Постанова 4851 № 553/2601/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2022 р. Справа № 553/2601/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці на рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 10.02.2022, головуючий суддя І інстанції: Високих М.С., м. Полтава, повний текст складено 10.02.22 по справі № 553/2601/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Полтавської митниці Державної митної служби України (надалі також відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Полтавської митниці Державної митної служби України від 11.08.2021 у справі про порушення митних правил № 0004/80600/21, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, передбаченої ст. 485 МК України, та закрити провадження у справі. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10.02.2022 адміністративний позов задоволено частково. Постанову Полтавської митниці Державної митної служби України від 11.08.2021 у справі про порушення митних правил № 0004/80600/21, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, передбаченої ст. 485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 % несплаченої суми митних платежів, що становить 133964,88 грн, скасовано. Справу про порушення митних правил № 0004/80600/21 за ст. 485 МК України щодо ОСОБА_1 - направлено на новий розгляд до Полтавської митниці Державної митної служби України. Стягнуто з Полтавської митниці Державної митної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в загальному розмірі 9954 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ухвалення рішення з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги наводить обставини справи, з урахуванням яких зазначає, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, що не було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи. Вказує, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що відповідачем нібито не було спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, оскільки Полтавська митниця здійснила всі передбачені законом заходи для виконання вимог щодо повідомлення позивача ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи. Також зазначає, шо судом першої інстанції не враховано, що згідно зі статтею 60 Митного кодексу України передбачений метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів та не враховано, що сума митних платежів, які необхідно було б сплатити цілком обґрунтовано розрахована згідно зі службовою запискою митного поста «Полтава» від 18.06.2021 за № 487/7.5-28-17 та складає 44654,96 грн. Звертає увагу, що митне оформлення 21.10.2021 транспортного засобу із добровільною сплатою до державного бюджету коштів на суму 8500 грн не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку сплатити штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, оскільки постанова у справі про порушення митних правил від 11.08.2021 Полтавської митниці № 0004/80600/21 винесена до дати митного оформлення транспортного засобу в режимі імпорт; до 04.10.2021 була відсутня документально підтверджена вартість згідно з договором купівлі-продажу автомобіля. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2018 у справі № 295/16296/16-а, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції. Вказує, що судом першої інстанції витрати на правову допомогу у сумі 9500 грн, за відсутності доказів понесення фактичних витрат, детального опису робіт (наданих послуг), визначені необґрунтовано. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту першого частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 13.07.2021 щодо ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил № 0004/80600/21 за ст.485 МК України, в тім, що ОСОБА_1 використовував транспортний засіб з іноземною реєстрацією «RENAULT SCENIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , ввезений на митну територію України в митному режимі «тимчасове ввезення» до 1 року, стосовно якого були надані пільги зі сплати митних платежів, в інших цілях ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги (а.с.40-41). Вказаний протокол складено за відсутності особи, яка притягується до відповідальності, про що свідчать внесені до протоколу відомості та не заперечувалось сторонами в ході розгляду справи. Постановою Полтавської митниці від 11.08.2021 за № 0004/80600/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьохсот відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 133964,88 грн (а.с.12-13). Не погодившись із винесеною постановою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування та закриття провадження у справі. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, зважаючи на обставини здійснення провадження у справі про порушення митних правил, дійшов висновку, що суб`єктом владних повноважень не було доведено правомірності оскаржуваного рішення, внаслідок чого не було спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, з огляду на що постанова про порушення митних правил № 0004/80600/21 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, зазначивши при цьому про те, що відсутність даних щодо дійсного розміру несплаченої суми митних платежів виключає можливість зміни заходу стягнення, з огляду на що справу про порушення митних правил № 0004/80600/21 за ст. 485 МК України щодо ОСОБА_1 направив на новий розгляд до Полтавської митниці. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 70 МК України одним із «митних режимів» є «режим тимчасового ввезення», який, в свою чергу, за нормами ч. 1 ст. 103 МК України, полягає у тому, що відповідно до нього іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Згідно з ч. 5 ст. 380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам Обов`язки особи, яка поміщає товари у митний режим тимчасового ввезення та є відповідальною за її дотримання митного режиму, визначені ст. 104 МК України, згідно з ч. 6 якої, зокрема, ця особа повинна подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення. Відповідно до положень ч. 2 ст. 105 МК України, у разі порушення умов митного «режиму тимчасового ввезення» особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов`язана сплатити суму податкового зобов`язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України. Стаття 458 МК України передбачає, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Згідно зі статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, установлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Отже згідно з диспозицією цієї норми порушення митних правил має місце у разі зазначення декларантом з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги або кількості товару, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості. Стаття 489 МК України визначає обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про порушення митних правил. За вимогами цієї статті посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ст. 508 МК України, у справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи. До процесуальних дій належать: 1) складення протоколу про порушення митних правил; 2) опитування осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, свідків, інших осіб; 3) витребування документів, необхідних для провадження у справі про порушення митних правил, або належним чином завірених їх копій чи витягів з них; 4) тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, та документів на них; 5) митне обстеження; 6) пред`явлення товарів, транспортних засобів і документів для впізнання; 7) експертиза; 8) взяття проб та зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи). Під час проведення процесуальних дій, зазначених у пунктах 2, 4-6, 8 частини другої цієї статті, складаються протоколи, форми яких установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Статтею 530 МК України визначено, що законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а постанови центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, судом у зв`язку з поданням адміністративного позову або в порядку контролю. Перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. В той же час за змістом статті 531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ`єктивність або неповнота провадження у справі або необ`єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом. Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини. Відповідно до вимог статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Як свідчать матеріали справи, підставою винесення оскаржуваної постанови відповідачем є використання тимчасово ввезеного транспортного засобу іноземної реєстрації позивачем, а не особою, яка безпосередньо здійснила його ввезення, з використанням наданих їй пільг. Так, за змістом оскаржуваної постанови у справі про порушення митних правил № 0004/80600/21, в Дніпровській митниці проводились перевірочні заходи з приводу перебування та використання на митній території України транспортного засобу «RENAULT SCENIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . За результатами перевірки з`ясовано, що згідно з базою даних АСМО «Інспектор» вказаний автомобіль 07.10.2018 ввезений DUBROUKA VERA на митну територію України в митному режимі «тимчасового ввезення» до 1 року в зоні діяльності Волинської митниці ДФС. Тобто використовувати на митній території України транспортний засіб іноземної реєстрації «RENAULT SCENIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , мала право виключно DUBROUKA VERA, якою, згідно із відомостями з АСМО «Інспектор», 07.10.2018 у пункті пропуску UA205060 ввезено вказаний автомобіль з метою особистого користування в режимі тимчасового ввезення до 1 року (а.с. 53-54). Проте згідно з листом УСБУ в Полтавській області, відповідно до інформації УПП Департаменту патрульної поліції в Полтавській області (лист від 09.03.2021 за № 3989/41/26/03-2021), повідомлено про факт використання ОСОБА_1 транспортного засобу з іноземною реєстрацією «RENAULT SCENIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , а саме - 16.01.2021 стосовно ОСОБА_1 поліцейськими УПП в Полтавській області прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху під час керування зазначеним автомобілем. Під час розгляду справи позивачем факт використання вказаного транспортного засобу в особистих цілях не заперечувався. Разом з тим, як пояснив позивач, автомобіль ввезено на митну території України іншою особою і право користування ним не оформлювалось. Колегія суддів зазначає, що об`єктивна сторона складу правопорушення, визначеного статтею 485 Митного кодексу України, передбачає, зокрема, інші протиправні дії суб`єкта, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само: використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими надано такі пільги. Використання транспортного засобу особистого користування іншою особою (без належного оформлення передачі права на тимчасове ввезення), окрім особи, якою такий транспортний засіб ввезено, являє собою використання товарів, щодо яких надано пільги щодо сплати митних платежів, у інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано так пільги, з огляду на що колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що твердження представника позивача щодо невіднесення ОСОБА_1 до кола суб`єктів відповідальності за вказаною нормою Закону, на увагу не заслуговують. Разом із цим, виходячи із змісту пояснень представника відповідача, у тому числі, викладених в апеляційній скарзі, та згідно із приєднаними матеріалами справи, митна вартість визначалась відповідачем відповідно до ст. 60 МК України за подібними товарами зі схожими характеристиками. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що визначаючи розмір стягнення, відповідач прийняв до уваги службову записку митного поста «Полтава» від 18.06.2021. Так, згідно із вказаною службовою запискою № 487/7.5-28-17 (а.с. 51) загальна сума несплачених митних платежів за автомобілем «RENAULT SCENIC», 2004 року випуску, становить 44654,96 грн, з митною вартістю 8670 PLN. Відповідно до службової записки начальника управління адміністрування митних платежів ОСОБА_2 (а.с. 50), у інформаційних ресурсах митниці станом на 07.10.2018 ідентичні транспортні засоби відсутні, наявні відомості щодо подібних товарів, що мають схожі характеристики, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними у період найбільш наближений до дати. Згідно із інформаційними ресурсами митниці, наявні відомості щодо митного оформлення транспортного засобу марки RENAULT, модель MEGANE GRAND SCENIC, 2004 року виготовлення, тип двигуна дизель, об`єм 1870 см3, що був у використанні, задекларована вартість 8670,14 PLN (2308,00 євро). При цьому, згідно із посвідченням про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та відомостями митної декларації ІМ40АА (а.с. 76-78), вартість транспортного засобу «RENAULT SCENIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена митним органом на рівні 2600,00 PLN, що є значно меншою від митної вартості, яка була покладена в основу для визначення митних платежів і, відповідно, розміру стягнення. За таких обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені у службовій записці відомості щодо митної вартості автомобіля моделі MEGANE GRAND SCENIC, а не GRAND SCENIC не можуть бути визнані повністю достовірними та викликають об`єктивний сумнів, який тлумачиться судом на користь позивача. Водночас суд першої інстанції правомірно врахував те, що позивач, як особа, яка притягується до відповідальності, хоч і повідомлявся про розгляд справи за коректною адресою, за якою дійсно проживає, не отримував викликів до митного органу, що в цьому випадку позбавило його можливості надати свої пояснення, в тому числі щодо вартості транспортного засобу. За таких обставин, зважаючи на обставини здійснення провадження у справі про порушення митних правил, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суб`єктом владних повноважень не було доведено правомірності свого рішення, внаслідок чого не було спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, з огляду на що постанова про порушення митних правил № 0004/80600/21 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки відсутність даних щодо дійсного розміру несплаченої суми митних платежів виключає можливість зміни заходу стягнення, з огляду на що справу про порушення митних правил № 0004/80600/21 за ст. 485 МК України щодо ОСОБА_1 слід направити на новий розгляд до Полтавської митниці. Разом із цим, згідно з матеріалами справи, позивачем 21.10.2021 зареєстровано автомобіль, тобто після винесення оскаржуваної постанови. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, обов`язок доводити правомірність рішення у цій справі покладається на суб`єкта владних повноважень, яким у цій справі є Полтавська митниця. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів відхиляє, як такі, що носять характер особистих припущень Полтавської митниці та в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження. З правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.12.2018 у справі № 295/16296/16-а щодо того, що суб`єктом відповідальності за протиправне використання товару (транспортного засобу особистого користування) є особа, яка здійснює таке використання, висновки суду першої інстанції узгоджуються та з урахуванням установлених у цій справі обставин і змісту спірних правовідносин їм не суперечать (обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи № 295/16296/16-а). Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат у справі, колегія суддів зазначає таке. Розподіл судових витрат здійснено судом першої інстанції в порядку ст. 139 КАС України та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. В цій частині рішення суду першої інстанції ані позивачем, ані відповідачем не оскаржується. Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9500 грн, колегія суддів зазначає таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Зважаючи на положення частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Отже адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги надано до матеріалів справи копії таких документів: договору про надання професійної правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2021, детального опису робіт (наданих послуг) договору про надання професійної правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2021, квитанції про сплату послуг за вказаним договором № 08/09 від 08.09.2021 (а.с. 20-22, 25). Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість. Так, відповідно до п. 1.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2021 Адвокатське об`єднання «Партнери» надає клієнту юридичні послуги щодо захисту останнього щодо оскарження постанови Полтавської митниці від 11.08.2021 у справі про порушення митних правил № 0004/80600/21. Згідно з п. 4.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2021 за правничу допомогу, передбачену п. 1.2 Договору клієнт сплачує гонорар, розмір якого становить 19000 грн. Детальний опис робіт (наданих послуг) містить перелік виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2021. Згідно з квитанцією про сплату послуг за вказаним договором № 08/09 від 08.09.2021 позивач сплатив Адвокатському об`єднанню «Партнери» гонорар у сумі 19000 грн. Суд першої інстанції, врахувавши часткове задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку, що відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці підлягають витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9500 грн. Колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 9500 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Щодо посилання відповідача на відсутність детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, колегія суддів звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19. Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29). З огляду на зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. З урахуванням приписів ст. 139 КАС України підстави вирішення питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавської митниці - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 10.02.2022 по справі № 553/2601/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк