Ухвала КАС ВС № 826/18143/14

УХВАЛА 08 серпня 2022 року м. Київ справа №826/18143/14 адміністративне провадження №К/990/18443/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Офісом Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2022 року у справі №826/18143/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу від 23 жовтня 2014 року № 1481к про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Прокуратури Хмельницької області (далі - відповідач 2), в якому просив суд: - скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1481-к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Хмельницької області; - поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Хмельницької області; - стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; - зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1481-к про звільнення ОСОБА_1 з посади Першого заступника прокурора Хмельницької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді Першого заступника прокурора Хмельницької області. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1876496 грн 40 копійок. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Першого заступника прокурора Хмельницької області з 24 жовтня 2014 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 25067 грн 70 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 , Офіс Генерального прокурора подали апеляційні скарги. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року змінено, виклавши абзац 4 резолютивної частини в такій редакції: "

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2 001 381,93 грн". Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Як слідує зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень, приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу з необхідністю його скасування, вказав про безпідставність застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади". При цьому, змінюючи абзац 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправильність обрахування розміру середнього заробітку. Так, при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року не застосував при обчисленні розмір середньої заробітної плати пункт 10 Порядку № 100 з урахуванням змін внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213. Доводи скаржника про неврахування правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20 є необґрунтованими з огляду на таке. Так, у справі № 640/537/20 спірні виник у зв`язку із звільненням позивача внаслідок неуспішного проходження атестації, а не в наслідок застосування Закону України «Про очищення влади». У постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 Верховний Суд формулював правовий висновок щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX у контексті підстав (як юридичних, так і фактичних) для звільнення з посади прокурора та органів прокуратури за наслідками (неуспішного) проходження атестації. За змістом касаційної скарги прокурора у справі №640/537/20, останній наполягав, що 16 січня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова № 1155), відповідно до умов якої суттєво підвищено посадовий оклад прокурора Офісу Генерального прокурора, а враховуючи висновки судів попередніх інстанці про те, що відбулося лише фактичне перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора (а не реорганізація чи ліквідація), то, на його думку, на нього поширюється дія Постанови № 1155, а значить встановлений у цій постанові посадовий оклад за його посадою має враховуватися при обчисленні належної йому суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, до якого і має застосовуватися коефіцієнт підвищення у порядку пункту 10 Порядку №

100. Оцінюючи вищенаведені доводи прокурора, Верховний Суд у постанові 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 виходи з того, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, тому застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Тому, за висновком Суду, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого врегулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже він туди не переведений. Водночас прирівнювання посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, суперечило б вимогам Закону № 113-IX. Виходячи з вищенаведеного, Верховний Суд зауважив, що вимоги про застосування п. 10 Порядку № 100 є похідними від попередньої вимоги. Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку на користь позивача за час вимушеного прогулу у цій справі вирішувалося у межах періоду з 24 жовтня 2014 року по 29 вересня 2020 року. Тому остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц зазначено, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами. У справі №810/3246/16 предметом спору є зобов`язання Університету державної фіскальної служби України здійснити стосовно заступника начальника факультету з навчально-методичної та наукової роботи: перерахунок і виплату грошового забезпечення; нарахування і виплату матеріальної допомоги на оздоровлення; перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; перерахунок і виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток в органах внутрішніх справ та податковій міліції. При цьому, Верховний Суд зауважує, що предметом позову у справі №810/3246/16 не було стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, підстави, предмет позову й фактичні обставин справи № 810/3246/16 є відмінними від тих, що маємо у цій справі. Верховний Суд звертає увагу, що висновки викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо, а результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Тому наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Зміст касаційної скарги містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підстави касаційного оскарження. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісом Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2022 року у справі №826/18143/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу від 23 жовтня 2014 року № 1481к про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова Судді Верховного Суду