Постанова 4824 № 757/50263/18-ц

справа № 757/50263/18-ц головуючий у суді І інстанції Бортницька В.В. провадження № 22-ц/824/933/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 липня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення відсотків та пені, - в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ КБ «Приватбанк», у якому просила: стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки та пеню за договором депозитного вкладу № SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року, за період часу з 20 січня 205 року по 08 жовтня 2018 року, у розмірі 1 429,52 доларів США.; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки та пеню за договором депозитного вкладу № SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року, за період часу з 20 січня 2015 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі 743,53 доларів США.; стягнути з АТ КБ «Приватбанк`на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення з 18 лютого 2015 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі 582 607,95 доларів США.; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з розглядом справи. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилалась на те, що 22 червня 2010 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN25000710951915 «Мультивалютний» строкового банківського вкладу на суму 80 000 грн на термін 12 місяців зі сплатою 19,5% річних. Крім того, 26 червня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № SAMDN25000736112142 «Стандарт» строкового банківського вкладу (депозиту) на суму 5 000 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 9,25 % річних. На виконання умов цих договорів позивачем було внесено грошові кошти. У зв`язку з невиконання взятих на себе зобов`язань за вказаними договорами, позивач звернулась до відповідача з позовною заявою про стягнення суми вкладів, відсотків тощо, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року стягнуто з відповідача суму вкладів та відсотки за цими вкладами. Рішенням Апеляційного суду міста Києва змінено рішенням Солом`янського районного суду міста Києва в частині розміру сум, що підлягають до стягнення. Рішенням судів було встановлено існування зобов`язання між сторонами та сума заборгованості відповідача перед позивачем за договорами вкладу, у зв`язку з чим, ці обставини мають преюдиційне значення та не підлягають доказуванню. На даний час, суми вкладів, так і не повернуті банком позивачу (а.с. 3 т. 1). Позивач вважає, що на підставі статті 1070 ЦК України відповідач повинен сплатити відсотки за користування грошовими коштами за ставкою вкладу «На вимогу» та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України, відповідно за договором депозитного вкладу № SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року, за період часу з 20 січня 205 року по 08 жовтня 2018 року, у розмірі 1 429,52 доларів США.та за договором депозитного вкладу № SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року, за період часу з 20 січня 2015 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі 743,53 доларів США. А також, позивач звернувся до суду щодо стягнення пені за вказаними договорами у розмірі 3% річних за кожен день прострочення відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3% річних за час прострочення повернення вкладу за період з 20 січня 2015 року по 08 жовтня 2018 року за договором № SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року та за договором № SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року у розмірі 29 097 грн 54 коп. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами за період з 20 січня 2015 року по 08 жовтня 2018 року за договором № SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року та за договором № SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року у розмір 335,5 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 371 887 грн 13 коп. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 4 103 грн 94 коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом беззаперечно встановлено порушення АТ КБ «Приватбанк» прав ОСОБА_1 щодо повернення коштів, які були внесені нею, як депозит, що є свідченням обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача відсотків за договорами депозитного вкладу та 3% річних у розмірі визначеному судом першої інстанції при здійсненні власного розрахунку. Також, свої висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 14 500 грн. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволено частково, однак не вирішено питання про стягнення судових витрат, про стягнення яких було зазначено представником позивача в судових дебатах, надано відповідну заяву та докази понесення таких витрат, отже наявні обґрунтовані підстави визначені статтею 270 ЦПК України щодо ухвалення додаткового судового рішення та стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційні скарги, у яких просить змінити рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року у частині суми стягнутої з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 пені відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та зменшити її розмір, відповідно до принципів розумності, справедливості, пропорційності та скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року. Апеляційні скарги мотивовані тим, що задоволений судом першої інстанції розмір пені є завищеним та таким, що не відповідає принципу розумності та справедливості, пропорційності, засадам цивільного судочинства. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків та при її стягненні судом повинні застосовуватись принципи розумності та справедливості. Чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та як міру майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, а суд, задля усунення явної її не спів розмірності понесеним особою збиткам, має право на пом`якшення такої міри відповідальності та на зменшення розміру неустойки. Оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року не оскаржується в іншій частині, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у частині часткового задоволення позову про стягнення пені відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, вважає, що оскаржуване додаткове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у договорі про надання правової допомоги № 237 від 13 серпня 2018 року не зазначено, що допомога здійснюється саме у межах цивільної справи № 757/50263/18-ц. Опис виконаних робіт/послуг з надання правничої допомоги Адвокатським об`єднанням не містить зазначенням часу, який був витрачений на надання кожної послуги/роботи. Суд першої інстанції не врахував, що розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Представник ОСОБА_1 - адвокат Василевська К.М. подала відзив на апеляційні скарги, у якому зазначає, що суд першої інстанції ухвалив законні і обґрунтовані: рішення та додаткове рішення із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а подані апеляційні скарги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягає задоволенню. Також зазначає, що саме через невиконання банком взятих на себе зобов`язань за банківським вкладом перед ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» самостійно створив собі такі умови, за яких відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Вважає, що банк має усвідомлювати правові наслідки невиконання зобов`язання, тож заклик про дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності бажано було б розглянути і самому АТ КБ «Приватбанк» на добросовісно виконати рішення Солом`янського районного суду у справі № 760/3445/15-ц та повернути ОСОБА_1 суму депозитного вкладу та нарахованих відсотків. Під час апеляційного розгляду справи до Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Куценка О.В. про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 320/5115/17. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року зупинено провадження у справі № 757/50263/18-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17. До Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Василевської К.М. про поновлення провадження у справі у зв`язку з тим, що Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 320/5115/17. На підтвердження цих обставин до клопотання додано копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Відповідно до протоколів автоматизованої зміни складу колегії суддів від 17 лютого 2022 року у зв`язку з настанням обставин, що унеможливлюють участь судді, визначено склад колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року провадження у цивільній справі поновлено та призначено справу до судового розгляду. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на них, дійшла висновку про таке. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість та штрафні санкції за договором №SAMDN25000710951915 «Мультивалютний» від 22 червня 2010 року у сумі 10 810,59 доларів США та 10 368 грн 03 коп., з яких: 9 612,69 доларів США - сума вкладу; 1 014,47 доларів США - сума нарахованих процентів за періоди з 22 червня 2013 року по 27 червня 2013 року та з 20 січня 2014 року по 19 січня 2015 року; 9 290 грн 10 коп. - сума нарахованих процентів за період з 27 червня 2013 року по 20 січня 2014 року; 141 грн 74 коп. - три проценти річних за час прострочення повернення нарахованих процентів на вклад у національній валюті у розмірі 936 грн 19 коп. - інфляційні втрати за час прострочення повернення нарахованих процентів на вклад у національній валюті; 183,43 долари США - три проценти річних за час прострочення повернення вкладу та нарахованих процентів в іноземній валюті. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість та штрафні санкції за договором №SAMDN25000736112142 «Стандарт» від 26 червня 2013 року у розмірі 5 819,00 доларів США, з яких: 5 000 доларів США - сума вкладу; 726,06 доларів США - сума нарахованих процентів за період з 26 червня 2013 року по 19 січня 2015 року; 92,94 долари США - три проценти річних за час прострочення повернення вкладу. У іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у сумі 1 286 грн 13 коп. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 4 092 грн 22 коп. Остаточним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року у частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 183,43 долари США - три проценти річних за час прострочення повернення вкладу та нарахованих процентів в іноземній валюті та в частині стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 92,94 долари США - три проценти річних за час прострочення повернення вкладу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних за час прострочення повернення вкладу та нарахованих процентів у іноземній валюті за договором №SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року у розмірі 4 706 грн 62 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних за час прострочення повернення вкладу за договором №SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року у розмірі 2 384 грн 74 коп. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року в частині визначення загального розміру заборгованості та штрафних санкцій за договором №SAMDN25000710951915 «Мультивалютний» від 22 червня 2010 року змінено, зменшено суму з 10 810,59 доларів США до 10 627,16 доларів США та збільшено суму з 10 368 грн 03 коп. до 15 074 грн 65 коп. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року в частині визначення загального розміру заборгованості за договором №SAMDN25000736112142 «Стандарт» від 26 червня 2013 року змінено, зменшено суму з 5 819,00 доларів США до 5 726,06 доларів США. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року у справі № 760/3445/15-ц виконання рішення апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року було зупинено до закінчення касаційного провадження. Постановою Верховного Суду у справі № 760/3445/15-ц (провадження № 61-802св18) від 20 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором «Мультивалютний» від 22 червня 2010 року суми нарахованих процентів за період з 22 червня 2013 року по 27 червня 2013 року, з 20 січня 2014 року по 19 січня 2015 року у розмірі 1 014,47 доларів США та процентів за період з 27 червня 2013 року по 20 січня 2014 року у розмірі9 290 грн 10 коп.; за договором «Стандарт» від 26 червня 2013 року нарахованих процентів за період з 26 червня 2013 року по 19 січня 2015 року у розмірі 726,06 доларів США скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року залишено без змін. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року в частині залишеній без змін постановою Верховного Суду у справі № 760/3445/15-ц (провадження № 61-802св18) між тими сторонами про стягнення коштів за договорами банківського вкладу встановлено таке. 22 червня 2010 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000710951915 «Мультивалютний», відповідно до якого клієнт передає, а банк приймає грошові кошти на строк 12 місяців до 22 червня 2011 року включно у розмірі 80 000 грн з виплатою 19,5% річних. Згідно з квитанції №231704512 від 22 червня 2010 року позивач внесла на рахунок банку 80 000 грн. 26 червня 2013 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № SAMDN25000736112142 «Стандарт на 12 міс.», на підставі якого позивач передала банку 5 000 доларів США строком на 366 днів зі сплатою процентів за ставкою 9,25% річних. Згідно з платіжного доручення №2676774442 від 26 червня 2013 року на рахунок позивача зараховано 5 000 доларів США. Судами встановлено, що згідно з довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 22 липня 2014 року №35866209, за період з 22 червня 2013 року по 26 червня 2013 року та з 20 січня 2014 року банківський вклад ОСОБА_1 переконвертовано у долари США. Станом на 04 серпня 2014 року сума коштів на депозитному рахунку позивача складала 9 612, 69 доларів США. Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Статтею 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Пунктом 3.3 глави 3 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення №516) передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) (далі - вимога) банк зобов`язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім`я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов`язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку. Судом апеляційної інстанції у справі № 760/3445/15-ц встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням тощо. Також, судами у справі № 760/3445/15-ц встановлено, що на звернення ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів за договором банківського вкладу, їй було повідомлено, що в своїй діяльності банк керується вимогами чинного законодавства України та вживає заходи для врегулювання ситуації і вирішення юридичних питань з виплати вкладів та з карток, у тому числі у міжнародних судах. Судами у справі № 760/3445/15-ц також встановлено, що на звернення ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів, відповідач зобов`язання щодо повернення коштів не виконав, тому за договорами банківського вкладу, укладеними між сторонами, виникло зобов`язання щодо повернення коштів. Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що АТ КБ «Приватбанк» порушило права ОСОБА_1 , оскільки не виконало належним чином розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум, що свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань щодо повернення коштів. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу. Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом. Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку у розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Щодо того, чи має неналежне виконання банком своїх зобов`язань наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, то колегія апеляційного суду встановила таке. Звертаючись з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь пеню у розмірі трьох відсотків річних за кожен день прострочення з 18 лютого 2015 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі 582 607,95 доларів США. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) визначила, що пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача у контексті таких обставин цієї справи: після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу та не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням про розірвання договорів банківського вкладу законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія цього Закону, а відтак пеня відповідно до частини 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, договори банківського вкладу у судовому порядку не розривалися, а позивач в порядку статті 1075 ЦК України не зверталася до банку з вимогою про розірвання цих договорів. Як було зазначено вище, - у справі № 760/3445/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 зверталася з вимогою про повернення вкладів, починаючи з квітня 2014 року, на ці звернення про повернення коштів відповідач зобов`язання щодо повернення коштів не виконав, тому за договорами банківського вкладу, укладеними між сторонами, виникло зобов`язання щодо повернення коштів. Банківські вклади були стягнуті на користь позивача за рішенням суду. Отже, обставини, що стали правовою підставою для припинення правовідносин, що виникли з договору банківського вкладу, - є різними: у справі, що переглядається в апеляційному порядку - це рішення суду про стягнення вкладів за договорами банківського вкладу, у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), де Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, - це рішення суду про розірвання договорів банківського вкладу. Аналізуючи правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість її застосування до спірних правовідносин з огляду на таке. Основним у постанові касаційної інстанції є правовий висновок про не поширення Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини що виникли з договору банківського вкладу, після їх припинення. Тому, підстави з яких спірні правовідносини припинилися - правового значення для ухвалення судового рішення не мають. Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що з моменту набрання законної сили рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/3445/15-ц від 23 листопада 2015 рокув частині стягнення грошових коштів (вкладів) за договорами банківського вкладу після його апеляційного перегляду, а саме з 23 листопада 2016 року: між сторонами припинилися договірні правовідносини, що виникли з договорів банківського вкладу, споживчих правовідносин між сторонами не існує, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Таким чином, оскільки апеляційним судом встановлено, що починаючи з 23 листопада 2016 рокуна вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», тому у задоволені позовних вимог про стягнення пені відповідно до частини 5 статті 10 Закону України за період з 23 листопада 2016 року по 08 жовтня 2018 року слід відмовити у зв`язку з відсутністю правових підстав для нарахування та стягнення пені. Крім цього, колегія апеляційного суду також звертає увагу на таке. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження N 14-64цс19), касаційний суд, погодившись з обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, щодо прострочення виконання банком зобов`язання з видачі вкладнику належних за договором коштів у період з дня звернення клієнта до банку з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі коштів, та наявністю у зв`язку з цим підстав для стягненні пені відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», вважав можливим зменшити розмір неустойки, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. При виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Разом з тим, суд повинен керуватися частиною 4 статті 263 ЦПК України лише у разі якщо спір випливає з одних і тих правовідносин, у яких один і той самий предмет спору, і які врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права. З огляду на те, що вказаний правовий висновок стосується правовідносин, що виникли з договору банківського вкладу, до їх припинення як за рішенням суду про розірвання вказаних договорів так і за рішенням суду про стягнення вкладів, то на думку колегії апеляційного суду підстави для його застосування до спірних правовідносин за період з 23 листопада 2016 року по 08 жовтня 2018 року, - відсутні. Щодо підстав для стягнення пені до 23 листопада 2016 року, а саме за період заявлений позивачем з 18 лютого 2015 року по 23 листопада 2016 року, то колегія апеляційного суду встановила таке. Щодо вартості послуги, на яку нараховується пеня, то колегія апеляційного суду враховує таке. За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 6-64цс19) вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (у контексті вирішуваної справи - сума неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок). За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). Разом з тим, звертаючись з позовом позивач просила стягнути пеню, нараховану лише на суму вкладів за двома договорами банківського вкладу у розмірі 14 612, 69 (5 000 + 9 612, 69) доларів США (а.с. 5 т.1). Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження N 14-64цс19). Відповідно до розрахунку 14 612, 69 доларів США* 2679,9674 грн./100* 3%* 644 дні розмір пені становить 7 566 008 грн 14 коп., де офіційний курс гривні щодо іноземних валют на дату 18 лютого 2015 року, який становить 2679,9674 грн за 100 доларів США; вартість послуги, на яку нараховується пеня - 14 612, 69 доларів США: період за який нараховується пеня: з 18 лютого 2015 року по 23 листопада 2016 року - 644 днів. Таким чином, встановлено порушення АТ КБ «Приватбанк» прав ОСОБА_1 щодо повернення коштів, які були внесені нею, як депозит, що є свідченням обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача пені відповідно до частини 5 статті 10 цього Закону. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відзиві заявлено про пропуск позивачем позовної давності (а.с. 48, 51 т. 1). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина 5 статті 267 ЦК України). Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14). Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина 1 статті 258 ЦК України). Оскільки позовна вимога щодо стягнення з банку пені була заявлена 08 жовтня 2018 року, то з урахуванням спеціальної позовної давності щодо пені в один рік, нарахування і стягнення пені можливо лише за період з 18 жовтня 2017 року по 18 жовтня 2018 року. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач до суду не зверталась. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що охоронюване законом право позивача було порушено, але оскільки сплив строк позовної давності і про це зроблено заяву відповідачем до ухвалення рішення у справі, апеляційний суд вважає, що у задоволені позовних вимог про стягнення пені відповідно до частини 5 статті 10 Закону України за період з 18 лютого 2015 року по 23 листопада 2016 року слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Переглядаючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції враховує, що рішення суду першої інстанції скасовано в оскаржуваній частині та вважає, що у зв`язку з цим додаткове рішення підлягає зміні щодо стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, пропорційно задоволеним позовним вимогам рішенням суду першої інстанції в частині, що не оскаржувалася. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги АТ КБ «Приватбанк»слід задовольнити частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року в оскаржуваній частині скасувати з ухваленням нового рішення, а додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року слід змінити. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). У справі, що переглядається в апеляційному порядку, колегією апеляційного суду застосовано дві правові позиції Великої Палати Верховного Суду в залежності від періоду існування спірних правовідносин. Щодо судових витрат. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. При зверненні до суду із цим позовом позивач судовий збір не сплачувала, посилаючись на те, що вона є споживачем, яка на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовом, що пов`язаним з порушенням її прав. Колегія апеляційного суду скасувала оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення пені за частиною 5 статті 10 цього Закону, оскільки встановила, що такі правовідносини припинені з моменту набрання законної сили рішення про стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів та з 23 листопада 2016 року існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів банківського вкладу та Закону України «Про захист прав споживачів», тому за період нарахування пені з 23 листопада 2016 року по 08 жовтня 2018 року позивач не звільнений від сплати судового збору. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704 грн 80 коп.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8 810 грн). Згідно із Законом України від 17 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 грн. Ціна позову становила 584 781 долара США. Позовні вимоги були задоволені частково у розмірі 410 407 грн 12 коп., в тому числі: 29 097 грн 54 коп. трьох відсотків річних за час прострочення повернення вкладу та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 335,50 доларів США (в перерахунку на гривні загальна сума становить 38 519 грн 99 коп.) за період з 20 січня 2015 року по 08 жовтня 2018 року за договорами №SAMDN25000710951915 від 22 червня 2010 року та №SAMDN25000736112142 від 26 червня 2013 року та пеню у розмірі 371 887 грн 13 коп. Рішення суду першої суду переглядається в апеляційному порядку в частині стягнення пені у розмірі 371 887 грн 13 коп. За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано, тобто в загальному позов було задоволено на 9,38 % (38 519 грн 99 коп./ 410 407 грн 12 коп.*100). Тому з позивача в дохід держави підлягає стягненню 384 грн 95 коп. судового збору за подання позовної заяви, враховуючи, що позивач частково не був звільнений від сплати судового збору за період нарахування пені з 23 листопада 2016 року по 08 жовтня 2018 року, відсоток задоволених вимог та часткове оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги (5 578 грн 49 коп.) пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а з відповідача на користь позивача - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 1 360 грн 10 коп. пропорційно до тієї частини позовних вимог, які були задоволені. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення пені у розмірі 371 887 грн 13 коп. та апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року, - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року про часткове задоволення позовних вимогОСОБА_1 та стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» пені у розмірі 371 887 грн 13 коп. скасувати з ухваленням нового рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені у розмірі 371 887 грн 13 коп., - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 384 грн 95 коп. Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року змінити та стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 1 360 грн 10 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 578 грн 49 коп. Інформація про боржника: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Інформація про стягувача: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01011, місто Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08 серпня 2022 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська