Постанова КАС ВС № 620/1707/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 року м. Київ справа №620/1707/21 адміністративне провадження №К/9901/29708/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправним та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Баргаміної Н.М. від 30.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Оксененка О.М., Лічевецького І.О., Мельничука В.П. від 22.07.2021, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася з позовом до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (далі також Височанська сільрада, відповідач), у якому просила - визнати протиправним та скасувати рішення Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 07.12.2020 №53-2/VIII про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність позивача для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області (далі також спірне, оскаржуване рішення); - зобов`язати відповідача на найближчій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області.

2. В обґрунтуванні вимог позову ОСОБА_1 стверджувала, що спірне рішення прийнято відповідачем протиправно з непередбачених законом підстав, а відповідність проекту землеустрою, щодо якого сільською радою розглядалось питання, підтверджено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 під час розгляду справи №620/2976/20. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за змістом положень абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним.

5. Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, нереалізація позивачкою у вищевказаний строк наявного у неї права замовити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки призводить до припинення цього права, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а та від 22.10.2020 у справі №823/105/18.

6. Згідно з наведеними у оскаржуваних судових рішеннях мотивів, встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що позивач не скористалася правом замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди відповідача протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

7. Тому, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що замовлення позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу з порушенням визначеного абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України строку свідчить про невідповідність виготовленого проекту землеустрою вимогам Земельного кодексу України, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з заявою від 18.06.2019 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області.

10. У зв`язку з не отриманням протягом місяця відповіді на вказану заяву, позивачка замовила розроблення проекту землеустрою у землевпорядній організації, про що з ФОП ОСОБА_2 був укладений договір від 25.02.2020.

11. На виконання умов договору ФОП ОСОБА_2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13.03.2020 №4159/82-20 з висновком про те, що проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. 12. 14.04.2020 позивач подала до відповідача клопотання про затвердження вказаного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, до якого додано відповідний проект землеустрою.

13. Водночас, позивачка звернулася до відповідача з повідомленням від 27.02.2020, в якому вказувала про звернення до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 22.01.2020.

14. Судом першої інстанції також встановлено, що доказів звернення за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідача саме 22.01.2020 не надано, в той же час у клопотанні про затвердження проекту землеустрою зазначено дату звернення з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою - 18.06.2019. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. У касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норму права, зокрема, статті 118, 186-1, 123 Земельного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №818/1905/17, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 27.10.2020 у справі №480/313/19, від 30.06.2021 у справі №806/2539/17, від 30.06.2021 у справі №806/2977/17 в частині застосування положень статті 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

16. Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, положень статті 186-1 Земельного кодексу України щодо питання правомірності органу місцевого самоврядування надавати оцінку суті проєкту землеустрою щодо відповідності розташування меж земельної ділянки на стадії розгляду питання саме про затвердження проєкту землеустрою заважаючи на наявність погодження проєкту землеустрою органом Держгеокадастру, частини третьої статті 123 Земельного кодексу України щодо правомірності урахування дати написання заяви на відміну обов`язкового урахування дати реєстрації заяви у відповідному органі. Зазначає, що суди помилково ототожнили «дату написання» заяви із «датою реєстрації» заяви, таким чином неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, абзац третій частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, оскільки особа має право замовити проєкт землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання уповноваженим органом.

17. Окрім цього, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції надано неналежну оцінку рішенню Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №620/2976/20 за позовом ОСОБА_1 до Височанської сільської ради, яким позовні вимоги були задоволені та зобов`язано відповідача повторно розглянути проєкт. Цим рішенням також встановлено факт звернення позивача із заявою 22.01.2020.

18. Касаційна скарга містить доводи й про те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку висновку від 13.03.2020 №4159/82-20 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, який міститься у матеріалах справи та проєкту землеустрою.

19. Отже, на думку скаржниці, касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо надання оцінки етапу перевірки на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Окрім того, скаржник зазначає, що на розгляді у Шостому апеляційному адміністративному суді перебуває низка справ щодо оскарження рішень Чернігівського окружного адміністративного суду у аналогічних спорах, де відповідачем є також Височанська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, зокрема, справи №620/661/21, №620/650/21, №620/652/21, №620/6778/20, №620/1713/21, №620/1711/21, №620/660/21, №620/1709/21.

20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач наголошує на правильності висновків судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не дотримано встановлених законом строків замовлення проекту землеустрою та повідомлення сільської ради про замовлення виготовлення проекту землеустрою, що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і позивачкою не спростовано.

21. За таких обставин відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили цей спір і не допустили неправильного застосування норм матеріального права, ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які скасуванню не підлягають.

22. З цих підстав відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

23. Так, згідно з положеннями статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

24. Пунктом «б» частини першої статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

25. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

26. Частиною другою, пунктом в) частини третьої, частини четвертої цієї ж статті Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

27. Пунктом б) частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

28. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України, частинами шостою - десятою якої встановлено таке. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

29. Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені статтею 186-1 Земельного кодексу України, за правилами частини першої, частин четвертої - шостої якої проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

30. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

31. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

32. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

33. Висновки судів попередніх інстанцій про законність оскаржуваного у цій справі рішення сільської ради ґрунтується на тому, що позивачкою у встановлений законодавством присічний строк не було реалізовано наявне у неї право на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з чим, передбачених законом підстав для виготовлення такої документації з землеустрою, її розгляду і затвердження у даному випадку не виникло.

34. Отже, визначальним для правильного вирішення цього спору є з`ясування того, чи набула у даному конкретному випадку позивачка право в порядку абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки без надання дозволу органу місцевого самоврядування на розроблення такого проекту землеустрою або мотивованої відмови у його наданні .

35. Ключовим під час розгляду цієї справи є й питання щодо того, чи є встановлений нормами абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України строк присічним і чи втрачає особа право на замовлення відповідного проєкту землеустрою після його спливу.

36. В залежності від відповіді на вищевказані питання, судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, чи виникли у відповідача засновані на законі правові підстави для затвердження розробленого на замовлення позивачки проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області.

37. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, де зазначено, що системний аналіз наведених норм права (мається на увазі норми статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України) дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

38. При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

39. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

40. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений також і у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі № 260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі № 240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі № 480/1910/19.

41. Однак, колегія суддів підкреслює, що такий підхід до порядку реалізації особою права на відведення їй у власність земельної ділянки комунальної власності можливо застосувати за умови послідовного дотримання кожного з етапів вирішення цього питання як заявником, так і органом, який уповноважений розпоряджатись такими земельними ділянками.

42. Водночас, за висновками, викладеними у постанові Верховного Суду, прийнятої у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає конкретні послідовні стадії:

43. Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду за результатом аналізу наведених вище норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, дійшла висновку про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

44. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

45. За такого правового регулювання Верховний Суд констатував, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.

46. Крім того, колегія суддів відзначила, що за правового підходу, який висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів у постанові від 14.03.2018 у справі №804/3703/16 (провадження №К/9901/1529/17), втрачається сенс у першій стадії земельно-правової процедури щодо звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, тобто позбавляє цю дію її юридичного (правового) значення.

47. Колегія суддів враховує й висновок Верховного Суду щодо застосування норм абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, викладений у постанові від 23.01.2020 (справа №440/1922/19), відповідно до якого цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку.

48. Таким чином, передумовою для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є звернення особи з заявою до уповноваженого на розпорядження цією земельною ділянкою органу, у даному випадку - до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, та отримання згоди цього органу на розроблення проєкту землеустрою, або, у разі, якщо у встановлений законом місячний строк цим органом жодного рішення з цього питання не прийнято, такою передумовою є реалізація набутого в порядку абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України права на розроблення проєкту землеустрою упродовж строку, встановленого цієї правовою нормою.

49. Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

50. Не розгляд поданого особою клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах строку, встановленого статтею 118 Земельного кодексу України, може свідчити про протиправну бездіяльність уповноваженого на вирішення такого питання органу й, водночас, надає заявникові клопотання право на виготовлення відповідного проекту без отримання вказаного дозволу.

51. При цьому, абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №806/3095/17).

52. Однак, за висновками щодо застосування норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, які згодом були застосовані Верховним Судом у постанові від 22.10.2020 у справі №823/105/18, зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.

53. У справі ж, яка розглядається, суди установили, що ОСОБА_1 звернулась до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 18.06.2019, а договір щодо розроблення проекту землеустрою з ФОП ОСОБА_2 було укладено 25.02.2020 та 27.02.2020 письмово повідомлено відповідача про це.

54. Судовим розглядом цієї справи також установлено, що позивач у повідомленні від 26.02.2020 (поданого відповідачу 27.02.2020) вказує про звернення до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 22.01.2020, однак доказів звернення за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідача саме 22.01.2020 суду не надала.

55. Водночас, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, у їх мотивувальній частині відзначали, що у клопотанні про затвердження проекту землеустрою позивачка зазначає дату звернення з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою -18.06.2019.

56. Суди попередніх інстанцій також установили, що заява про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність була зареєстрована у Височанській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області 18.06.2019, що підтверджується відповідною відміткою на самій заяві та витягом з книги обліку заяв громадян для виділення земельної ділянки на території Височанської сільської ради.

57. Таким чином, встановленими у цій справі обставинами підтверджується, що ОСОБА_1 не реалізувала наявне у неї право замовити виготовлення проєкту землеустрою на підставі, у строк та в порядку, передбаченому абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а отже втратила таке право.

58. Водночас, як вбачається з фактичних обставин цієї справи, установлених судами попередніх інстанцій, Височанською сільською радою рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не приймалось і така бездіяльність позивачкою не оскаржувалась.

59. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за даних конкретних обставин, у відповідача не виникло передбачених законом правових підстав для затвердження проєкту землеустрою, дозволу на розроблення якого не надавалось, і право на розроблення якого ОСОБА_1 не реалізувала й втратила його у зв`язку з закінченням встановленого абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України строку, який є присічним.

60. Не спростовують цього висновку й доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції надано неналежну оцінку рішенню Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №620/2976/20 за позовом ОСОБА_1 до Височанської сільської ради, яким позовні вимоги були задоволені та зобов`язано відповідача повторно розглянути проєкт. Цим рішенням також встановлено факт звернення позивача із заявою 22.01.2020.

61. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи аналогічні аргументи позивачки при здійсненні апеляційного перегляду цієї справи, зауважив, що вказаним судовим рішенням було зобов`язано Височанську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.04.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області і прийняти відповідне рішення.

62. На виконання цього судового рішення відповідачем і було прийнято рішення від 07.12.2020 №48-2/VIII, яким позивачу відмовлено в затвердженні поданого проекту землеустрою, у зв`язку із його невідповідністю вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

63. Колегія суддів апеляційного суду звертала увагу й на те, що судове рішення від 05.10.2020 у справі №620/2976/20 було виконано, у той же час на його виконання відповідачем вирішувалось питання саме розгляду проекту землеустрою, а не його затвердження.

64. При цьому, згідно з фактичним обставинами цієї справи, встановленими судом апеляційної інстанції, позивачка у своєму клопотанні від 14.04.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність чітко зазначала, що відповідно до статті 116 Земельного кодексу України 18.06.2019 нею до Сільради було подано заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою стосовно цієї ділянки, а оскільки саме ця заява не була розглянута відповідачем у встановлений законом місячний строк й жодного рішення з цього питання не було прийнято, ОСОБА_1 звернулася до землевпорядної організації та уклала 25.02.2020 договір щодо виготовлення проєкту землеустрою.

65. Про те, що 22.01.2020 позивачкою до Височанської сільської ради подавалась заява про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у вищевказаному клопотанні, датованому 14.04.2020, не зазначалось, як і не вказувалось про те, що поданий на розгляд до Сільради проєкт землеустрою розроблений саме у зв`язку з бездіяльністю, допущеною відповідачем при розгляді заяви про надання дозволу на його розроблення від 21.01.2020.

66. Отже, встановлення рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №620/2976/20 факту звернення ОСОБА_1 до Височанської сільської ради 21.01.2020 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у власність із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, що знаходиться на території села Головеньки Височанської сільради Борзнянського району Чернігівської області, не впливає на правовідносини, які виникли у справі, що розглядається, оскільки такі пов`язані з реалізацією позивачкою права на отримання у власність земельної ділянки на підставі заяви, зареєстрованої у Сільраді саме 18.06.2019.

67. У зв`язку з тим, що за висновками апеляційного суду правомірність відмови Височанської сільської ради у затвердженні проєкту землеустрою насамперед пов`язана із нереалізацією ОСОБА_1 у встановлений законом присічний строк права замовити виготовлення такої землевпорядної документації і втратою цього права, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано не надавав оцінку висновку Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13.03.2020 №4159/82-20, який міститься у матеріалах справи та самому проєкту землеустрою, як таким, що не охоплюються предметом доказування у цій справі.

68. Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норму права, зокрема, статті 118, 186-1, 123 Земельного кодексу України, а саме - без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №818/1905/17, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 27.10.2020 у справі №480/313/19, від 30.06.2021 у справі №806/2539/17, від 30.06.2021 у справі №806/2977/17 в частині застосування положень статті 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

69. З цього приводу колегія суддів зазначає, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.

70. Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

71. Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

72. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

73. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

74. Так, згідно з обставинами, які вказано у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №818/1905/17 та від 27.10.2020 у справі №480/313/19, оскаржувані у тих випадках рішення уповноважених органів щодо відмови у затвердженні проектів землеустрою не приймались з підстав відсутності згоди щодо надання дозволу на розроблення таких проектів, а у справі №540/2813/19 оскаржувалась бездіяльність відповідного органу щодо розгляду клопотання про затвердження проєкту землеустрою.

75. У постановах же Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №806/2539/17 та від 30.06.2021 у справі №806/2977/17 предмет оскарження стосувався дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень на етапі надання згоди на розроблення проєкту землеустрою, а не оскарження рішення про відмову вже розробленого і погодженого у встановленому законом порядку проєкту землеустрою, як це встановлено обставинами у справі, яка розглядається.

76. Отже, у даному випадку у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання у касаційній скарзі як на приклад неоднакового правозастосування, та у справі, яка розглядається, існують різні фактичні обставини справ і умови застосування правових норм, наявне різне матеріально - правове регулювання, що не дає підстав стверджувати про подібність правовідносин у цих випадках.

77. Що ж стосується аргументів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 123 та 186-1 Земельного кодексу України, то колегія суддів зауважує, що у справі, яка розглядається, ці норми права не застосовувались з огляду на те, що відповідач відмовив у його затвердженні з підстав ненадання згоди на його розроблення і відсутності у позивачки такого права у зв`язку з його несвоєчасною реалізацією.

78. З огляду на це, вищевикладені аргументи касаційної скарги колегія суддів також відхиляє.

79. Надаючи оцінку доводи скаржниці про те, що касаційна скарга стосується питань права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастовчої практики, колегія суддів виходить з такого.

80. На думку скаржниці, касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо надання оцінки етапу перевірки на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

81. Окрім цього, скаржниця звертає увагу на перебування у проваджені Шостого апеляційного адміністративного суду низки справ, у яких переглядаються рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у аналогічних спорах, де відповідачем як і у справі, яка розглядається, також виступає Височанська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, зокрема, справи №620/661/21, №620/650/21, №620/652/21, №620/6778/20, №620/1713/21, №620/1711/21, №620/660/21 та №620/1709/21.

82. У контексті оцінки вищезгаданих аргументів колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Верховним Судом як у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, так і у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформовано сталу судову практику щодо застосування норм права, які регламентують спірні у цій справі правовідносини і стосуються порядку реалізації фізичними особами права на отримання у власність земельних ділянок державної та комунальної власності як на етапі отримання дозволу на розроблення відповідного проєкту землеустрою, так і на етапі його перевірки на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

83. Посилання на відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права та судові рішення суду касаційної інстанції, у яких такі викладені, містяться у мотивувальній частині цієї постанови.

84. Отже, на переконання колегії суддів, вказане позивачкою обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

85. Обґрунтування вищевказаних доводів самим лише перебуванням на розгляді у апеляційному суді низки судових проваджень, подібних, у тому числі за критерієм суб`єктного складу учасників цих справ, без одночасного наведення відомостей щодо правової проблематики таких спорів у ракурсі вагомості їх впливу на існуючий стан судового правозастосування, не може однозначно свідчити про те, що такі справи мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

86. Інші ж аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності додаткової і повторної перевірки наявних у справі доказів, встановлення нових обставин у справі, що однак виходить за межі передбачених частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень касаційного суду, який не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

87. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення цього позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права, а ухвалені ними судові рішення, які оскаржуються, відповідають правозастосовчій практиці Верховного Суду, є законними та обґрунтованими і скасуванню не підлягають.

88. Наведені ж у касаційній скарзі мотиви таких висновків не спростовують і не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, свідчили про їх незаконність та необґрунтованість, дозволяли стверджувати про неправильне вирішення цього спору і порушення судами норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

90. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

91. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Судді: Я.О. Берназюк В.М. Шарапа