Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/24417/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24417/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА Іменем України 28 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Чаку Є.В., Єгорової Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2021 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМПЛ ПАРТС» до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 30.07.2019 № UA100010/2019/000255/2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2021 позов задоволено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є правомірним. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "СІМПЛ ПАРТС" з метою митного оформлення товару подало до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA100010/2019/343551 на оформлення товару - частини дискових гальмів до автомобіля, частини гальмів до автомобіля, частини барабанних гальмів до автомобіля, фільтри забору повітря для двигунів внутрішнього згоряння, обладнання для фільтрування палива чи мастил у двигунах внутрішнього згоряння, обладнання для фільтрування трансмісійних систем в легкових автомобілях, ціна товару 37564,51 євро; визначено митну вартість товару за основним методом - ціною контракту щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). До вказаної митної декларації позивачем додано наступні документи: дилерський контракт від 10.05.2019 №S-05/19 (далі - контракт), прайс лист TLT07003, TLT07004, міжнародна транспортна накладна, специфікації, пакувальний лист від 25.07.2019 № PLI90725, інвойс від 25.07.2019 №№ TLT07003, TLT07004. У графі 12 митної декларації зазначено вартість товару - 1 054 749,32 грн, яка була розрахована позивачем з урахування вартості товару та вартості перевезення до державного кордону України за курсом НБУ станом на дату подання митної декларації, який склав 28,07834600 грн. за 1 євро. Митна вартість товару визначена позивачем за ціною договору (основним методом). У зв`язку з виникненням сумнівів у правильності визначення митної вартості в результаті виявлених розбіжностей, які були зазначені в електронному повідомленні за даною ЕМД позивачу запропоновано надати документи згідно переліку та, за бажанням інші документи; листом від 30.07.2019 № 30/07/19 позивач зазначив про надуманість та помилковість висновків відповідача та надав платіжний документ щодо оплати товару постачальнику. Київською міською митницею 30.07.2019 прийнято рішення №UA100010/2019/000255/2 про коригування митної вартості товарів у зв`язку з неподанням позивачем всіх запрошених документів, відсутність всіх відомостей, що підтверджують відомості стосовно ціни товару та митної вартості, а отже заявлена митна вартість не підтверджена документально документами, що вимагались митним органом відповідно до частин другої, третьої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК). Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК. Не погодившись з таким рішенням , позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що висновок відповідача щодо відсутності всіх відомостей, що підтверджують відомості стосовно ціни товару та митної вартості, не відповідає фактичним обставинам справи. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Згідно із статтею 248 МК митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК). Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК). Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Зокрема, статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (стаття 53 МК). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною п`ятою статті 53 МК забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. З аналізу частин першої, другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК). Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 МК орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. З наведених норм вбачається наявність у митного органу обов`язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв`язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов`язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв`язку. Тобто, обґрунтовано встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються. Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31.03.2015 №21-53а15 та №21-127а15, від 02.06.2015 у справі №21-498а15. Приймаючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості, відповідач посилався на наявність у митного органу іншої інформації щодо вартості аналогічного товару за іншими митними деклараціями та відсутність в інвойсах не зазначено умови оплати товару згідно пункту 5.1 контракту. Колегія суддів наголошує на тому, що сама лише наявність у митного органу іншої інформації щодо вартості аналогічного товару не є підставою для висновку про недостовірність заявленої декларантом митної вартості чи про наявність розбіжностей у наданих до митного оформлення документів. Відповідно, наведене не може бути самостійною підставою для витребування додаткових документів та для відмови у визначення митної вартості за заявленим декларантом методом. Щодо посилань на невідповідність інвойсів умовам контракту, то колегія суддів зазначає, що дійсно, у відповідності до пункту 5.1 контракту, дилер повинен здійснити оплату кожної партії товару, в розмірі і на умовах, зазначених в додатках до даного контракту - інвойсах, виданих постачальником. У свою чергу, пунктом 5.2 контракту визначено форму на напрямок оплати (банківський переказ на рахунок, вказаний у договорі), а пунктами 5.3-5.5 визначені правила оплати на умовах відстрочки та повної передоплати. Пункти 5.6-5.9 контракту визначені інші умови оплати. Відтак, умовами контракту у повній мірі врегульовані умови оплати. Факт переказу коштів відповідач не заперечує. Відтак, посилання на відсутність у наданих позивачем інвойсах умов оплати товару, не є обставиною, яка дає митному органу право витребувати у позивача додаткові документи. Окрім того, колегія суддів наголошує на тому, що наведена обставина жодним чином не ставить під сумнів розмір заявленої позивачем до декларування митної вартості. Відтак, у відповідача не було обґрунтованих та законних підстав для висновку про неможливість визначення митної вартості товару за заявленим позивачем методом. Тому, посилання в оскаржуваному рішенні на ненадання позивачем всіх додатково витребуваних документів, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки права на витрубування таких документів у митного органу не виникло. Окрім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №826/6346/16, від 31.01.2018 по справі №813/7272/13-а, від 02.03.2018 по справі №804/2997/17). Проте, оскаржуване рішення не містить обґрунтування числового значення складових митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Відповідачем не зазначено митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки. Натомість, відповідач в оскаржуваному рішенні обмежився лише посиланням на дату, номер, вартість товару іншої митної декларації, з чого неможливо ідентифікувати товар, умови поставки, комерційні умови тощо. За таких обставин, оскільки в оскаржуваному рішенні не конкретизовано жодним чином яка складова або які складові митної вартості не підтверджені позивачем, що свідчить про формальний підхід відповідача до аналізу наданих позивачем документів для підтвердження митної вартості товару, то оскаржуване рішення про коригування митної вартості є неправомірним. Суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, проте надав оцінку обставинам, які у даній справі не мали місце та з підстав яких спірне рішення про коригування митної вартості не приймалося. З цих підстав оскаржуване рішення суду підлягає зміні в мотивувальній частині. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, проте з помилкових мотивів. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині . Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Київської митниці задовольнити частково. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2021 в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Є.В. Чаку Суддя Н.М. Єгорова