Постанова 4814 № 642/2285/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 642/2285/21 Номер провадження 22-ц/814/2420/22Головуючий у 1-й інстанції Гримайло А.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Департамента реєстрації Харківської міської ради на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 09:30:05 год до: час не зазначений; дата виготовлення повного тексту судового рішення 23 вересня 2021 року) і апеляційними скаргами ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» і Департамента реєстрації Харківської міської ради на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 12:12:58 до: час не зазначений; дата виготовлення повного текста судового рішення - 29 жовтня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , до ТОВ «Фінансова компанія «Маніту», Департамента реєстрації Харківської міської ради про визнання дій протиправними, скасування рішення про зняття з реєстрації та поновлення реєстрації місця проживання, треті особи: Управління Служби у справах дітей Департамента праці та соціальної політики Харківської міської ради. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , звернулись до суду з вказаним позовом, просили ухвалити рішення, яким -визнати дії ТОВ «Фінансова компанія «Маніту», Департамента реєстрації Харківської міської ради протиправними і скасувати рішення Департамента реєстрації Харківської міської ради про зняття позивачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; -зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити порушене право позивачів шляхом реєстрації їхнього місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; -вирішити питання судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що вони були співвласниками квартири АДРЕСА_2 , яка з вересня 2008 року перебувала в іпотеці згідно договору № 6/4/33/2008/980-І/347. У жовтні 2020 року позивачам стало відомо про заміну кредитора за кредитним договором, на забезпечення виконання якого укладався договір іпотеки належної їм квартири, з ВАТ КБ «Надра» на ТОВ «Фінансова компанія «Маніту». У квітні 2021 року позивачам стало відомо, що ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» у позасудовому порядку зареєструвало за собою право власності на їхню квартиру і за його заявою Департамент реєстрації Харківської міської ради ухвалив рішення про зняття позивачів з реєстрації за місцем їхнього проживання. Позивачі наполягали, що зняття їх з реєстрації проведено з порушенням вимог ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року позов задоволений частково: визнані протиправними дії Департамента реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації позивачів за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_2 , зобов`язано Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити реєстрацію місця проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1 , стягнуто з Департамента реєстрації Харківської міської ради на користь ОСОБА_3 1 816 грн витрат на сплату судового забору, у задоволенні решти вимог відмовлено за недоведеністю. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року задоволена заява адвоката Приображенського А.А., представника ОСОБА_3 : стягнуто із Департамента реєстрації Харківської міської ради і ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» на користь ОСОБА_3 по 7 500 грн з кожного витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі Департамент реєстрації Харківської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що нормативним актами, якими врегульовані спірні правовідносини, чітко розмежовані дві окремі підстави для прийняття рішення про зняття осіб з реєстрації: рішення суду та інші документи, які свідчать про припинення права користування житловим приміщенням, і такими документами є, зокрема, ті, що підтверджують перехід права власності на житлове приміщення до іншої особи. Окрім того, суд першої інстанції не звернув уваги на положення пункту 11 Правил зняття з реєстрації, якими встановлені вичерпні підстави для відмови у задоволенні заяви про зняття з реєстрації. В апеляційній скарзі на додаткове рішення ТОВ «Фінансова компанія «Маніту», посилаючись на порушення судом вимог процесуального і матеріального права, просить скасувати судове рішення у частині задоволених вимог про стягнення з Товариства витрат на правову допомогу. В обґрунтування заявлених вимог наголошується, що Товариство не є належним відповідачем по пред`явленим вимогам, про що зазначено у рішенні суду по суті спору. Звертається увага на необґрунтованість розміру витрат на правову допомогу, неспівмірність їхнього розміру у розумінні вимог ч.4 ст.137 ЦПК України. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Департамент реєстрації Харківської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати додаткове рішення і ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги проаналізовані документи, надані адвокатом Приображенським А.А., представником ОСОБА_3 , і зроблений висновок про неспівмірність розміру гонорара адвоката із складністю справи і обсягом виконаних робіт. У відзиві ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» підтримало доводи апеляційної скарги Департамента реєстрації Харківської міської ради і просило задовольнити апеляційну скаргу на рішення суду по суті спору. У відзиві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги Департамента реєстрації Харківської міської ради, просять залишити без змін рішення суду по суті спору. У підтвердження своїх доводів позивачі посилаються на судову практику Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами і фактичними обставинами та наполягають, зокрема на тому, що ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» є належним відповідачем у цій справі. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яцина В.Б., судді: Тичкова О.Ю., Хорошевський О.М. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду. 26 листопада 2021 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на апеляційну скаргу Департамента реєстрації Харківської міської ради. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2021 року замінено суддю Тичкову О.Ю. на суддю Бурлаку І.В. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 січня 2022 року замінено суддю Хорошевського О.М. на суддю Котелевець А.В. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою на додаткове рішення закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2022 року справу прийнято до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу Департамента реєстрації Харківської міської ради на рішення суду по суті спору слід залишити без задоволення, з таких підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір. У забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором у той же день між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (у шлюбі « ОСОБА_6 ») укладений договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , що належала їм на праві спільної власності. На підставі договору від 16 жовтня 2020 року ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» відступило ТОВ «ФК «Маніту» право вимоги за кредитним договором № 6/4/33/2008/840-К/346 від 15 вересня 2008 року та іпотечним договором № 6/4/33/2008/980-І/347 від 15 вересня 2008 року. 15 березня 2021 року ТОВ «ФК «Маніту» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_2 . За заявою ТОВ «ФК «Маніту» від 22 березня 2021 року Департамент реєстрації Харківської міської ради ухвалив рішення про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Наведені фактичні обставини визнаються учасниками справи. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у Департамента реєстрації Харківської міської ради були відсутні передбачені законом підстави для зняття позивачів з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки припинення їхнього права власності на спірну квартиру не є безумовною підставою для припинення права користування нею. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням наведених вимог закону. Спірні правовідносини врегульовані ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою КМУ № 207 від 02 березня 2016 року. Відповідно до статті 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Підстави для прийняття рішення про зняття особи з реєстрації, визначені у статті сьомій ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин. Згідно цієї норми закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Пунктом 26 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для перебування бездомної особи на обліку/для отримання бездомною особою соціальних послуг у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Проаналізувавши наведені норми закону, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що сам факт припинення права власності на житло не є підставою для зняття колишніх власників з реєстрації без їхньої згоди виключно за заявою нового власника. Суд першої інстанції у відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України врахував релевантну судову практику Верховного Суду. Положення ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і пункту 26 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру слід тлумачити у системному зв`язку із приписами статті 40 ЗУ «Про іпотеку», згідно яких у разі звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору за відсутності згоди колишніх власників (іпотекодавців) їхнє право користування на це житло може бути припинено виключно на підставі рішення суду. З огляду на наведене посилання в апеляційній скарзі на абзац 10 п.26 Правил (інші документи, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням) не грунтується на законі, а є власним необгрунтовано розширеним тлумаченням державним органом змісту цієї норми. З урахуванням зроблених судом у цій справі висновків про те, що сам факт припинення права власності позивачів на спірну квартиру не є безумовною підставою для припинення права користування нею за відсутності їхньої згоди апеляційний суд визнає безпідставним доводи апеляційної скарги про те, що у органу державної реєстрації були відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви нового власника з огляду на положення пункту 11 Правил, оскільки заявник (новий власник) не подав органу реєстрації документи, які б підтверджували припинення право користування позивачів спірною квартирою. Посилання в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року (справа № 595/1271/16), не можуть бути прийняті до уваги, так як у зазначеній справі існували відмінні фактичні обставини і спір між новим власником житла і членом сім`ї колишнього власника вирішений у судовому порядку, тобто у постанові Верховного Суду відсутній висновок про те, що зміна власника житлового приміщення автоматично тягне втрату права користування житлом попереднім власником, що унеможливлює спір про право. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. Зважаючи на наведене, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на законі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу Департамента реєстрації Харківської міської ради на рішення суду по суті спору слід залишити без задоволення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Рішенням суду першої інстанції встановлено, що ТОВ «ФК «Маніту» не здійснює реєстраційні функції, тому є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позову до товариства відмовлено. Оскільки рішення суду першої інстанції у цій частині не оскаржено, то відповідно до ч.1 ст.267 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється. Перевіркою матеріалів справи апеляційним судом не встановлено обставин, передбачених ч.4 ст.367 ЦПК України. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат (ч.1 і п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч.2 ст.137 ЦПК України). Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, у тому числі і витрати на правничу допомогу адвоката покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови у позові на позивача. У додатковому рішенні суду першої інстанції не наведено жодних мотивів, з яких суд вирішив покласти на другого відповідача ТОВ «ФК «Маніту», витрати на правничу допомогу адвоката, який представляв інтереси позивача ОСОБА_3 , з урахуванням рішення суду про відмову у задоволенні вимог до ТОВ «ФК «Маніту». За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції у частині стягнення із ТОВ «ФК «Маніту» витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 500 грн підлягає скасуванню. Перевіряючи доводи апеляційної скарги Департамента реєстрації Харківської міської ради на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Судом встановлено, що 15 квітня 2021 року між адвокатом Приображенським А.А. та Гладкою Г.О. укладено договір б\н про надання правничої допомоги ( т.1 а.с.170). Пунктом 4.1 договору визначено виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги у справі, у тому числі і представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції у розмірі 14 000 грн (т.1 а.с.170 зворот). Згідно виконаних акта робіт №1 від 23 вересня 2021 року адвокат надав клієнту правову допомогу відповідно п.1.1 Договору у виді: - складання позовної заяви з додатками 0 6,0 год; - юридичні консультації: 14.04.2021 року - 0,5 год, 15.04.2021 року - 0,5 год, 11.05.2021 року - 0,5 год, 01.06.2021 року - 0,5 год, 02.06.2021 року - 0,5 год, 16.07.2021 року- 0,5 год, 13.08.2021 року- 0,5 год; - ознайомлення з відзивом Департаменту реєстрації ХМР 2,0 год; - складання процесуальних документів: клопотань про витребування доказів від 02.06.2021 року -1,0 год, заява про надання доказів судових витрат 1,0 год. - представництво позивача у суді першої інстанції: 02.06.2021 року, 13.08.2021 року, 23.09.2021 року.(т.1 а.с.171) Як вбачається з квитанції прибуткового касового ордеру б/н від 15 квітня 2021 року, ОСОБА_3 сплатила 15 000 грн адвокату Приображенськму А.А. за договором № б/н про надання правової допомоги від 15.04.2021 року (т.1 а.с.172). Частина 3 ст.141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Апеляційний суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу у розмірі 7 000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, виходячи з такого. Верховний Суд у Постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 (провадження №К/9901/6151/21) зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У постанові Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 (провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, складання позовної заяви з додатками, ознайомлення з відзивом Департаменту реєстрації ХМР, складання процесуальних документів, для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи. Апеляційний суд враховує існування сталої практики Верховного Суду у справах такої категорії. Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга Департамента реєстрації ХМР на додаткове рішення суду першої інстанції є обгрунтованою, а витрати на правничу допомогу є неспівмірними з обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 10 000 гривень. За таких обставин з Департамента реєстрації ХМР на користь ОСОБА_3 з урахуванням відсотків задоволених позовних вимог (75%) підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500 гривень. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прохали стягнути на їх користь 8 500 грн. судових витрат у виді витрат на правову допомогу, які складаються з: юридичної консультації - 2 консультації Х 500 грн (за одну консультацію) = 1 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи адвокатом 1 000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу 2 500 грн; участь представника у судовому засіданні 2 (судове засідання) Х 2 000 (одне судове засідання) = 4 000 грн. Апеляційний суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Як вже зазначалось вище, вказаний спір не належить до категорій справ значної складності, юридична консультація, складання відзиву на апеляційну скаргу на 4 арк., для професійного досвідченого адвоката не складає багато часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи. Ознайомлення з матеріалами справи адвокатом в суді апеляційної інстанції як і участь представника у судовому засіданні взагалі не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. За таких обставин з Департамента реєстрації ХМР на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з врахуванням відсотків задоволених позовних вимог (75%) підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу. понесені останніми в суді апеляційної інстанції, в розмірі 750 гривень. Керуючись ст.367, п.1,п.2 ч.1 ст.374, ст.375 п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департамента реєстрації Харківської міської ради на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2021 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Маніту» на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2021 року задовольнити. Додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2021 року у частині стягнення із ТОВ «ФК «Маніту» на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 500 грн скасувати. ОСОБА_3 відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката із ТОВ «ФК «Маніту». Апеляційну скаргу Департамента реєстрації Харківської міської ради на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2021 року задовольнити частково. Додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2021 року змінити, а саме: стягнути з Департамента реєстрації Харківської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати, понесені останньою на правничу допомогу, у розмірі 7 500 грн. стягнути з Департамента реєстрації Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати, понесені останнім на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 250 грн. стягнути з Департамента реєстрації Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати, понесені останньою на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 250 грн. стягнути з Департамента реєстрації Харківської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати, понесені останньою на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 250 грн. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 10 серпня 2022 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов