Постанова 4811 № 462/6524/19

Справа № 462/6524/19 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М. Провадження № 22-ц/811/1691/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. секретаря: Назар Х.Б. за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 08 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та зобов`язання до вчинення дій, ВСТАНОВИЛА: АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування двокімнатною квартирою, загальною площею 44,0 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, зобов`язати звільнити вказану квартиру від особистих речей та стягнути судові витрати. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 166767838 від 16.05.2019 за АТ «Альфа-Банк» було зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 44,0 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_1 . Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-Банк» на вказане нерухоме майно є відповідне застереження в п.п. 6.3.1. Договору іпотеки від 11.04.2008, що передбачає передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, законним власником квартири АДРЕСА_2 є АТ «Альфа-Банк», натомість відповідач, відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, втративши право власності на квартиру, втратив і право користування нею. Позивач звертався до відповідача із вимогою добровільно звільнити житлове приміщення та намагався врегулювати спір в досудовому порядку, зокрема, скеровував останньому вимогу про добровільне виселення, проте відповідач, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, продовжує користуватись нею та відмовляється добровільно виселитись, чим створює перешкоди позивачу у здійсненні законних прав як власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись нерухомим майном. Просить позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» відмовлено. Рішення суду оскаржило АТ «Альфа-Банк», подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, АТ «Альфа-Банк» саме як власник нерухомого майна, а не іпотекодержатель такого, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Вважає, що у даній справі не може бути застосована норма (атавізм-застаріла норма) ЖК Української РСР та мають бути застосовані саме норми ЦК України. Наявність реєстрації відповідача в належному на праві власності позивачу житловому приміщенні відповідно до норм чинного законодавства створює перешкоди у реалізації власнику квартири позивачу, права на вільне розпорядження належним йому майном. Звертає увагу на те, що на праві спільної сумісної власності у відповідача є інше нерухоме майно, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в дружини відповідача ОСОБА_3 , наявне нерухоме майно, яке не є предметом іпотеки. А тому, незважаючи на факт розірвання на даний час між ними шлюбу, вказане майно, за презумпцією належності майна придбаного під час шлюбу до спільної сумісної власності подружжя, належить і відповідачу, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи відомості з Державного реєстру речових прав. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представник АТ «Альфа-Банк» в судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, тому розгляд справи проводиться в його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 11.04.2008 між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав і зобов`язань якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 800003624-И, згідно якого Іпотекодавець у забезпечення виконання зобов`язання передає Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 27,3 кв.м. та кухні. Загальна площа квартири становить 44,0 кв.м. Вказана квартира належить Іпотекодавцю на підставі: 1/5 ідеальна частина квартири на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , виданого Виконкомом Львівської міської ради 15.09.1998 згідно з розпорядженням від 15.09.1998 № 507, зареєстрованого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та записано в реєстрову книгу за № 2273, Угоди, посвідченої Корпало Г.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 23.01.2001 за реєстровим № 331, зареєстрованого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 15.02.2001 у кадастровій книзі № 32 за № 22734-3; 4/5 ідеальних частин квартири на підставі Договору дарування 4/5 частин квартири, посвідченого Корпало Г.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 23.01.2001 за реєстровим № 332, зареєстрованого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 16.02.2001 та записано у реєстрову книгу № 32 за реєстровим № 22734-3, реєстраційний номер 22670686. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 14.05.2019 державним реєстратором Бойко Х.Р. на підставі Іпотечного договору № 800003624-И в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, зареєстровано право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописку Львівського комунального підприємства «Нове» № 9241 від 01.06.2019 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована 1 особа: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17.09.2019 відповідачу ОСОБА_1 за вказаною адресою було скеровано вимогу АТ «Альфа-Банк» про добровільне виселення зі зняттям із реєстраційного обліку всіх мешканців житла, оскільки законним власником квартири АДРЕСА_2 на даний час є АТ «Альфа-Банк». За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (провадження № 6-1484цс15) та 22 червня 2016 року (провадження № 6-197цс16). З Іпотечного договору № 800003624-И від 11.04.2008 вбачається, що на момент укладення сторонами вказаного Іпотечного договору квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності відповідачу ОСОБА_1 і не була придбана ним за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Крім цього, як вбачається з долученої позивачем довідки ЛКП «Нове» з місця проживання про склад сім`ї та прописку, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі з 21.11.1983, відтак на момент укладення такого договору позивач знав про проживання та реєстрацію в ній відповідача. Отже, виходячи зі змісту ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. В матеріалах справи відсутні будь які відомості щодо наявності безпосередньо у відповідача ОСОБА_1 іншого жилого приміщення придатного для проживання. Встановлено, що колишній дружині відповідача належить на праві власності нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_4 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи представника позивача щодо презюмованості факту належності відповідачу на праві спільної сумісної власності вказаного будинку ґрунтуються лише на припущеннях та не містять жодної інформації щодо належності вказаного майна на праві власності саме відповідачу. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Крім цього суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про незастосування при розгляді даної справи положень ст. 391 ЦК України та правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.10.2020 у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), оскільки предметом розгляду даної справи є інші за своєю правовою природою правовідносини, зокрема щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування майном, зняття з реєстраційного обліку у відповідності до вимог ЗУ «Про іпотеку», тобто іпотечні правовідносини; предметом перегляду справи № 447/455/17 Великою Палатою Верховного Суду, стали правовідносини, що виникли на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку у період шлюбу. Відтак, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач проживає у спірній квартирі, належні докази наявності в нього іншого жилого приміщення в матеріалах справи відсутні, а зміна власника майна не може бути єдиною підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою та зняття його з реєстраційного обліку, тому позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» вимоги задоволенню не підлягають. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 08 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 10.08.2022 Головуючий Судді