Постанова 4855 № 640/1731/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1731/21 Головуючий у 1 інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 р., з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Києві перерахувати та виплатити з 01.04.2019 р. пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 р. з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити єдиним платежем недоотримані суми пенсії з врахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького склад та деяких інших осіб». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького склад та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що права позивача в частині отримання пенсії в повному обсязі (без обмеження максимальним розміром) вже порушені, не залежно від перерахунку пенсії позивачу, відповідно до оновленої довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 року. Апелянт наголошує на тому, що предметом позову є не тільки перерахунок пенсії відповідно до оновленої довідки Військової частини НОМЕР_1, але й перерахунок та виплата пенсії у повному обсязі без обмеження максимального розміру, оскільки, права позивача в цій частині вже порушені Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді помічника командира Військової частини НОМЕР_1 у військовому званні полковник та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ з липня 2002 року. У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», особам, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, було здійснено перерахунок пенсії, виходячи з наступних складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавки за вислугу років. У подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45, які, зокрема, обмежували розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії трьома складовими: посадовим окладом, окладом за військовим (спеціальним) званням та надбавкою за вислугу років. 24 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі №160/8324/19 щодо видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовцям. У зв`язку з вищезазначеним, на підставі заяви пенсіонера, рішення Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у зразковій справі № 160/8324/19, Військовою частиною НОМЕР_1 було підготовлено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача від 09.11.2020 №222/4/164/239/740. 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 09.11.2020 №222/4/164/239/740, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України, без обмеження пенсії максимальним розміром. Листом від 23 грудня 2020 року №29308-30466/М-02/8-2600/20 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку пенсії на підставі наданої довідки про розмір грошового забезпечення, мотивуючи свою відмову тим, що нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, які передбачають проведення перерахунку пенсій, призначених згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після дати набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, в тому числі з 05 березня 2019 року, не приймалось, а довідка про розмір грошового забезпечення оформлена та подана всупереч Порядку №45 та не може бути підставою для перерахунку пенсії, у зв`язку з чим, вказана довідка повернута без виконання. Не погоджуючись з відмовою відповідача перерахувати та виплатити пенсію на підставі оновленої довідки та обмеженням розміру призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, суд першої інстанції виходив з того, що дані вимоги, є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує, оскільки, відповідний перерахунок з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, ще не проведено та їх виплату не здійснено. На переконання суду першої інстанції, позовні вимоги в частині пенсії без обмеження її максимальним розміром звернені на майбутнє, а тому, права позивача в цій частині наразі не порушені. Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що як станом на момент звернення до суду з позовом, так і станом на дату розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, між позивачем і відповідачем існує спір не лише щодо здійснення перерахунку пенсії на підставі довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020, а й щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром. Колегія суддів звертає увагу, що при зверненні позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, позивачем заявлялись вимоги про перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки та без обмеження максимальним розміром, проте, у здійсненні такого перерахунку було відмовлено. Тобто, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом питання щодо перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром вже було порушено позивачем та по своїй суті є спірним, оскільки, такий перерахунок проведено не було. Про наявність порушеного права ОСОБА_1 в частині виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром свідчить, також, наявний в матеріалах справи Перерахунок пенсії по пенсійній справі №ФА2601018244 (а.с. 86), відповідно до якого, підсумок пенсії з 01.05.2018 року становить 19 188,00 грн., однак, з урахуванням максимального розміру пенсії, становить 14 931,94 грн. Також, як вбачається з Розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №ФА2601018244 (дата розрахунку 04.03.2019), що доданий позивачем до апеляційної скарги, підсумок пенсії становить 19 818,88 грн., однак, з урахуванням максимального розміру пенсії 14 970,00, становить 14 960,49 грн. Крім того, згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 березня 2019 року №47948/03 (а.с. 82), максимальний розмір пенсії позивача був обмежений 10 розмірами прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, на підставі частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та становив 14 960,49 грн. Вищевказане свідчить, що станом на момент звернення до суду з позовом між позивачем і відповідачем існує спір щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром. При цьому, на переконання колегії суддів, відсутність заперечень в оскаржуваному рішенні відповідача не свідчить, що з питань перерахунку пенсії позивача без обмеження максимального розміру відсутній спір. Відтак, після визнання за позивачем права на перерахунок пенсії, суд першої інстанції помилково не врахував, що перерахунок пенсії з обмеженням її граничним розміром змусить позивача повторно звертатись до суду з новим позовом, що суперечить принципу забезпечення ефективного захисту порушеного права. Відповідно до статті 2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (VanOosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність заявлення позивачем позовної вимоги про перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача на її перерахунок. Щодо можливості обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, слід зазначити наступне. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII. 08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року. Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У відповідності до абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №463/925/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 зазначив наступне: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими». Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто, є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Таким чином, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Оскільки, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів вважає, що вони явно суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також, на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 та від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20, від 17 лютого 2022 року у справі №640/11168/20, від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18. Враховуючи вищезазначене, обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 , право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновків про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року змінити виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького склад та деяких інших осіб» без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум». В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України №222/4/164/239/740 від 09.11.2020 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького склад та деяких інших осіб» без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.