Постанова КГС ВС № 907/584/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 року м. Київ cправа № 907/584/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Сухового В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєва В.А., за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 (Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) у справі № 907/584/21 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант" про виселення орендаря із займаних приміщень Історія справи Короткий зміст позовних вимог

1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант" (далі - Відповідач) про виселення орендаря із займаних приміщень.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 та пункту 134 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, договір оренди №304, строк дії якого закінчувався 06.10.2020, підлягав продовженню за результатами аукціону, про що Позивачем 05.10.2020 було прийнято рішення у формі наказу (зі змінами від 29.10.2020). Проте, враховуючи пункт 29 вказаного Порядку (обмеження цільового використання майна, в якому розміщені органи державної влади), Позивач наказом від 18.11.2020 відмовив Відповідачу у продовженні терміну дії договору оренди №304, скасував наказ від 05.10.2020 зі змінами, внесеними наказом від 29.10.2020, та листом від 25.11.2020 просив повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі (повернення) Балансоутримувачу. У зв`язку з неповерненням Відповідачем орендованого приміщення, Позивач, посилаючись на положення статей 3, 19, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 29, 144 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", статей 526, 530, 610, 629, 785 ЦК України, звернувся з позовом про виселення Відповідача із займаних за договором оренди приміщень. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2021 позовні вимоги задоволено. Вирішено виселити Відповідача з орендованого майна: вбудованого приміщення (поз.1- планом) площею 49,4 м2 першого поверху нежитлової будівлі літ."А", що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м.Берегово, пл. Кошута, 1.

4. Рішення суду мотивовано тим, що укладений сторонами договір оренди припинив свою дію 06.10.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Проте, Відповідач не повернув за актом приймання-передачі об`єкт оренди Балансоутримувачу у встановлений законом та договором строк і, оскільки дії Позивача щодо зволікання в прийнятті рішення про продовження строку договору не оскаржувались Відповідачем, з відповідним позовом про визнання договору оренди укладеним (додаткового договору про продовження строку оренди) Відповідач не звертався, тому останнім не спростовано висновків суду щодо відсутності на теперішній час правової підстави для використання приміщення.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

6. Постанова суду мотивована тим, що Відповідачем дотримано вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ щодо своєчасного звернення до Позивача із заявою про продовження строку дії договору оренди. Проте, після прийняття Позивачем 05.10.2020 рішення, яким вирішено оголосити аукціон на право продовження договору оренди №304, за результатами якого договір може бути продовжений, в тому числі з існуючим орендарем, 18.11.2020 прийнято наказ, яким відмовлено Відповідачу в продовженні терміну дії договору у зв`язку з неможливістю використання об`єкта оренди за цільовим призначенням. Такі дії Позивача є суперечливими та такими, що порушують права Відповідача як орендаря за спірним договором оренди. Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

7. Позивач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Аргументи учасників справи Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судом апеляційної інстанції не застосовано положення статей 7, 18, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, пункти 29, 134 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

9. Позивач не погоджується з оцінкою апеляційним господарським судом обставин щодо скасування наказом від 18.11.2020 наказу від 05.10.2020 про прийняття рішення про оголошення аукціону та вважає, що Позивач, відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України №256 від 14.03.2019, наділений повноваженнями на скасування свого попереднього наказу. Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

10. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у цій справі - без змін з тих підстав, що Верховний Суд в постановах від 09.04.2019 у справі №904/3415/18, від 07.02.2018 у справі №914/433/16, від 05.06.2018 у справі №904/7825/17, від 12.06.2018 у справі №910/15387/17 вже викладав висновок щодо питання застосування статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 у подібних правовідносинах. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 07.10.2005 укладено договір оренди №304 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого (з урахуванням додаткових договорів від 01.02.2007, 04.11.2008, 26.10.2011, 02.03.2012, 01.10.2014, 04.10.2017) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування вбудовані приміщення площею 49,4 м2, розміщені за адресою: м. Берегово, пл. Кошута, 1, що знаходиться на балансі Відділення Державного казначейства у Берегівському районі (Балансоутримувач), з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк, який був передбачений цим договором, з урахуванням нормативного законодавства на момент продовження договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору (пункт 9.4 договору в редакції додаткового договору від 26.10.2011). Відповідно до пункту 10.1 договору в редакції додаткового договору від 04.10.2017, дію договору продовжено з 07.10.2017 по 06.10.2020 включно. Відповідач звернувся до Позивача з листом від 30.06.2020, в якому повідомив про необхідність продовження строку дії договору оренди №304 на новий термін і Відповідач наказом №00228 від 05.10.2020 (з урахуванням змін, внесених наказом №00274 від 29.10.2020) прийняв рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304 від 07.10.2005, за результатом якого договір оренди №304 може бути продовженим з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем. Позивач, посилаючись на положення статей 7, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 та пунктів 29, 144 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, прийняв рішення (наказ від 18.11.2020) про відмову в продовженні терміну дії договору оренди №304 від 07.10.2005 та скасував накази від 05.10.2020 та від 29.10.2020. Листом №11-03-01674 від 25.11.2020 Позивач повідомив Відповідача про відмову в продовженні договору оренди у зв`язку з неможливістю використання об`єкта за цільовим призначенням, враховуючи обмеження цільового використання майна, в якому розміщені органи державної влади. Також, цим листом Позивач просив звільнити об`єкт оренди та повернути його Балансоутримувачу по акту приймання-передачі.

12. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 9.9 договору визначено, що однією з підстав, внаслідок чого договір може бути припинено, є закінчення строку, на який його було укладено, і пунктами 2.4, 4.6 договору передбачено обов`язок Орендаря у разі припинення договору повернути Балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі. Оскільки договір оренди припинив свою дію 06.10.2020 у зв`язку із закінченням строку дії, на який його було укладено, але Відповідачем не виконано вимоги договору щодо повернення Балансоутримувачу майна, тому, враховуючи норми статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, статті 785 ЦК України, позовні вимоги підлягають задоволенню. 12.1. При цьому, суд виходив з того, що зволікання Позивача в прийнятті рішення про продовження строку договору Відповідачем не оскаржувалося в судовому порядку.

13. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна". Згідно з пунктом 144 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна" після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Так, згідно з частиною дев`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону. 13.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що Позивачем 05.10.2020 прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304, за результатами якого такий договір може бути продовженим, в тому числі з існуючим орендарем. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено, що рішення Позивача від 18.11.2020 про відмову у продовженні договору оренди №304 прийнято у строки, визначені наведеним вище законодавством. 13.2. Водночас, як зазначає апеляційний господарський суд, спершу Позивачем, до повноважень якого належить здійснення повноважень орендодавця державного майна за договором, 05.10.2020 прийнято рішення про продовження договору оренди №304 шляхом оголошення аукціону, однак, в подальшому 18.11.2020 прийнято рішення, яким відмовлено Відповідачу в продовженні терміну дії договору оренди у зв`язку з неможливістю використання об`єкта за цільовим призначенням, враховуючи обмеження цільового використання майна, в якому розміщені органи державної влади, що визначені пунктом 29 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна". Також, скасовано накази від 05.10.2020 та від 29.10.2020 про оголошення аукціону на право продовження договору оренди. 13.3. Такі дії Позивача (подальше скасування свого ж рішення про оголошення аукціону), як розцінив суд апеляційної інстанції, є суперечливими та такими, що порушують права Відповідача як орендаря за спірним договором оренди, виходячи з такого.

14. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно частини першої статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Також, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що законними очікуваннями - є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. 14.1. Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20). Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20). 14.2. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього. 14.3. Отже, не може вважатися добросовісною поведінка Орендодавця, яка проявляється у тому, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, він спочатку приймає рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304, а потім приймає рішення про відмову Орендарю у продовженні терміну дії договору та скасовує своє ж рішення про оголошення аукціону на право продовження цього договору оренди. 14.4. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що на підставі наказу Позивача від 05.10.2020 (з урахуванням змін, внесених наказом від 29.10.2020), яким прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304, за результатами якого договір може бути продовжений з існуючим орендарем, у Відповідача фактично виникли права та "правомірні очікування" на продовження строку дії договору, тому рішення, яким скасовано рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, було непослідовним, а вказані вище дії Позивача суперечливими та такими, що зумовили порушення прав Відповідача як орендаря, на які він посилається.

15. При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено, що пунктом 9.4 договору в редакції додаткового договору від 26.10.2011 передбачено, що разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк, який був передбачений цим договором, з врахуванням нормативного законодавства на момент продовження договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору; пунктом 9.5 договору визначено, що умови договору зберігають силу протягом всього терміну договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. 15.1. Як встановлено апеляційним господарським судом, з посиланням на норми частини четвертої статті 284 ГК України та матеріали справи, протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди Позивач не ініціював припинення договору оренди, а навпаки, 05.10.2020 прийняв рішення про оголошення аукціону на право продовження договору, в тому числі з існуючим Орендарем. При цьому, строк дії договору закінчився 06.10.2020, проте рішення про відмову в продовженні терміну дії договору прийнято Позивачем лише 18.11.2020. Тобто, рішення про відмову в продовженні дії договору №304 прийнято Позивачем після закінчення строку дії договору та поза межами строків, визначених частиною четвертою статті 284 ГК України, про що встановлено апеляційним господарським судом та підтверджено представником Позивача в засіданні суду касаційної інстанції 27.07.2022.

16. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи зазначеного вище не врахував і невірно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення, тоді як апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, з огляду на обставини, встановлені саме у даній конкретній справі.

17. У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не застосування судом апеляційної інстанції статей 7, 18, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, пункти 29, 134 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 (пункт 8 постанови). 17.1. Водночас, за результатами розгляду касаційної скарги Позивача, суд касаційної інстанції вважає, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає. При цьому, апеляційним господарським судом вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, статтю 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ та враховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини, що, відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", є обов`язковим для застосування як джерело права під час розгляду справ.

18. Стосовно доводів касаційної скарги, наведених в пункті 9 постанови, слід звернути увагу, що Положенням "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях" №00308 від 08.07.2019 зі змінами, внесеними від 31.08.2020, на яке посилається скаржник, не було передбачено права Позивача після прийняття рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди приймати рішення щодо скасування аукціону, оскільки скасування наказу про оголошення аукціону та скасування самого аукціону не є тотожними поняттями. Водночас, скаржник ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

19. Щодо доводів Відповідача, наведених у пункті 10 постанови, колегія суддів зазначає, що у вказаних Відповідачем постановах Верховного Суду викладалися висновки про застосування статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, тоді як до правовідносин у цій справі №907/584/21 застосуванню підлягають норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 та "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, що вірно встановлено під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

21. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається. Щодо розподілу судових витрат

22. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі №907/584/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя В. Суховий Суддя І. Берднік Суддя В. Зуєв