Постанова 4855 № 620/1361/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1361/21 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "12" липня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.11.2020 щодо зміни (зменшення) при перерахунку процентного розміру пенсії за вислугу років з 90% до 60% від місячної заробітної плати та обмеження пенсії максимальним розміром; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі довідки Чернігівської обласної прокуратури про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, від 06.11.2020 № 21-267, починаючи з 01.10.2020, відповідно до вимог ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії. Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови органу Пенсійного фонду у здійсненні перерахунку пенсії позивача відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII в первинній редакції, у зв`язку із збільшенням розміру заробітної плати прокурорським працівникам. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позов задоволено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно в попередньому розрахунку пенсії застосував до позивача норми Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ в частині визначення розміру пенсії 60% та застосував обмеження її розміру, оскільки вказаний Закон поширює свою дію на прокурорів та слідчих органів прокуратури, яким пенсія призначена та виплачується саме за нормами цього Закону з дати набрання ним чинності. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач вже є пенсіонером і пенсія була призначена до набрання чинності норм про обмеження виплати пенсії максимальним розміром, тому до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження, визначені Законами №3668-VI та №1697-VІІ. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що при перерахунку пенсій колишнім працівникам прокуратури в частині визначення відсотку заробітної плати слід застосовувати чинну редакції статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ. Також, скаржник зазначив, що обмеження пенсії максимальним розміром запроваджено Законом №3668-VI, є чинним, а тому на позивача теж розповсюджується. Крім того, норма щодо обмеження пенсій колишніх працівників прокуратури міститься в частині 15 статті 86 Закону №1697-VII. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено наступне. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та з 08.09.2011 отримує пенсію за вислугою років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІу розмірі 90% від заробітної плати. Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.05.2016 у справі №750/4142/15-а, яке набрало законної сили, Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України зобов`язано здійснити перерахунок пенсії за вислугу років позивачці у відповідності до ст. 50-1Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону №1789-ХІІ від 05.11.1994у розмірі 90% від суми місячного заробітку за останні 24 календарні місяці роботи підряд на прокурорсько-слідчих посадах перед звільненням без обмеження її максимального розміру починаючи з 01.04.2015 та виплатити різницю, що виникла внаслідок перерахунку (а.с.16-26). 11.11.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років на підставі довідки Чернігівської обласної прокуратури про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсій, від 06.11.2020 № 21-267 в розмірі 90% місячної заробітної плати без обмеження граничного (максимального) розміру. 24.11.2020 відповідач листом №2500-1505-8/45710 повідомив позивачку, що проводити перерахунок пенсії недоречно, оскільки її розмір з урахуванням рішення суду більший, ніж обчислений відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та довідки від 06.11.2020 №21-267 та зазначив, що рішенням від 18.11.2020 відмовлено в перерахунку пенсії у зв`язку з недоцільністю (а.с.13-14). Не погодившись із вказаним перерахунком, позивачка звернулася до суду з позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ, з цієї дати - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ). Відповідно до діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 86 Закону №1697-VII, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За приписами абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач наполягає, що його набуте право на отримання пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати згідно зі ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ не може бути звужене, а обмеження пенсії максимальним розміром на нього не розповсюджуються з огляду на принцип дії закону в часі. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в цій справі право позивача на перерахунок пенсії сторонами не заперечується. Ключовими правовими питання є те, в якому відсотковому розмірі та відповідно до вимог якого закону слід було перерахувати пенсію позивача, та чи розповсюджуються на позивача встановлені Законом №3668-VI обмеження розміру пенсії. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. У постанові Верховного Суду від 21.12.2021 (справа №580/5962/20), яка прийнята у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд дійшов таких правових висновків: «….колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 у подібних правовідносинах, та сформувати правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.»; «…колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувати правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.»; «…внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний… на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Отже, позовні вимоги Особа-1 у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.». Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у цій справі цілком подібні правовідносинам у справі №580/5962/20, тому враховує згадані висновки Верховного Суду. На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII в частині перерахунку пенсії втратила чинність. З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону №1697-VII, в силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, що і зроблено відповідачем у цій справі. Отже, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. У частині позовних вимог щодо обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції встановив, що внаслідок перерахунку пенсії позивача його розмір перевищив максимальний, що також підтверджується матеріалами справи. З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Отже, позовні вимоги позивача в частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження його максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 24.11.2020. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 N20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення. Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)). Хоча виплати соціального страхування є "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, а також з огляду останню правову позицію Верховного Суду, яку враховує судова колегія відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, (зокрема, постанова від 29 червня 2022 року у справі № 500/5077/21), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Управляння Пенсійного фонду України підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "12" липня 2021 р. скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Повний текст постанови виготовлено 26 липня 2022 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків