Постанова КАС ВС № 240/9634/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 року м. Київ справа №240/9634/19 адміністративне провадження № К/9901/15447/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Стрелець Т.Г., суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/9634/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (прийняту у складі головуючої судді Чернової Г.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Сушка О.О., суддів: Мацького Є.М., Залімського І.Г.) у с т а н о в и в : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до не нарахування та не виплати з 17 липня 2018 року йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов`язати відповідача провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в м. Олевськ Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесений до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме до зони посиленого радіоактивного забруднення. Враховуючи зміст рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 позивач вважає, що він має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії відповідно до норм статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

3. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що місто Олевськ Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, а тому позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території зони радіоактивного забруднення - зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам. Судами зазначено, що дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), предметом якої були правовідносини, які виникли при застосуванні положень статті 39 Закону № 796-ХІІ після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. 29 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Житомирській області. Скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позов подано поза межами строку визначеного частиною першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), у зв`язку з чим позовні вимоги щодо здійснення перерахунку за минулий час, починаючи з 17 липня 2018 року, задоволенню не підлягають. Також відповідач зазначив, що оскільки м. Олевськ віднесено до зони посиленого радіоактивного контролю, позивач не має права на отримання передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII доплати непрацюючим пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення.

5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2021 року визначено склад колегії суддів: Желєзний І.В. (головуючий суддя), Берназюк Я.О., Мороз Л.Л. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 13.12.2021 № 2261/0/78-21, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бевзенко В.М., суддів Шарапи В.М., Стародуба О.П. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 02.05.2022 № 509/0/78-22, у зв`язку з виведенням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Бевзенка В.М. зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, що унеможливлює його участь у розгляді судових справ, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надавав. Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2022 року прийняв до провадження зазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 27 липня 2022 року. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням, і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Звернувшись до ГУ ПФУ в Житомирській області щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, отримав відповідь від 22 березня 2019 року про те, що з 01 липня 2015 року по час надання відповіді щомісячне підвищення до пенсії не нараховується і не виплачується. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії, як не працюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, позивач звернувся до суду. ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

9. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.». 10. 28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 11. 01 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

12. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

13. Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27 лютого 1991 року № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.

14. Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.

15. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, відповідно до якої смт. Олевськ Житомирської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Постановою Верховної Ради України № 829-IV від 22.05.2003 року смт. Олевськ надано статус міста. З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій помилково встановили, що позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), оскільки м. Олевськ віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

16. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01 січня 2015 року.

17. Отже, з 01 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

18. Таким чином, з 01 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

19. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший-четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII. Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

20. Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Олевськ Житомирської області, згідно з указаним Переліком, відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.

21. Подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом. У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 580/2371/20 Велика Палата Верховного Суду, зробила такі висновки: «…Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII. Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ. Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною. Враховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що у позивачки з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, навівши при цьому відповідні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права…». Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції і застосовує її під час розгляду цієї справи. 22 Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції чинній до 01 січня 2015 року, не надає права позивачу на отримання підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати пенсіонерам, оскільки він проживає на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Також позивач не має права на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, оскільки проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), а не в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), як зазначили суди попередніх інстанцій.

23. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у позивача з 17 липня 2018 року виникло право на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

24. При цьому суди помилково послалися на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року висновки у зразковій справі № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків. Аналогічний висновок викладений у рішенні Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, залишений без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 березня 2021 року, у зразковій справі № 580/2371/20 та постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 500/1811/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 500/1238/20.

25. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають. Згідно з частинами першою, третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - задовольнити. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 240/9634/19 скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець Судді С. Г. Стеценко Л. В. Тацій