немирівського районного суду 05.03.2014 по справі №140/881/13-а в частині виплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до статті 378 КАС України. У даному випадку, як вже зазначалося, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не виконується, а тому подальше існування такого стану речей та невжиття ефективних заходів щодо виконання рішення суду може свідчити про відсутність в Україні ефективних механізмів правового захисту та порушення принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Таким чином, вищевказане та наявні в матеріалах справи документи, підтверджують наявність обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення після пред`явлення виконавчого листа до виконання. Разом із тим, відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Вінницької районної ради залишити без задоволення, а ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.