Постанова Київський апеляційний суд № 367/2749/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/5738/2022 Справа 367/2749/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області, постановлену у складі судді Карабази Н.Ф. в м. Київ 13 січня 2022 року про відмову в забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ірпінського міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання батьківства, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання батьківства, просив визнати його батьківство відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати Ірпінський міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області внести зміни до актового запису № 542, вказавши в графі відомості про ОСОБА_1 як батька дитини ОСОБА_4 , змінивши прізвище дитини на ОСОБА_4 , та видати нове свідоцтво про народження. В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити Державній прикордонній службі України здійснювати пропуск ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з території України до інших держав через державний кордон України. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2022 року та прийняти рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом першої інстанції розглянуто заяву про забезпечення позову з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 153 ЦПК України, оскільки відповідна заява подана ним в грудні, а суд постановив ухвалу, датовану 13 січня 2022 року. Вказував, що сторони в період з 2011 по 2018 рік проживали у фактичних сімейних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька, відповідач зареєструвала народження дитини на підставі ст. 135 СК України. В 2018 році ОСОБА_3 оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та оголошено в розшук. З моменту зникнення відповідач припинила піклування над дитиною, перебуваючи в державі Ізраїль, в той час як дитина залишилась на утриманні позивача. 26 липня 2019 року наказом служби у справах дітей та сім?ї Ірпінської міської ради ОСОБА_4 постановлено на первинний облік як дитину, позбавлену батьківського піклування, 01 жовтня 2020 року дитині встановлено статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а 08 грудня 2020 року рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_4 . З 2019 року представники відповідача різними способами намагалися затягнути розгляд справи, у якій наявна генетична експертиза, яка підтвердила батьківство ОСОБА_1 , наявні підтвердження експерта про неявку відповідача на проведення експертизи, справа безпідставно затягується, засідання не проводяться, а тривалість розгляду не відповідає гарантії розумного строку розгляду справи. Весь цей час відповідач перебувала в державі Ізраїль, наразі повернулася в Україну та повідомила про намір забрати доньку та виїхати за кордон у державу Ізраїль. Враховуючи, що народження дитини зареєстровано на підставі ст. 135 СК України, відповідач має можливість безперешкодно безстроково вивезти дитину за кордон, оскільки в такому випадку дозвіл батька не потрібен та у відповідача наявний закордонний паспорт дитини. Такі дії призведуть до втрати батьком будь-якого зв`язку зі своєю дитиною, унеможливить виконання рішення суду та порушить права ОСОБА_1 на батьківство. Не погоджувався з висновками суду, що забезпечення позову у спосіб, вказаний в заяві, є неспівмірним із заявленими вимогами, оскільки встановлення батьківства - це не тільки акт цивільного стану, що вимагає державної реєстрації, а й акт, тільки після якого у позивача виникають передбачені чинним законодавством батьківські права та обов`язки щодо дитини. Щодо відсутності підтвердження наміру відповідача вивезти дитину за кордон, вказував, що такі наміри ОСОБА_3 повідомила йому в телефонному режимі, що унеможливлює надання таких доказів, і про це вона також говорила їх спільній знайомій. Наголошував, що ніхто з батьків не має права одноосібно ухвалювати рішення про зміну місця проживання дитини на невизначений час в інше місце, зокрема в іншу державу. Вивезення дитини за кордон назавжди суперечить чинному законодавству України, що визначає рівність прав та обов`язків дитини щодо виховання дитини, може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законом можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. Отже, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду та порушити права позивача та неповнолітньої дитини. Зазначав, що відмовляючи в забезпеченні позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, не встановив, що між сторонами в справі дійсно існує спір, не врахував особливості правовідносин, що виникли між сторонами, доказів, що підтверджують батьківство ОСОБА_1 , перебування ОСОБА_3 у державі Ізраїль та можливість забрати туди дитину назавжди, дійшов помилкових висновків про відсутність у суду повноважень для застосування в якості забезпечення позову заборони виїзду за межі України ОСОБА_4 без обопільної згоди батьків, до вирішення справи по суті. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Від заінтересованої особи Ірпінського міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника і зазначено, що в архіві відділу є в наявності актовий запис про народження № 542 від 26 серпня 2015 року, складений на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 20 травня 2022 року відділом були внесені зміни до цього актового запису відповідно до ст. 126 СК України, на підставі заяви про визнання батьківства від 16 лютого 2022 року. Відповідно до заяви були внесені такі зміни: прізвище дитини змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », по батькові дитини змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », внесені відомості про батька: « ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин держави Ізраїль». Також змінено прізвище матері з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », відповідно до актового запису про шлюб № 2006 від 12 листопада 2021 року, складеного Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина держави Ізраїль та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянку України. В судове засідання заявник не з?явився, від його представника ОСОБА_2 надійшла заява про залишення апеляційної скарги без розгляду. Зазначене клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, оскільки положеннями чинного ЦПК України не передбачено можливості залишення апеляційної скарги без розгляду, а лише відкликання її заявником до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а в подальшому - відмова від апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що в квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання батьківства, посилаючись на те, що з серпня 2013 року проживали разом ОСОБА_3 однією сім?єю без реєстрації шлюбу в квартирі, яка належить позивачу, і в лютому 2017 року позивач зареєстрував своє місце проживання у вказаній квартирі, при цьому, під час спільного проживання у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час перебуває на повному утриманні позивача та проживає разом з ним. Доказом того, що ОСОБА_4 є донькою позивача, є зокрема той факт, що ОСОБА_3 надавала заяву-згоду на виїзд з України малолітньої доньки ОСОБА_4 за кордон до Держави Ізраїль, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет та країн Шенгенської Угоди та в будь-яку країну в будь-який час в період з 09 грудня 2018 року по 09 грудня 2019 року в супроводі позивача. В свою чергу, відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , актовий запис № 542, її батьком за заявою ОСОБА_3 записаний ОСОБА_6 , тобто позивач, але з прізвищем відповідача. Оскільки на сьогоднішній день сторони не підтримують сімейних відносин і позивач не володіє інформацією про місцезнаходження ОСОБА_3 , він позбавлений можливості подати разом з відповідачем спільну заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану про походження дитини від позивача. Враховуючи, що в свідоцтві про народження відсутній запис, що ОСОБА_1 є батьком дитини, він позбавлений можливості в повній мірі користуватися правами та виконувати обов`язки, визначені СК України по відношенню до своєї дитини. До позовної заяви додано клопотання про призначення судово-генетичної експертизи, копію паспорту ОСОБА_1 з відміткою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 , в якій батьками вказані: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ; копії паспортів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для виїзду за кордон, копія посвідчення підпису відповідача ОСОБА_3 нотаріусом Держави Ізраїль, копія заяви-згоди ОСОБА_3 на виїзд її малолітньої дочки ОСОБА_4 за кордон в супроводі ОСОБА_1 , місцем складання заяви-згоди вказано м. Ашдод, Держава Ізраїль. В заяві про забезпечення позову, поданій до суду 31 грудня 2021 року, позивачем зазначено, що в 2018 році ОСОБА_3 оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та оголошено в розшук. З моменту зникнення відповідач припинила піклування над дитиною, перебуваючи в державі Ізраїль, в той час як дитина залишилась на утриманні позивача. 26 липня 2019 року наказом служби у справах дітей та сім?ї Ірпінської міської ради ОСОБА_4 постановлено на первинний облік як дитину, позбавлену батьківського піклування, 01 жовтня 2020 року дитині встановлено статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а 08 грудня 2020 року рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_4 . З 2019 року представники відповідача різними способами намагалися затягнути розгляд справи. Весь цей час відповідач перебувала в державі Ізраїль, наразі повернулася в Україну та повідомила про намір забрати доньку та виїхати за кордон. Враховуючи, що народження дитини зареєстровано на підставі ст. 135 СК України, відповідач має можливість безперешкодно безстроково вивезти дитину за кордон, оскільки в такому випадку дозвіл батька не потрібен. До заяви про забезпечення позову додано роздруківку з сайту МВС України з інформацією про перебування ОСОБА_3 у розшуку за ст. 191 ч. 2, ст. 191 ч. 3, і відміткою, що особа вже не розшукується; копію наказу Служби у справах дітей та сім?ї Ірпінської міської ради від 26 липня 2019 року про постановку на первинний облік, як дитину, позбавлену батьківського піклування, малолітню ОСОБА_4 ; копію наказу Служби у справах дітей та сім?ї Ірпінської міської ради від 26 липня 2019 року № 282 про влаштування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сім?ю родичів/знайомих ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ; копію рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 01 жовтня 2020 року про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_4 ; копію рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 08 грудня 2020 року № 146/13, яким встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_4 , призначено ОСОБА_1 опікуном над дитиною, беручи до уваги, що мати ОСОБА_3 перебуває в розшуку; закріплено за малолітньою ОСОБА_4 право користування житловою площею за адресою АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1)накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії;3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони Державній прикордонній службі України здійснювати пропуск ОСОБА_4 з території України до інших держав через державний кордон України, суд першої інстанції виходив із того, що забезпечення позову у спосіб, вказаний в заяві, є неспівмірним із заявленими вимогами, заявником не обґрунтовано, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчиняє дії, пов`язані з вивезенням дитини за кордон. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається зокрема за рішенням суду. Відповідно до ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження. Виходячи із системного аналізу наведених вимог закону, є правильними по суті доводи позивача в апеляційній скарзі, що лише з моменту встановлення батьківства у нього виникають передбачені чинним законодавством батьківські права і обов`язки щодо дитини. Дійсно, у разі задоволення позову про визнання батьківства позивач ОСОБА_1 може набути батьківських прав та інтересів відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом із тим, такі аргументи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають заявленим позовним вимогам, з огляду на те, що предметом даного позову є встановлення батьківства, яке не залежить від місцезнаходження дитини на території України чи за її межами. Апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що заявником не обґрунтовано, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про встановлення батьківства, яке саме по собі не підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Судом першої інстанції також правильно встановлено, що заявником до заяви не долучено жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчиняє дії, пов`язані з вивезенням дитини за кордон, а доводи апеляційної скарги, що про такі обставини відповідач усно повідомила ОСОБА_1 , зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом. Відповідно до ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. З урахуванням наведених норм матеріального права, у випадку визнання батьківства ОСОБА_1 щодо дитини та в разі виникнення у нього спору з матір`ю дитини щодо визначення місця проживання дитини або створення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом, відтак апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що вивезення дитини за кордон призведе до втрати батьком будь-якого зв`язку з дитиною, унеможливить виконання рішення суду та порушить права позивач на батьківство. Крім того, відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Апеляційний суд приймає до уваги, що указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17 травня 2022 року. Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та продовженням воєнного стану вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони пропуску дитини з території України до інших держав через державний кордон України може створити небезпеку її життю і здоров`ю, а відтак вочевидь не відповідає інтересам дитини, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька, які згідно його доводів, полягають в участі у вихованні дитини та можливості спілкування з нею. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції розглянуто заяву про забезпечення позову з порушенням строку, встановленого ст. 153 ЦПК України, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення, передбаченою ст. 376 ЦПК України. Виходячи із наведеного, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, не встановив, що між сторонами у справі дійсно існує спір, не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами та доказів, які підтверджують батьківство ОСОБА_1 , які підтверджують перебування ОСОБА_3 у державі Ізраїль та її можливість забрати туди дитину назавжди. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.