Постанова Львівський апеляційний суд № 442/1080/22

Справа № 442/1080/22 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б. Провадження № 22-ц/811/873/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2022 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді : Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря Івасюти М.В., за участі : представника апелянта Поліщук Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу апеляційною скаргою КП „ДрогобичводоканалДрогобицької міської ради на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2022 року у справі за заявою КП „Дрогобичводоканал Дрогобицької міської ради про видачу судового наказу із вимогою про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання послуги з водопостачання та водовідведення, - в с т а н о в и в: У лютому 2022 року КП „Дрогобичводоканал Дрогобицької міської ради звернувся в суд з заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 1846,49 грн., та витрати по судовому збору. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2022 року відмовлено КП «Дрогобичводоканал» у видачі судового наказу. Ухвалу суду оскаржив КП «Дрогобичводоканал» в особі начальника підприємства Р.М.Шагала, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про невідповідність заяви вимогам ст.163 ЦПК України, зокрема, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, відсутність доказів правильності та безспірності розрахунків, відсутність періоду за який нараховано вказану заборгованість для визначення строку позовної давності. Просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2022 року. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта Поліщук Р.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява про видачу судового наказу подана з порушенням вимог ст.163 ЦПК, оскільки заявником не долучено документів, які б містили відомості про обґрунтування нарахування розміру стягуваної заборгованості та періоду в часі за який така заборгованість стягується. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Відповідно до ч.3 ст.19 ЦПК наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Згідно ст.160 ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Пунктом 3 частини першої статті 161 ЦПК передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені статтею 163 ЦПК України. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За змістом п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон) індивідуальний споживач зобов`язаний:оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, згідно із нормами Закону, споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, якщо споживач користується такими, сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 216/5756/15-ц. Колегія суддів зазначає, що вимоги до змісту судового наказу передбачено статтею 168 ЦПК, відповідно до пункту 7 частини першої якої, у судовому наказі зазначається, зокрема, повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу, суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Отже, при видачі судового наказу, суд не повинен вирішувати питання про обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (оцінювати правильність та обґрунтованість розрахунків). У подальшому, після видачі судового наказу, боржник у заяві про скасування судового наказу, може зазначити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача (п.5 ч.2 ст.170, ч.3 ст.171 ЦПК), що є підставою для скасування судового наказу. Таким чином, висновок суду про відсутність належного обґрунтування нарахування стягуваної заборгованості, виходить за межі вимог, дотримання яких повинен перевіряти суд на цій стадії наказного провадження, і не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу, а тому, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи ; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 383,384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради задовольнити. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2022 року скасувати, справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду. Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 липня 2022 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.