Постанова КЦС ВС № 336/3615/20

Постанова Іменем України 04 серпня 2022 року м. Київ справа № 336/3615/20 провадження № 61-1558св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - Концерн «Міські теплові мережі», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст вимог скарги У липні 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води, стягнення штрафних санкцій. Позовна заява мотивована тим, що фактично між сторонами тривають відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Однак від укладення відповідного договору з Концерном «Міські теплові мережі» відповідач відмовився. Відсутність укладеного договору не позбавляє відповідача обов`язку оплати наданих йому послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, щодо яких утворилась заборгованість у період з листопада 2018 року до квітня 2020 року. З огляду на вказане, Концерн «Міські теплові мережі» просив стягнути з ОСОБА_1 , як фізичної особи, на свою користь суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у період: листопад 2018 року - квітень 2020 року, за адресою власності відповідача, як фізичної особи, - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , у сумі 35 192,10 грн, а також інфляційні втрати - 468,28 грн, 3% річних - 692,27 грн, а також стягнути судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Короткий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Провадження у цій цивільній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право на звернення із цим позовом до суду в порядку господарського судочинства. Ухвалу суду мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли між суб`єктами господарювання, а відтак вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги у цій справі стосуються невиконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 10, власником якого він є, і докази використання цього приміщення у господарській діяльності відсутні, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 рокуапеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як фізична особа є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , а як ФОП припинив діяльність за власним рішенням з 27 грудня 2016 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів 24 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що приміщення, щодо якого надаються комунальні послуги, використовується відповідачем у господарській діяльності самозайнятої особи. Позивач здійснює нарахування вартості послуг за тарифами, передбаченими для юридичних осіб, про що зазначено у платіжних документах. У зв`язку з цим, вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини у справі та помилково зазначив про відсутність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 336/3615/20. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 концерн «Міські теплові мережі» до суду не подавав. Фактичні обставини, встановлені судами ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 07 лютого 2012 року. Зазначене також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 28). Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 припинив діяльність як фізична особа-підприємець за власним рішенням 27 грудня 2016 року (т. 1, а. с. 153, т. 2, а. с. 61). Встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 20 серпня 2018 року Концерн «Міські теплові мережі» направив ФОП ОСОБА_1 проєкт договору купівлі-продажу теплової енергії для його підписання. Вказаний договір не був підписаний споживачем наданих послуг, що було підтверджено учасниками справи у судовому засіданні. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи, та надав їм неправильну правову оцінку. Указує, що Запорізький апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 904/7024/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 920/50/19. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18). Отже, факт припинення споживачем підприємницької діяльності не звільняє його від обов`язку щодо належного виконання взятих раніше господарських зобов`язань. Як було зазначено вище, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги існуванням між сторонами договірних правовідносин щодо надання та споживання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які відповідач не виконує. Водночас, сторонами не заперечується відсутність укладеного між ними договору про надання послуг. Так, ОСОБА_1 зазначав, що 20 серпня 2018 року Концерн «Міські теплові мережі» направив ФОП ОСОБА_1 проєкт договору купівлі-продажу теплової енергії для його підписання. Вказаний договір не був підписаний споживачем, однак, оскільки він стосувався ФОП ОСОБА_1 , то, на переконання відповідача, спір слід вирішувати а порядку господарського судочинства. Разом з тим зі змісту позовної заяви вбачається, що Концерн «Міські теплові мережі» просив стягнути з ОСОБА_1 як з фізичної особи на свою користь суму заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопада 2018 року до квітня 2020 року. Встановлено, що ОСОБА_1 припинив діяльність як фізична особа-підприємець за власним рішенням 27 грудня 2016 року, тобто задовго до надсилання йому проєкту договору. Доказів на підтвердження фактичного здійснення відповідачем підприємницької діяльності протягом усього періоду надання послуг (листопад 2018 року - квітень 2020 року) та його статусу як ФОПа, в тому числі і у правовідносинах, які стосуються отримання комунальної послуги, матеріали справи не містять. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що між сторонами виник спір щодо зобов`язальних правовідносин з надання послуг, споживачем яких виступає ОСОБА_1 саме як фізична особа. Отже, позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вказаний спір повинен розглядатись судом першої інстанції саме в порядку цивільного судочинства, а підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 904/7024/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 920/50/19, оскільки висновки у цих справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець