Постанова 4854 № 420/16600/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16600/21 Головуючий І інстанції: Іванов Е.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Вербицької Н.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного Управління ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 20.12.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління ДМС України в Одеській області про визнання рішення протиправним, скасування його та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2021р. ОСОБА_1 , через свого представника-адвоката Шевчука К.М., звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в особі його територіального підрозділу Приморського районного відділу у м. Одесі, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Приморського РВ ГУ ДМС України в Одеській області від 11.08.2021р. про припинення провадження за її заявою про прийняття до громадянства України; - зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області в особі Приморського районного відділу у м. Одеса зареєструвати ОСОБА_1 громадянином України та видати їй довідку про реєстрацію громадянином України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням відповідача від 11.08.2021р., без врахування висновків суду, висловлених у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2021р. у справі №420/9741/20 (яке набрало законної сили 20.03.2021р.), але, в свою чергу, з врахуванням листа Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України від 04.08.2021р. про повернення матеріалів справи в зв`язку з відсутністю підстав для оформлення належності до громадянства, було протиправно припинено провадження за заявою позивачки про прийняття до громадянства України. Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги категорично не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Приморського районного відділу у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про прийняття до громадянства. Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області в особі Приморського районного відділу у м. Одеса прийняти рішення про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України, зареєструвати її громадянином України та видати довідку про реєстрацію її громадянином України. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 24.01.2022р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2022р. вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху. 01.02.2022р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач та її представник своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивачка - ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Шонгуй Кольського району Мурманської області (РФ), батько позивачки - ОСОБА_2 (росіянин), мати - ОСОБА_3 (українка), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 24.01.1989р. 24.01.1989р., т.б. в день видачи вказаного вище свідоцтва про народження, між батьками позивачки - ОСОБА_2 (уродженцем м.Кола Мурманської області) та ОСОБА_4 (уродженкою м.Лисичанськ Луганської області) було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 . Влітку 1992р. неповнолітня позивачка, разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , переїхала з РФ на постійне місце проживання в Україну, а саме: с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області, та з цього моменту постійно проживає на території України. 28.11.2018р. позивачку ОСОБА_1 , згідно із посвідченням № НОМЕР_3 , взято на облік в КУ «Одеський обласний центр обліку бездомних громадян», як особу, яка не має постійного місця проживання. 03.01.2019р. позивачка, не маючи жодного документу, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, звернулася до Приморського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України. Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, у зв`язку з поданням вказаної заяви, була проведена «процедура встановлення особи», в ході якої позивачем було надано до органу ДМС: свідоцтво про народження, довідку від 12.11.2018р. №912/01-12, видану Кіровоградською ЗОШ №35 про навчання позивачка з 2003р. по 2005р., довідку від 04.02.2019р. №66, видану Кіровоградською ЗОШ №2 про навчання позивачки з 1996р. по 1999р.; копію паспорта громадянина України матері позивачки - ОСОБА_5 , копію посвідчення про взяття на облік до Центру обліку бездомних громадян. Однак, за результатами розгляду цієї заяви посадовою особою Приморським РВ у м. Одесі було оформлено висновок, затверджений начальником ГУ ДМС України в Одеській області 12.02.2019р., та прийнято рішення, яким особу ОСОБА_1 встановлено, але не встановлено належності її до громадянства України. 25.12.2019р. позивачка повторно звернулась до ГУДМС України в Одеській області із заявою про оформлення належності до громадянства України, в якій просила оформити належність до громадянства України на підставі п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України». До заяви остання додала: свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 24.01.1989р., копію паспорту громадянина України матері позивачки - ОСОБА_5 ; повторну копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 , довідку №9716; посвідчення №9716, довідку №5115 від 12.02.2019р., довідку №912/01-12. Як видно зі змісту вказаної заяви, позивачем було зазначено підставою для належності до громадянства України наступне: «якщо прибув у неповнолітньому віці разом із батьками після 13 листопада 1991 року, та зазначено дату внесення напису «громадянин України» в паспорт громадянина колишнього СРСР одного з батьків (т.б. матері). Далі, з метою встановлення підстав набуття громадянства України матір`ю позивачки, відповідачем було зроблено запит до УДМС України в Кіровоградській області, на який отримано відповідь, що ОСОБА_5 (уродженка м.Лисичанськ, Луганська обл.) з 25.06.2011р. значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , по паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 від 17.02.2011р., яким була документована на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_5 , виданого 09.11.1985р. (орган видачі не зазначений), факт реєстрації в Україні за станом на 24.08.1991р. у відповіді не зазначено. Крім того, в цей же період представником позивача, в свою чергу, теж було направлено запит до УДМС України в Кіровоградській області, на який отримано відповідь №3522-160/3522.1-20 від 08.05.2020р. про те, що підтвердити /спростувати факт наявності/відсутності штампу «громадянин України» у наданому для обміну паспорті колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_5 , виданого 09.11.1985р., не є можливим. Оригінал або будь-яка копія вказаного паспорту до Компаніївського РС УДМС України в Кіровоградській області від СГІРФО Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області передана не була. В подальшому, ГУ ДМС України в Одеській області своїм листом від 20.07.2020р. вих. №5100.4.5-7460/51.1-20 повідомило представника позивача про те, що відповідно до п.5 Порядку №215, під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України та подаються копії таких документів та оскільки заява про набуття громадянства з Приморського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області фактично не надходила, позивачці було рекомендовано надати усі документи, передбачені п.26 цього Порядку. Не погодившись з такими діями відповідача, позивачка оскаржила їх до Одеського окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 09.02.2021р. у справі № 420/9741/20, яке набрало законної сили 20.03.2021р., визнав протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі щодо не розгляду заяви позивача про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019р. та зобов`язав відповідача розглянути цю заяву ОСОБА_1 про оформлення належності її до громадянства України з урахуванням висновків суду. Далі, посадовою особою відповідача, з метою виконання вказаного вище рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2021р. у справі №420/9741/20, було направлено матеріали особової справи позивачки до ДМС України для погодження та затвердження. Однак, Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМСУ своїм листом від 19.07.2021р. №6.4-7377/6-21 повернув справу ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області із зазначенням про «неможливість» прийняття позитивного рішення, оскільки у заявниці відсутні підстави для оформлення належності до громадянства України відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України». 11.08.2021р. відповідачем, з урахуванням вказаного вище листа Департаменту, було прийнято рішення - про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України у зв`язку з відсутністю підстав для оформлення належності до громадянства України. Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та фактично повністю задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції, з врахуванням практики ЄСПЛ, виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності оскаржуваного рішення відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як чітко визначено положеннями ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як передбачено ст.4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави ж набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб безпосередньо визначає Закон України «Про громадянство України». Так, як визначено приписами ст.1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Згідно із положеннями п.п.1,2 ст.3 вказаного Закону, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991р.) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у п.1 ч.1 цієї статті, є громадянами України - з 24 серпня 1991 року, зазначені у п.2 - з 13 листопада 1991 року, а у п.3 - з моменту внесення відмітки про громадянство України. Як передбачено приписами ст.6 цього ж Закону, громадянство України також набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Як слідує зі змісту положень ст.24 Закону України «Про громадянство України», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо, зокрема, видання особам, які набули громадянство України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, довідок про реєстрацію особи громадянином України. А відповідно до вимог ст.24 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України - є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як загально відомо, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. №302 було затверджено відповідний «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Так, як вбачається зі змісту положень цього Порядку №302, паспорт громадянина України - є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт. Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України передбачено «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001р. №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006р. №588/2006). Так, пунктом 1 вказаного Порядку №215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку. При цьому, відповідно до п.3 Порядку №215, така заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником. Згідно з п.4 Порядку №215, заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні; особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи; особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи. Як передбачено п.7 цього ж Порядку №215, встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: - осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; - осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України. Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття. Перевірка ж належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України. Так, як вбачається зі змісту положень п.89 Порядку №215, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України. Також, згідно із п.90 цього ж Порядку №215, територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови. Таким чином, враховуючи вищевикладені положення діючого у цій сфері законодавства, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, дійшов висновку, що Порядком №215 встановлено чіткий порядок провадження за заявами про встановлення або оформлення належності до громадянства України. Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивачки висновком, затвердженим начальником ГУ ДМС України в Одеській області 12.02.2019р. прийнято рішення, яким «особу ОСОБА_1 встановлено», але «не встановлено належності до громадянства України». Також, судом 2-ї інстанції встановлено, що позивачем була подана заява про оформлення належності до громадянства України, в якій остання просила оформити належність її до громадянства України на підставі п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України». До цієї заяви було додано усі наявні у неї документи. Як зазначалося вище та вбачається зі змісту вказаної заяви, підставою для належності до громадянства України позивачем зазначено: «якщо прибув у неповнолітньому віці разом із батьками після 13 листопада 1991 року, та зазначено дату внесення напису «громадянин України» в паспорти громадянина колишнього СРСР батьків (одного з них). Як свідчать матеріали справи та вже вказувалося вище, відповідачем, у зв`язку із надходженням вказаної заяви, було зроблено запит до УДМС України в Кіровоградській області, на який отримано відповідь, з якої видно, що мати позивачки ОСОБА_5 (уродженка м.Лисичанськ, Луганська обл.) з 25.06.2011р. значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , по паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 від 17.02.2011р., яким була документована на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_5 , виданого 09.11.1985р. (орган видачі не зазначений), факт реєстрації в Україні за станом на 24.08.1991р. у відповіді не зазначено. Так, як чітко визначено приписами п.10 Порядку №215, для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 3 Закону належності до громадянства України, особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: - довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; - копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Якщо ж документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування. Таким чином, з огляду на те, що з наведених у пп. «в» п.10 Порядку №215 позивачем не було надано жодного документу, відповідачем фактично і було зроблено висновок, що позивачкою не надано достатньо доказів на підтвердження факту наявності штампу (напису) «громадянин України» в паспорті громадянина колишнього СРСР її матері (т.б. одного з них) та інших доказів щодо належності до громадянства України. Так, судом дійсно встановлено, що позивачка не зверталася до суду про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України станом після 13 листопада 1991 року. Однак, в свою чергу, при вирішенні попередньої справи №420/9741/20 Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 09.02.2021р. (яке органом ДМС не оскаржено та набрало законної сили) було встановлено, що позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Шонгуй Кольського району Мурманської області (РФ), батько позивачки - ОСОБА_2 (росіянин), мати - ОСОБА_3 (українка), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 24.01.1989р., та станом на 1991 рік перебувала (проживала) на території Росії разом з батьками. Влітку 1992 року, разом зі своєю матір`ю, переїхала на постійне місце проживання в с. Круподеренці Оржицького району Полтавської області, та з цього моменту постійно (т.б. на протязі 30 років) проживає на території України. Також, з допиту матері позивачки в якості свідка судом було встановлено, що у літку 1992 року вона, разом зі своєю малолітньою донькою, переїхала на постійне місце проживання з Росії в Україну, т.б. в с.Круподеренці Оржицького району Полтавської області, і з цього часу постійно проживає на території України, постійно працює та зареєстрована в Україні. Крім того, свідок показала, що після переїзду на територію України органами внутрішніх справ України до її паспорту громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_5 , виданого 09.11.1985р., був внесений напис (штамп) «громадянин України», і вже на підставі цього паспорту вона і отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 від 17.02.2011р. Отже, з урахуванням наведених обставин, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2021р. у справі № 420/9741/20 фактично був встановлений факт того, що мати позивачки, разом з донькою, яка не досягла повноліття, прибула в Україну після 13 листопада 1991 року, на момент прибуття матері в Україну після 13 листопада 1991 року у її паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України було внесено напис "громадянин України", що, в свою чергу, повністю відповідає ознакам належності до громадянства України, що передбачені п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство». Однак, під час розгляду нової заяви позивачки про оформлення належності до громадянства України вказані обставини, які були встановлені судовим рішенням, фактично не були досліджені та не бралися до уваги відповідачем. Як передбачено вимогами ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А згідно із ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Крім того, ч.2 ст.5 КАС України чітко визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, суд у даних спірних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача. Тобто, у даному випадку, підлягають застосуванню висновки, викладені у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2021р. у справі №420/9741/2, в яких надано правову оцінку бездіяльності ГУ ДМС України в Одеській області в особі Приморського РВ у м. Одесі щодо не розгляду заяви позивача про оформлення належності до громадянства України від 25.12.2019 року. Визначаючи таку бездіяльність неправомірною та безпідставною, обов`язком суб`єкта владних повноважень є застосування (врахування) вказаних висновків суду при повторному розгляді заяви особи і недопущення прийняття рішення на основі тих же підстав, які суд визнав необґрунтованими. Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити повне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та повністю виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Окрім того, судова колегія зазначає, що у Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Згідно із положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під «дискреційними» повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, «дискреція» - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Тобто, дискреційні повноваження можуть полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. В даному випадку, вирішення спірного питання не є втручанням суду у дискреційні повноваження державного органу, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки остання двічі зверталася до відповідача з питанням щодо оформлення паспорта громадянина України, проте, відповідач двічі протиправно надав позивачу формальну відмову. Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За приписами ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст.6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. «Право на доступ до суду» включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10.07.2003р., та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II)". Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, враховуючи встановлені судами обставини, зважаючи на необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність, з урахуванням відповідних позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Приморського районного відділу у м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області про припинення провадження за заявою про прийняття до громадянства ОСОБА_1 та відповідно, зобов`язання відповідача прийняти рішення про встановлення належності позивачки до громадянства України, зареєструвавши її громадянином України з видачею довідки про реєстрацію громадянином України. Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, і буде слугувати належним способом (механізмом) недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно. Решта доводів та заперечень відповідача, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Одночасно також слід зазначити й про те, що згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р., заява №4909/04, відповідно до п.58 якого, ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча і пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити, як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Також, не треба забувати й про те, що судове рішення має відповідати і завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача. До того ж, також слід зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А за правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Враховуючи вищезазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного Управління ДМС України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 04.08.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: Н.В. Вербицька В.О. Скрипченко