Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/1297/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1297/22 Головуючий в 1 інст. Гнатюк О.М. Провадження № 33/807/345/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , захисника адвоката Білицького Є.М., за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 3 травня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого керівником «Сіті Фінанс Групп», який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір, - В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 22.03.2022 року о 2.00 год. ОСОБА_1 в м. Запоріжжя по вул. Бородінська біля буд.9 керував транспортним засобом Volkswagen Touareg державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з рота, порушення мови, почервоніння обличчя. Від керування транспортним засобом був відсторонений, про повторність попереджений. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеофіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що його транспортний засіб було зупинено без законних підстав працівниками поліції, що є порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про національну поліцію». Вважає, що безпідставна зупинка автомобілю ставить під сумнів всі наступні дії працівників поліції. Також зазначає, що у протоколі зазначено, що за кермом транспортного засобу був він - ОСОБА_1 , проте за кермом вказаного автомобіля знаходився його водій ОСОБА_2 . Після зупинки транспортного засобу працівники поліції мали розмову з із ним ( ОСОБА_1 ), як з власником автомобіля, де він пояснював, що разом із водієм їхав до хворого батька, який є інвалідом першої групи, щоб терміново привести ліки. Доказів того, що він - ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом матеріали справи не містять. Вказані обставини підтверджується письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 . Наголошує, що справа була розглянута без його участі, що є істотним порушенням його прав і свобод. Просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки справа була розглянута без його участі та копію постанови він отримав лише 07.06.2022 року. Також просить постанову районного суду скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови суду підлягає задоволенню, оскільки справу було розглянуто без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, копію судового рішення в строки передбачені законом не було направлено. Отже зловживання своїми процесуальними правами з боку апелянта не вбачається. Виходячи з того, що доводи апелянта щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження є переконливими, виходячи з принципу правовляддя, який визнається і діє в Україні (ст.8 Конституції України), задля забезпечення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати свої процесуальні права, подана апеляційна скарга підлягає розгляду. Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянта, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили постанову судді скасувати та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу його винуватості місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №063702 (а.с.1), яким звинувачено ОСОБА_1 в тому, що він здійснював керування транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на визначення стану сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України; актом огляду та направленням на огляд (а.с.3-4), яким вказано, що під час події у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, почервоніння обличчя). Від проходження огляду водій відмовився; актом тимчасового затримання транспортного засобу (а.с.5), яким встановлено, що під час події працівниками поліції було примусово переміщено транспортний засіб на спеціальний майданчик; оптичним носієм інформації у вигляді СД-диску, на якому містяться відеозаписи події. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ознаками об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по-третє відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, порушення вимог п. 2.5 ПДР України (відмова водія від проходження огляду на встановлення стану сп`яніння) підпадає під об`єктивну сторону ст.130 КУпАП, а тому правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною. Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмову водія від пропозиції працівника поліції пройти огляд на визначення стану сп`яніння. Суд відхиляє апеляційні доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані, як під час судового засідання в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення. Зокрема, доводи про незаконність зупинки транспортного засобу, апеляційний суд вказує наступне. Відеозаписом під найменуванням «video_2022-03-22_10-24-23» працівником поліції повідомлено, що ОСОБА_1 здійснював рух на транспортному засобі під час комендантської години, що і є безпосередньою причиною зупинки транспортного засобу. Суд вказує, що визначення терміну комендантська година міститься у п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а саме це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень. На території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів. Патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право: затримувати і доставляти в органи або підрозділи Національної поліції осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення; перевіряти в осіб посвідчення, документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, або паспортні документи іноземця, особи без громадянства, документи, що підтверджують законність перебування на території України, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти в органи або підрозділи Національної поліції для встановлення особи; за потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які ними перевозяться; вилучати в осіб предмети, які є знаряддям, засобом або предметом правопорушення, і передавати їх органам або підрозділам Національної поліції; тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об`єктів, евакуйовувати транспортні засоби; входити (проникати) на територію та у приміщення підприємств, установ і організацій, у житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать особам, під час припинення кримінального правопорушення та в разі переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров`ю осіб; використовувати із службовою метою засоби зв`язку і транспортні засоби, що належать особам (за їх згодою), підприємствам, установам і організаціям, за винятком транспортних засобів іноземних консульських установ чи представництв міжнародних організацій, для запобігання вчиненню кримінального правопорушення, переслідування та затримання осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, або для доставки до лікувальних закладів осіб, які потребують медичної допомоги, проїзду до місця злочину; застосовувати відповідно до законодавства заходи фізичного впливу, зброю і спеціальні засоби. Щодо доводів про те, що справу в суді першої інстанції було розглянуто без участі ОСОБА_1 , суд вказує наступне. Апеляційний суд вважає, що суд не зобов`язаний сам з`ясовувати причини неявки належно сповіщених учасників справи, оскільки обов`язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи. Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним. Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Отже, виходячи з того, безпосередньо в протоколі ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи в місцевому суді, вказаний місцевий суд вжив заходи, передбачені законом для повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи відносно нього, а саме направив судову повістку за місцем його проживання (а.с. 11), адреса якого збігається як із зазначеною в протоколі (який підписаний апелянтом без зауважень щодо його змісту), так і в документах, поданих ОСОБА_1 до апеляційного суду (а.с. 35, 37), ОСОБА_1 під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення працівниками поліції був ознайомлений, що справа буде розглядатися в районному суді, суд апеляційної інстанції вважає, що за таких обставин розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 не є істотним порушенням його прав і свобод. Крім того в апеляційному суду ОСОБА_1 за участі захисника дав пояснення з приводу обставин справи, приймав участь у дослідженні доказів, а отже його процесуальні права були цілком поновлені. Посилання ОСОБА_1 та його захисника, що під час події він не здійснював керування транспортним засобом є лише способом захисту і повністю спростовується матеріалами провадження. З цього приводу суд в противагу доводам апеляційної скарги апелянта встановив, що наявними відеозаписами зафіксовано, що ОСОБА_1 не спростовував того, що саме він є водієм і не вказував, що автомобілем керував інша людина. Навпаки, відеозаписами встановлено зворотне, що інших осіб, які могли ймовірно здійснювати керування автомобілем не встановлено, що свідчить про те, що саме ОСОБА_1 в той момент був водієм, тобто суб`єктом правопорушення за ст. 130 КУпАП. Сторона захисту під час перегляду справи заявила клопотання про допит свідка в справі, апеляційний суд вважає, що вказане клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Будь-яке клопотання, в тому числі про допит свідка в справі, повинне бути обґрунтованим та мотивованим. Водночас, ті пояснення, якими сторона захисту обґрунтовувала клопотання про допит свідка, не є достатніми для того, щоб викликали вказаного свідка в судове засідання. Окрім того, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 під час події не заперечував звинувачень працівників поліції в тому, що він здійснював керування під час комендантської години. Крім того, відеозаписами зафіксовано, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти огляд у встановленому порядку відмовився, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР України, а тому суд вважає, що вказане клопотання є способом створити штучно докази у справі для ухилення від висунутого обвинувачення. Згідно довідки, ОСОБА_1 (а.с.6) має правовий статус спеціального суб`єкта водія, що підтверджується посвідченням водія. Відповідно до п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити наступне. Апеляційний суд вказує, що право в суспільстві відображається в поведінці його членів та має вид соціального факту. Встановлені в суспільстві правила поведінки є обов`язковими для всіх членів суспільного життя. Свобода дій розуміються, як здатність людини, як властивість її розуму усвідомлювати й здійснювати на ґрунті інтелектуальних установок цілеспрямовані вчинки, цілеспрямовану діяльність, виходячи з необхідності, що детермінована об`єктивними й суб`єктивними чинниками. За порушення встановлених правил співіснування особа піддається примусу у вигляді накладення стягнення, користуючись яким, суспільство забезпечує погодженість особистих і суспільних інтересів, скеровує поведінку особи у необхідне, суспільно корисне русло. Отже, юридична відповідальність для особи застосовується невідворотно, якщо є позитивно виражені умови для настання такої відповідальності та немає негативно виражених умов для її усунення. Відповідальність є мірою людини. Людина постає вольовою особою завдяки розумі, а завдяки волі і свободи вона відповідає за свої вчинки. Так, юридична відповідальність передбачає для порушника настання обов`язків зазнавати несприятливих наслідків у вигляді особистого, майнового та іншого характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Вид і міра за вчинення діяння, передбаченого ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, наголошено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, поведінки під час події, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, задовольнити. Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 3 травня 2022 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 334/1297/22