Постанова 4809 № 394/76/21

ПОСТАНОВА Іменем України 27 липня 2022 року м. Кропивницький справа № 394/76/21 провадження № 22-ц/4809/663/22 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В., секретар судового засідання Антошина А. В., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача - адвокат Мельник Олег Федорович, розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року у складі головуючого судді Партоліної І. П. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 08.02.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили стягнути на користь ОСОБА_2 у відшкодування майнової шкоди, понесеної у зв`язку з похованням їхнього сина, у розмірі 11575,00 грн та витрати у розмірі 1750,00 грн на правову допомогу адвоката на досудовому слідстві, на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, понесену у зв`язку з виготовленням і встановленням пам`ятника на могилі сина у розмірі 16180,00 грн, та у відшкодування моральної шкоди кожному по 200000,00 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що ухвалою Нововархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2021 року ОСОБА_3 , з вини якого сталася ДТП, внаслідок якої загинув син позивачів ОСОБА_4 , звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 3 статті 286 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 4 ч. 1 статті 49 КК України, а кримінальне провадження № 12012120050000087 відносно нього закрито на підставі п. 1 ч. 2 статті 284 КПК України. В даному кримінальному провадженні позивачі визнані потерпілими. Цивільний позов залишено без розгляду. Рішенням Новоархангельський районний суд Кіровоградської області від 12 липня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 11575 грн, витрати у розмірі 1750 грн за надання правової допомоги та моральну шкоду у розмірі 200000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16180 грн та моральну шкоду у розмірі 200000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідно до ухвали суду про закриття кримінального провадження відповідач обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть двох осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Відповідач на продовженні кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, кримінальне провадження в справі закрито саме за його клопотанням, підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, між протиправними діями відповідача, виною відповідача у вчиненні кримінального правопорушення та наслідками у виді заподіяння позивачам як потерпілим у кримінальному правопорушенні, моральної та матеріальної шкоди є причинно-наслідковий зв`язок. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив зі ступеня вини відповідача, взяв до уваги характер правопорушення, ступінь душевних страждань, характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних страждань, оскільки смерть дитини є непоправним горем батьків, неможливості жити їм повноцінним життям в зв`язку з постійним пригніченим психологічним станом, а також з врахуванням вимог розумності та справедливості вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачів по 200000 грн кожному у відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування вказаного судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Стягуючи матеріальну шкоду в сумі 11575 грн на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд не вказав, які ж саме матеріальні витрати стягнуті та що входить в цю суму, лише зазначив, що на підтвердження позовних вимог надані: накладна № 124 від 26.09.2010 на суму 8467 гривень, товарний чек від 26.09.2010 на суму 1108 грн на придбання одягу та накладна № 39 від 02.02.2011 на суму 16180 грн на придбання пам`ятника, а також докази щодо оплати витрат на правову допомогу в сумі 1750, 00 грн. Товарний чек від 26.09.2010 на суму 1108 грн не містить інформації, кому він виданий і взагалі кому належить, стягуючи витрати на придбання надгробного пам`ятника згідно накладної № 39 від 02.02.2011 на суму 16180 грн, суд не врахував вимоги постанови Пленуму Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», де в п. 24 вказано, що витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості. На думку відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1000 гривень не підлягають до стягнення, оскільки наданий договір на правову допомогу стосується ОСОБА_3 , коли обвинувачений по-батькові - ОСОБА_3 . Що стосується стягнення моральної шкоди на користь позивачів в розмірі по 200000 грн кожному, відповідач вважає її занадто великим, завищеним. Злочин передбачений ч. 3 ст.286 КК України не є умисним злочином, тому суд мав би зважити на всі обставини, а також урахувати, що у відповідача не великі доходи, він отрнимує мінімальну заробітну плату, має на утриманні неповнолітнього сина та маму-пенсіонерку. Судом не взято до уваги, що автомобіль, яким керував відповідач був застрахований, що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивачі в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення відповідача та його представника адвоката Мельника О. Ф., які підтримали доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Позивачі є батьками ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 00 годин 10 хвилин ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ВАЗ - 2109, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , рухаючись по вулиці Слави в смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, по проїзній частині дороги яка має підйом, на перехресті з вул. Ліщеновського, біля будинку № 100, грубо порушив вимоги п. п. 1.5., 2.3 (б) і (д) Правил дорожнього руху України, в момент виникнення небезпеки для руху, яка полягала в наявності мотоцикла, що рухався у зустрічному напрямку, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, не надав переваги у русі мотоциклу реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , допустив з ним зіткнення. В результаті ДТП ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: садна та синця лобної ділянки голови, ссаден обличчя, крововиливу у м`які тканини вказаної ділянки, перелому лобної, скроневої та потиличної кісток з переходом на основу черепу, крововиливу під м`які мозкові оболонки, забою головного мозку, садна лівого плеча та передпліччя, саден тильної поверхні 3,5 пальців лівої кисті, садна ділянки правого наколінника, синця правого стегна, саден внутрішньої щиколотки правої ступні та садна поперекової ділянки зліва, котрі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх спричинення, що призвели до смерті ОСОБА_4 . Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2021 року, яка набрала законної сили 01 лютого 2021 року, клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження задоволено, обвинуваченого звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 286 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження № 12012120050000087 відносно нього закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов залишено без розгляду. На підтвердження витрат позивачів на поховання ОСОБА_4 надано накладну № 124 від 26.09.2010 на суму 8467 грн, товарний чек від 26.09.2010 на суму 1108 грн на придбання одягу, накладну № 39 від 02.09.2011 на суму 16180 грн на придбання пам`ятника (а.с.10-13), а також - докази оплати правничої допомоги в сумі 1750,00 грн (а.с.15). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. За змістом положень ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності це врегульована кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо неї примусу у формі покарання. Звільнення особи від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У цьому випадку кримінальний закон виходить зі встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49 КК України не є реабілітуючими. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України). За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд першої інстанції, належно оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Суд правильно зазначив про доведеність вини ОСОБА_3 у вчинені ДТП, внаслідок якої загинув син позивачів та наявність підстав для відшкодування за рахунок винної особи заподіяної потерпілим майнової і матеріальної шкоди у зазначеному ними розмірі, що підтверджена наданими ними доказами, в тому числі щодо понесення витрат на поховання, встановлення пам`ятника, правничу допомогу, врахував ступінь вини відповідача, характер правопорушення, ступінь душевних страждань, характер та обсяг заподіяних позивачам моральних страждань, вимоги розумності та справедливості. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм оцінку, встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, які знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення. Заявлений позивачами розмір відшкодування майнової і моральної шкоди відповідачем не спростовано, як і не доведено підстав для їх зменшення. При визначенні розміру майнової шкоди суд правильно дослідив та оцінив надані сторонами докази щодо понесених витрат, зазначені в судовому рішенні докази ОСОБА_3 не спростував, інший розмір шкоди ним не доведено, що є його процесуальним обов`язком, а тому доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру шкоди є необґрунтованими. Доводи відповідача про те, що фінансовий тягар для нього буде надмірним, є безпідставними, оскільки доказів, які підтверджують ці обставини, ним не було надано до суду першої інстанції. Відповідач знав про розгляд справи в суді першої інстанції, про що зазначив у своїй апеляційній скарзі, і це підтверджується наявними у матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення йому направленої судом кореспонденції, проте не скористався своїми процесуальними правами щодо надання відзиву на позов та доказів на спростування розміру заявленої позивачами до відшкодування майнової і моральної шкоди. Долучені до апеляційної скарги докази щодо наявності утриманців у відповідача, розміру його заробітної плати, копія страхового поліса (а.с.65-71) не приймаються судом апеляційної інстанції з урахуванням норм статті 367 ЦПК України, якою встановлені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. І. Чельник В. В. Черненко