Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/367/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 серпня 2022 року м. Дніпросправа № 340/367/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 р. (суддя Пасічник Ю.П.) в справі № 340/367/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі ГУНП) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 р. по 24.12.2021 р. в сумі 12 483,12 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 р. позов задоволено, стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 р. по 24.12.2021 р. у сумі 12 483,12 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянтом зазначено, що станом на час звільнення позивача з органів Національної поліції (30.11.20121 р.) розрахунок з ним проведено в повній мірі, заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило. При цьому саме у зв`язку виділенням фінансування для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в грудні 2021 року така грошова допомога перерахована на картковий рахунок позивача. Тому вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки судом не винесено рішення з приводу неповного розрахунку. Звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати належних при звільненні сум за відсутності спору про їх розмір, проте подання цього позову підтверджує факт спірності сум для розрахунку, тому стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП є безпідставним. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у період з жовтня 2000 року по 30 листопада 2021 року позивач знаходився у трудових відносинах з Новоукраїнським районним відділом Управління міністерства внутрішніх справ України (з 07.11.2015 з Новоукраїнським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградської області). Позивач з 2000 року по 30.11.2021 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України, обіймаючи різні посади, останньою з яких була начальник сектору моніторингу Новоукраїнського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області. Наказом ГУНП в Кіровоградській області від 30.11.2021 року N 549 о/с ОСОБА_1 звільнено з 30.11.2021 року зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), вислуга років на день звільнення складає 22 роки 01 місяць 03 дні. В день звільнення позивача 30.11.2021 p. відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Відповідно до наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції № 549 о/с підставою для звільнення був рапорт позивача від 28.08.2021 про бажання звільнитись зі служби в поліції за власним бажанням, тобто більш ніж за три місяці до звільнення - 30.11.2021 року. Суд першої інстанції вважав, що відповідачу було відомо про наміри позивача звільнитись за три місяці до дати звільнення, проте остаточні розрахунки з останнім були проведені через 24 дні після звільнення, а саме була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні. За розрахунками позивача з відповідача належить стягнути середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, який становить 12 483,12 грн. (520,13 середньоденне грошове забезпечення х 24 дні). Враховуючи, що на момент звільнення з позивачем не проведено остаточного розрахунку, роботодавець не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу, яка виплачена позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Встановивши, що період затримки розрахунку складає з 30.11.2021 р. (дата звільнення) по 24.12.2021 р. (дата фактичного розрахунку) 24 дні, обчисливши середньоденний розмір грошового забезпечення в розмірі 520,13 грн., суд першої інстанції обчислив розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в розмірі 12 483,12 грн. (520,13 грн. х 24 дні). Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції з жовтня 2000 року по 30.11.2021 р. Наказом начальника ГУНП в Кіровоградській області від 30.11.2021 р. № 549о/с майор поліції ОСОБА_1 , начальник сектору моніторингу Новоукраїнського районного відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області, 30.11.2021 р. звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Наказ № 549о/с від 30.11.2021 р. не містить відомостей про нарахування та виплату позивачу належних при звільненні коштів, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні. На картковий рахунок позивача 24.12.2021 р. зараховано кошти в розмірі 81 730,22 грн. одноразова грошова допомога при звільненні. Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання права особи на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому такою затримкою позивач вважає невиплату у день звільнення зі служби в поліції одноразової грошової допомоги при звільненні. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом МВС від 06.04.2016 р. № 260, (далі Порядок № 260), пунктом 2 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» встановлено, що поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. За змістом абзацу першого пункту 6 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення. Пунктами 7 та 8 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 передбачено, що у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. Щодо можливості застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю суд виходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в поліції, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 р. в справі № 806/2164/16. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, одноразова грошова допомога при звільненні, на яку мав право позивач, відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби. Факт не виплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України. Посилання апелянта на пункт 8 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 стосовно того, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські, суд визнає незмістовними з огляду на приведені вище норми права та правові висновки Верховного Суду, які враховуються судом в силу частини п`ятої статті 242 КАС України, стосовно того, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. В цьому випадку фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 24.12.2021 р., тому є правильним зазначення судом першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 р. по 24.12.2021 р., тобто за 24 дні. Приведений судом першої інстанції розрахунок суми середнього заробітку (грошового забезпечення), яка має бути стягнута на користь позивача, не оспорюється відповідачем. Враховуючи, що розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складав 31 728,34 грн., є вірним розмір середньоденного грошового забезпечення на рівні 520,13 грн., обчислений судом першої інстанції (31 728,34 грн. : 61 день (кількість днів у жовтні та листопаді). Відповідно, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні правильно обчислено судом першої інстанції у розмірі 12 483,12 грн. (520,13 грн. х 24 дні). Доводи апелянта стосовно того, що подання цього позову підтверджує факт спірності сум для розрахунку, тому стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП є передчасним, суд визнає безпідставними, адже відповідачем добровільно позивачу виплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча із затримкою. При цьому розмір такої допомоги не оспорюється ані позивачем, ані відповідачем. Тобто в цьому випадку відсутній спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми, а цей спір виник саме з підстав затримки розрахунку з позивачем при звільненні, відповідальність за що передбачена саме частиною першою статті 117 КЗпП. Аргумент відповідача про передчасність позовних вимог ґрунтується на відсутності судового рішення з приводу неповного розрахунку, але встановлені обставини цієї справи та приведене вище нормативне регулювання свідчить про доведеність порушення прав позивача у питанні здійснення повного розрахунку в день звільнення, що власне й є підставою для застосування до роботодавця відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини 6 статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 р. в справі № 340/367/22 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 р. в справі № 340/367/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 08.08.2022 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Повне судове рішення складено 08.08.2022 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко