Постанова 4855 № 758/11930/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/11930/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головчак М.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., при секретарі - Поляновській О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, визнання незаконним адміністративного затримання - В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, яким просив: - визнати протиправною та скасувати постанову серії БАВ №127606 від 28 червня 2021 року винесену капралом поліції Догойда А.В., що проходить службу у відділі реагування патрульної поліції Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, якою накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.; - визнати незаконним адміністративне затримання 28 червня 2021 року транспортного засобу автомобіля Skoda Octavia р.н. НОМЕР_1 та поміщення його на спеціальний майданчик для зберігання. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною та скасовано постанову серії БАВ №127606 від 28 червня 2021 року, винесену поліцейським відділу реагування патрульної поліції Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції Догойдою А.В., якою накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.; - справу про адміністративне правопорушення закрито; - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - стягнуто на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції, витрати по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким визнати протиправною та скасувати постанову серії БАВ №127606 від 28 червня 2021 року винесену капралом поліції Догойда А.В., що проходить службу у відділі реагування патрульної поліції Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, якою накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити, визнати незаконним адміністративне затримання 28 червня 2021 року транспортного засобу автомобіля Skoda Octavia р.н. НОМЕР_1 та поміщення його на спеціальний майданчик для зберігання, здійснити розподіл судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не з`ясовано суть спірних правовідносин, що мають істотне значення для справи, крім того судом першої інстанції не вірно зазначено особу відповідача. Додатково зазначив, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки у суду відсутні повноваження щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи без заперечень відповідача. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 червня 2021 року поліцейським інспектором відділу Головного управління Національної поліції в Київській області Догойдою А.В. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ №127606 від 28 червня 2021 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 122 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Також поліцейським Головного управління Національної поліції в Київській області Догойдою А.В. складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_1 від 28 червня 2021 року за ст. 130 КУпАП. Вважаючи протиправною постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ №127606 від 28 червня 2021 року та незаконним адміністративне затримання транспортного засобу з поміщенням його на спеціальний майданчик для зберігання позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_1 28 червня 2021 року. Крім того суд першої інстанції зазначив, що під час складення акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу працівник поліції діяв в межах та у спосіб наданих повноважень. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до змісту апеляційної скарги позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови в визнанні незаконним адміністративного затримання транспортного засобу 28 червня 2021 року та відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Згідно з п. 1. 10 Правил дорожнього руху: власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі №758/1149/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного від 29 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 10200,00 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік. Як встановлено судом першої інстанції 28 червня 2021 року поліцейським інспектором відділу Головного управління Національної поліції в Київській області Догойдою А.В. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ №127606 від 28 червня 2021 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 122 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Також поліцейським Головного управління Національної поліції в Київській області Догойдою А.В. складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_1 від 28 червня 2021 року за ст. 130 КУпАП. Порядок та підстави для застосування тимчасового затримання транспортних засобів працівниками уповноважених підрозділ Національної поліції визначені ст. 265-2 КУпАП. Відповідно до ст. 265-2 КУпАП (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, п`ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих. Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огляду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Відповідно до п. 2 Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів і їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1102, тимчасове затримання транспортного засобу проводиться поліцейським у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою - п`ятою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), статтями 122-5, 124, 126, частинами першою - четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Як вірно зазначено судом першої інстанції, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що працівник поліції оформив адміністративні матеріали відносно позивача за ч.1 ст.130 КУпАП. Водночас постановою Вишгородського районного суду Київської області від 30 серпня 2021 року (набрала законної сили 10 вересня 2021 року) по справі №363/3168/21 провадження у справі щодо ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 130 КУпАП закрито, з підстав передбачених п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В зазначеній постанові судом констатовано, що доказів на підтвердження керування ОСОБА_1 транспортним засобом не надано, водночас позивач заперечує факт керування транспортним засобом, що підтверджується показами свідків. В обґрунтування позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі позивач також наголошує, що транспортним засобом не керував, а був пасажиром. Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 від 13 лютого 2019 року власником транспортного засобу Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Відповідно до 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист зокрема шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (3); встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (5). Отже з урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняття акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 28 червня 2021 року не порушує прав позивача, оскільки ОСОБА_1 не є водієм чи власником транспортного засобу Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_1 . Водночас колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що до під час розгляду справи судом першої інстанції застосовано невірну редакцію ст. 265-2 КУпАП, проте оскільки це не призвело до неправильного вирішення спору, підстави для скасування рішення у цій частині відсутні. Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на корить позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1,2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 2040/5858/18. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року №099/21, додаток № 1 вартість послуг з надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року за договором про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 06 серпня 2021 року №099/21 на суму 5000,00 грн. Як вбачається з копії договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Пустовим Б.В., адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього без обмежень повноважень, передбачених чинним законодавством України в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (п. 1.1). За надання правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару (винагороду, що визначена у додатку №1, що є невід`ємною частиною даного договору) (п. 3.1). Факт надання адвокатом клієнту послуг підтверджується, підписаним сторонами актом про надання правової допомоги, що зазначається у додатку №2 і є невід`ємною частиною даного договору (п. 3.4). Згідно з додатком №1 до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року №099/21 сторони домовились про те, що фіксована вартість послуг з надання адвокатом клієнту послуг за договором від 04 серпня 2021 року №099/21 згідно з п. 3.1 договору складає 5000,00 грн. Суд першої інстанції здійснюючи розподіл судових витрат зазначив, що позивачем не надано доказів витраченого адвокатом часу, що унеможливлює встановлення об`єму послуг та часу витраченого на їх виконання. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи без клопотання відповідача. Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, оскільки відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас предмет договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року №099/21 є загальним, без визначення конкретного обсягу послуг, крім того позивачем не надано суду детальний опис робіт (наданих послуг) та акта про надання правової допомоги, що передбачений п. 3.4 договору від 04 серпня 2021 року №099/21. Отже з урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про не підтвердження позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про невірне визначення судом першої інстанції відповідача, оскільки на виконання вимог ухвали Подільського районного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року представником позивача подано позовну заяву в новій редакції від 21 вересня 2021 року відповідно до якої відповідачем визначено Головне управління Національної поліції в Київській області. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку