Постанова 4821 № 697/976/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1058/22Головуючий по 1 інстанції Справа №697/976/22 Категорія: на ухвалу Колісник Л.О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М., за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаська обласна військова адміністрація), Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Державна казначейська служба України про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування майнової шкоди та визнання протиправним акту про примусове відчуження майна, - в с т а н о в и в : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 15 червня 2022 року внаслідок несправності ручного гальма автомобіль «Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 скотився із верхньої частини автомобільної стоянки біля будинку по АДРЕСА_1 , де проживає позивач, та зазнав зіткнення з іншим транспортним засобом. Співробітниками відділу поції № 1 ЧРУП ГУНП в Черкаській області, які прибули на виклик по лінії «102» склали адміністративний протокол відносно ОСОБА_1 та затримали вказаний автомобіль на штраф-майданчик Канівського ВП ГУНП в Черкаській області. Позивач вказує, що попри виявлення ДТП на автостоянці біля місця проживання (перебування) позивача співробітники патрульної поліції вилучили автомобіль та доставили його на штраф-майданчик відділу поліції, що свідчить про грубе нехтування співробітниками поліції чинним законодавством України та порушення майнових прав позивача як власника вказаного автомобіля. 29 червня 2022 року звернувся до начальника відділу поліції про повернення автомоблія, однак до цього часу не отримав жодної письмової відповіді, проте 30 червня 2022 року кервіник відділення патрульної поліції ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП повідомив про вилучення та примусове відчуження затриманого автомобіля за рішенням робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану Черкаської обласної війської адміністрації від 17.06.2022 року. Пізніше стало відомо, що вказаний автомобіль вже обліковується за військовою частиною НОМЕР_2 МОУ. Вказує, що незаконним триманням автомобіля без належних правових підстав ГУ НПУ в Черкаській області йому завдано майнову шкоду у розмірі вартості ремонту транспортного засобу. Оскільки за тривалий час перебування без належного догляду ТЗ на відкритій площадці штраф-майданчику ВР № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області у його двигуні та кондиціонера відбулась істотна поломка та облущується фарба. Вартість за приблизною оцінкою позивача майнова шкода, пов`язана із ремонтом вказаного автомоблія становить 30 000 грн. Такж вважає, що Черкаська обласна адмінстарція не дотрималась в установленому порядку вилучення транспотрного засобу у фізичної особи та передачі його у володіння війської частини НОМЕР_2, що є підставою для повернення автмобіля його законному власнику. Зазначає, що в межах м. Канева вилучення транспортних засобів у громадян відбувається за рішенням війського вомандування ЗСУ чи його військових підрозділів, проте в матеріалах справи про вилучення автомобіля відсутнє відповідне рішення командування про примусове відчуження ТЗ у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану Черкаської ОДВА від 17.06.2022 року. Також Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 17.06.2022 року містить лише відомості про транспортний засіб, однак відсутня його точна вартість (експертна оцінка), що унеможливлює подальше отримання грошової компенсації за примусове відчуження вказаного автомобіля, відсутні письмові відомості про характер такого вилучення . На підставі наведеного, позивач просив суд визнати неправомірним та скасувати Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 17 .06.2022 року № 131/01/13-13-05 щодо здійснення примусового відчуження автомобіля марки «Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 на користь військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України та ГУНП в Черкаській області повернути автомобіль марки «Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 його законному власнику - ОСОБА_1 та стягнути з Державного бюджету України в якості відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями сповіробітниками відділу поліції № 1 Черкаського РУП ГУНП щодо незаконного утримання протягом тривалого часу автомобіля на штраф-майданчик, грошові кошти в сумі 30 000 грн. Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаська обласна військова адміністрація), Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Державна казначейська служба України про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування майнової шкоди та визнання протиправним акту про примусове відчуження майна. Роз`яснено, що даний спір віднесено до адміністративної юрисдикції. Ухвала суду мотивована тим, що поданий спір, виник щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень та їх законності при прийнятті рішення та вчинення дій при примусовому відчуженні майна в умовах воєнного стану. Інші позовні вимоги є похідними та прямо пов`язані із наслідками розгляду основної вимоги щодо оспорювання акту індивідуальної дії такого суб`єкта. Суд зазначив, що вимоги позивача заявлені у відповідності до п. п. 2, 6 ч. 1 ст. 5 КАС України, спір є публічно-правовим, а встановлені правовідносини підпадають під юрисдикцію адміністративного суду. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пилипенко Р.Б. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати як необгрунтовану, постановлену з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про забезпечення позову. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкриття провадження у справі, помилився із характером спірних правовідносин та помилково відніс спір щодо вилучення майна (автомобіля) позивача та його подальшої реквізиції до публічно-правового, який повинен вирішуватися виключно адміністративним судом. Спір, що виник між сторонами у даній справі, хоч і виник у площині публічного інтересу, однак стосується цивільних ( майнових) прав позивача. Підставою для подання позову стало примусове відчуження у позивача належного йому на праві приватної власності майна під час правового режиму воєнного стану на підставі Акту про примусове відчуження автомобіля від 17.06.2022 року № 131/01/13-13-05 на користь військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони. Судом не враховано, що спірні правовідносини регулюються приписами статті 353 ЦК України, що свідчить про цивільно-правовий характер реквізиції належного особі майна у період дії воєнного (надзвичайного ) стану в Україні. Вказана позиція неодноразово підтримана у судовій практиці адміністративних судів, зокрема, в ухвалах Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 року у справі № 340/2497/22, Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі № 500/2484, Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 року у справі № 420/7684/22 про відмову у відкритті проваджень у адміністративних справах у спорах про реквізиції транспортних засобів в період дії правового режиму воєнного стану. Як вказують адміністративні суди, визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Вказує, що за наведених у позовній заяві підстав (фактичних обставин) правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачами не стосуються захисту прав , свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а спрямовані на захист майнових прав позивача в тому числі шляхом витребування майна з незаконного володіння, тому вказаний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Крім того, згідно ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права і інтереси. Відсутність в Акті про відчуження майна позивача від 17.06.2022 року оцінки ринкової вартості легкового автомобіля «Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 , на думку позивача, порушено вищевказані акти цивільного законодавства, зокрема, ст. 353 ЦК України та постанову КМУ №

998. Зазначає, що акт про примусове відчуження або вилучення майна від 17.06.2022 року №131/01/13-13-05 по суті є правовстановлюючим документом на транспортний засіб для тимчасової реєстрації автомобіля « Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 за військовою частиною в Територіальному сервісному центрі МВС України на період запровадження військового стану. Враховуючи вищевикладене, вважає, що судом порушені вимоги п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська обласна військова адміністрація просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, вважаючи апеляційну скаргу безпідставною, доводи апелянта такими, що не відповідають обставинам справи, а саме позовну заяву передчасною та такою, що не підлягає судового розгляду. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд проходить до наступних висновків. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки даний спір, підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Проте такі висновку суду не відповідають нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкриття провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів ( ч. 1 ст. 4 ЦПК України). За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також кожна особа має право звернутися до суду за засхистом свого особистого немайногово або майнового права та інтересу. Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю. Справи адміністративної юрисдикції мають певну специфіку в частині визначення з боку позивача (юридичної чи фізичної особи) порушеного права, а з боку відповідача (суб`єкта владних повноважень) - обов`язку, що передбачає призумпцію правомірності дій позивача та обов`язок відповідача доводити відсутність з його боку протиправних рішень (дій, бездіяльності), що ставить сторони у завідомо нерівне становище, позаяк завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що наведено у ч.1 ст.2 КАС України. Пунктом 1 ч. 2 ст.17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Згідно з ч.3 ст.19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції. Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків: «До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.». Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного строку є Акт про примусове відчуження або вилучення майна, а саме автомобіль «Hyundai Santa Fe» , днз НОМЕР_1 , який належить позивачу на праві приватної власності, а також похідні вимоги витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування майнової шкоди Отже, спір, що виник між сторонами у надій справі, стосується цивільних (майнових) прав позивача, не зажаючи на те, що виник у площині публічного інтересу. Відповідно до вимог ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України право власності є право особи на річ ( майно) , яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження сіоїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно мна власний розсуд. Держава не втручається у здіснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осбі лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 353 ЦК України з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості ( реквізиції). Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодванням його вартості. Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правово режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17 травня 2012 року № 4765-VІ примусове відчуження майна розуміється як позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості. З урахуванням зазначеного й того, що у ст. 353 ЦК України вживається термін «власник» і набуття майна відбувається саме державою, такими суб`єктами можуть бути фізичні, юридичні особи, територіальні громади. Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб`єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Суд звертає увагу, що позивач фактично оспорює Акт про примусове відчуження майна, який є правовим актамом індивідуальної дії. Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок вилучення майна , які порушують, на думку позивача, його права, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних прав, у зв`язку із чим він звернувся до суду. Зважаючи на те, що у даній справі спір фактично пов`язаний з реалізацією цивільних прав позивача , компетентним судом для вирішення спору є суд цивільної юрисдикції. Та обставина, що відповідачами у справі визначено орган місцевого самоврядування, війському частину, Управління Національної поліції та Державну казначейську службу не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а стосуються захисту майнових прав. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вказаний спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича задовольнити. Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції з часу складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 серпня 2022 року. Судді: