Постанова 4815 № 569/9298/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2022 року м. Рівне Справа № 569/9298/21 Провадження № 22-ц/4815/237/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Шимків С.С., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: заявник (боржник): ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нижник Т.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2021 року, постановлену в складі судді Кучиної Н.Г., повний текст ухвали складений 23 липня 2021 року у справі № 569/9298/21, в с т а н о в и в : У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця у виконавчому провадженні № 57461457. Скарга обґрунтована тим, що 26.04.2021 року під час ознайомлення з матеріалами ВП № 57461457, заявник отримав розрахунок заборгованості зі сплати додаткових витрат на утримання сина - ОСОБА_3 відповідно до якого у нього станом на 01.03.2021 року наявна заборгованість у розмірі 22 921,16 грн., яку останній заперечує. 11.05.2018 року Рівненським міським судом ухвалено рішення по справі № 569/18720/17, яким вирішено «стягувати додаткові витрати на утримання дитини, що стягуються з ОСОБА_1 за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2013 року по справі №1715/19311/12, на користь ОСОБА_2 , на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50% від понесених позивачем, документально підтверджених, додаткових витрат на утримання та лікування сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.» Рішення набрало законної сили 31.07.2018 року. Вважає, що ОСОБА_2 подано до відділу державної виконавчої служби документи, які не мають відношення до оплати додаткових витрат на дитину. Також, державним виконавцем вказано в розрахунку нараховані як додаткові витрати суми, які не підтверджені наявними в справі ВП № 57461457 документами. За наведеного, просить суд визнати дії головного державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нижник Т.В. по обчисленню розміру заборгованості зі сплати додаткових витрат, здійсненого станом на 01 березня 2021 року, у виконавчому провадженні № 57461457, неправомірними; скасувати розрахунок заборгованості по додаткових витратах, здійснений головним державним виконавцем Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нижник Т.В. станом на 01 березня 2021 року , у виконавчому провадженні № 57461457. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області 21 липня 2021 року скаргу ОСОБА_1 від 06.05.2021р. на дії державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Нижник Т.В. в частині оскарження дій державного виконавця та складеного ним розрахунку заборгованості по додаткових витратах на утримання дитини від 11.03.2021р. № 3211 у виконавчому провадженні № 57461457 за період з вересня 2018 року по вересень 2020 року - залишено без розгляду. Відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 06.05.2021р. на дії державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Нижник Т.В. в частині оскарження дій державного виконавця та складеного ним розрахунку заборгованості по додаткових витратах на утримання дитини від 11.03.2021р. № 3211 у виконавчому провадженні № 57461457 за період з жовтня 2020 року по лютий 2021 року. Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати, та постанову нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції помилково не застосував до відносин з оскарження розрахунку заборгованості по додаткових витратах аналогію закону. Покликається на правові позиції Верховного Суду у справах № 521/16595/18 від 30.03.2021 року, № 484/2230/17 від 31.03.2020 року, № 520/12681/17 від 12.03.2020 року. Скаржник зазначає, що не погоджується із розрахунком заборгованості державного виконавця Нижник Т.В. станом на 01.03.2021 року у ВП № 57461457, оскільки частина витрат не належать до додаткових, такі витрати мають покриватися за рахунок аліментів, а деякі витрати взагалі не підтверджені документально. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує доводи останньої, просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає указаним нормам чинного законодавства. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2018 року у справі № 569/18720/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, збільшення розміру стягнення додаткових витрат на утримання дитини, стягнення неустойки по несплаті аліментів та стягнення індексації по аліментам, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 31 липня 2018 року, стягнуто з ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 50% від понесених позивачем, документально підтверджених, додаткових витрат на утримання та лікування сина, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Вказаним рішенням встановлено, що син стягувача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом-дитинства, хворіє на вроджений порок серця. Крім цього, він є частохворіючою дитиною, через що потребує відповідного лікування. Вказані обставини, відповідно до положень частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений із поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 15 вересня 2021 року у справі № 760/13967/20 (провадження № 61-5712св21). За загальним правилом строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, або відсутні докази поважності причин пропуску такого строку, скарга залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має важливе значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження дій державного виконавця, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок, що при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. Частиною 8 ст.71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Аналогічні норми закріплено в п. 4 розділу XVI Особливості виконання рішень про стягнення аліментів, Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), де також передбачено, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). За положеннями вищевказаної статті передбачено, що доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Стаття 185 Сімейного кодексу України не міститься вичерпного переліку додаткових витрат на дитину, а вказує на те, що це є витрати, які викликані особливими обставинами (у тому числі, але не виключено, розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо). При цьому, такі особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). З урахуванням того, що за рахунок аліментів покриваються витрати на достатній життєвий рівень (в розумінні ст.48 Конституції України це харчування, одяг, житло), то за рахунок додаткових витрат на утримання дитини покривається усе те, що не покривається за рахунок аліментів. Установлено, що на виконанні у Бучанському міському відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа №569/18720/17 від 11.09.2018 року. Боржник оскаржує розрахунок заборгованості по додатковим витратам на утримання дитини від 11.03.2021 № 3211, складений державним виконавцем в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 569/18720/17 від 11.09.2018, виданого Рівненським міським судом Рівненської області. Судом установлено, що розрахунок заборгованості № 3211 від 11.03.2021 року є ідентичним до попередніх двох розрахунків від 08.09.2020 р. та 01.09.2020 р., щодо яких боржником в вже двічі подавалися скарги до суду та ухвалені судові рішення. Так, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2020 року у справі № 569/16272/20, яка набрала законної сили 27 жовтня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нижник Т.В. повернуто заявнику без розгляду на підставі ст.183 ЦПК України. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31 березня 2021 року у справі № 569/19036/20, яка набрала законної сили 16 квітня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нижник Т.В. залишено без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи та розрахунків заборгованості від 01.09.2020, 08.09.2020 та 11.03.2021 року кожний наступний розрахунок додаткових витрат на утримання дитини, складений державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 57461457 з примусового виконання виконавчого листа № 569/18720/17, виданого 11.09.2018 Рівненським міським судом Рівненської області є продовженням попереднього, оскільки складений за довший період починаючи від дати відкриття виконавчого провадження і по останню дату надходження заяви від стягувача про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Боржник частково визнає той чи інший вид додаткових витрат на утримання та лікування сина, однак, просить скасувати весь розрахунок заборгованості по додаткових витратах, станом на 01 березня 2021 року, у виконавчому провадженні № 57461457. Установлено, що боржник був обізнаний із сумами додаткових витрат, які підлягають до стягнення з нього, що підтверджується його платежами в межах даного виконавчого провадження. Натомість, у десятиденний строк зі скаргою не звертався. Суд першої інстанції дійшов висновку, що боржник звернувся з тією ж самою скаргою повторно, ввівши суд в оману, коли насправді йому стало відомо про нарахування державним виконавцем додаткових витрат на утримання дитини за період з вересня 2018 року по вересень 2020 року, які відображені в оскаржуваному розрахунку заборгованості по додатковим витратам на утримання дитини від 11.03.2021 № 3211, складеного державним виконавцем станом на 01.03.2021р., та які до цього були відображені в попередніх розрахунках заборгованості, складених державним виконавцем станом на 01.09.2020р. та станом на 08.09.2020 р. За наведеного, скаржником не дотримано строк звернення встановлений ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.449 ЦПК України зі скаргою на дії державного виконавця в частині оскарження його дій та складеного ним розрахунку заборгованості по додаткових витратах на утримання дитини від 11.03.2021р. № 3211 у виконавчому провадженні № 57461457 за період з вересня 2018 року по вересень 2020 року, а відтак судом першої інстанції правомірно в цій частині скаргу залишено без розгляду. Щодо оскарження дій державного виконавця та складеного ним розрахунку заборгованості по додаткових витратах на утримання дитини за період з жовтня 2020 року по лютий 2021 року, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що боржник позбавлений процесуального права на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, яка стосується визначеного державним виконавцем розміру заборгованості за додатковими витратами на дитину. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду відповідає нормам ЦПК України та є обґрунтованою. Доводи скаржника про неврахування місцевим судом у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених судових актах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника. За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін, оскільки постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2021 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28 липня 2022 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Шимків С.С. Ковальчук Н.М.