Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1203/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1203/22 Суддя першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Вишняк В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, - У С Т А Н О В И В: 18 січня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області (далі - відповідач-1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2) про: - визнання протиправними дій відповідачів 1 та 2 щодо нарахування та виплати судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн; - зобов`язання відповідачів 1 та 2 нарахувати та стягнути з них суддівську винагороду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків такої. Ухвалою суду від 03 лютого 2022 року позов повернуто позивачеві. Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не враховано, що обґрунтувати вимоги до кожного з відповідачів є неможливим, оскільки станом на час подачі позову Верховний Суд у своїй практиці не визначився хто саме з відповідачів мав відповідати за позовом. Наголошує, що такі питання мали бути встановленні судом в процесі розгляду справи. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно частково задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, з таких підстав. Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції виходив з того, що в ньому не зазначено позовні вимоги та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує такі вимоги, щодо кожного з відповідачів окремо. Так, ухвалою від 26 січня 2022 року позов залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 протягом 5 днів з дати отримання копії ухвали усунути виявлені недоліки шляхом подання уточненої позовної заяви. На виконання ухвали суду 02 лютого 2022 року позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено, зокрема, що одні і ті ж вимоги заявлені до обох відповідачів, витікають з одних і тих же правовідносин, оскільки кожен з них порушив право позивача, а зазначення обох відповідачів кореспондується з практикою Верховного Суду. Утім, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем у встановлений строк не усунуто виявлені недоліки, що стало підставою для постановлення 03 лютого 2022 року ухвали про повернення позовної заяви. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодексом адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до норм частин 2, 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Зазначене свідчить на користь висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії заявлені одночасно до відповідачів 1 та 2 не можуть вважатися невідповідністю позовної заяви вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, формулювання позовних вимог у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України зокрема спрямоване на дотримання розгляду спору у відповідності з обґрунтуваннями позовної заяви та її вимогами, задля належного та ефективного захисту прав особи, яка звернулась до суду. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко та зрозуміло. Згідно із статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Водночас пунктом 4 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Слід врахувати, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Однак нечітке формулювання позовних вимог, у цьому випадку, не є підставою для повернення позовної заяви позивачеві, та позбавлення цим самим гарантованого права на доступ особи до правосуддя, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та у якій частині позовні вимоги є обґрунтованими/необґрунтованими. Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів певну лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Повертаючи позовну заяву з підстав не зазначення позовних вимог та викладу обставин, якими позивач обґрунтовує такі вимоги, щодо кожного з відповідачів окремо, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму. До того ж у поданій заяві про усунення недоліків позовної заяви позивачем акцентовано увагу на тому, що одні і ті ж вимоги заявлені до обох відповідачів та обґрунтовуються одними і тими ж обставинами. Таким чином, апеляційний суд уважає, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, не повною мірою дослідивши всі обставини справи при постановленні судового рішення. За змістом частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а ухвалу суду про повернення позову як таку, що постановлена з порушенням вище наведених норм процесуального права, - скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 33, 34, 243, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька