Постанова 4855 № 640/32119/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32119/20 Суддя першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Кобаля М.І., Костюк Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення суми недоотриманої пенсії та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі - Відповідач, ПФ України), в якому просив: - визнати протиправними дії ПФ України, що полягають у незаконному переведенні ОСОБА_1 з пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із втратою годувальника; - визнати протиправними дії ПФ України, що полягають у відмові виплачувати пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну службу» та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язати ПФ України здійснювати виплати пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника, відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язати ПФ України здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі; - стягнути з ПФ України суму недоотриманої пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі; - стягнути з ПФ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2022 позов задоволено частково: - визнано протиправними дії ПФ України, що полягають у незаконному переведенні ОСОБА_1 з пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із втратою годувальника; - визнано протиправними дії Пенсійного фонду України, що полягають у відмові виплачувати пенсію, у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про державну службу» та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язано Пенсійний фонд України здійснювати виплати пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язано Пенсійний фонд України здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі; - стягнуто з Пенсійного фонду України суму недоотриманої пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі; - стягнуто з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що із матеріалів пенсійної справи матері Позивача вбачається, що останній було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» на строк з 23.12.2009 по 30.06.2019 у розмірі 5 679,53 грн, а внаслідок переведення Позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» її розмір зменшився, що суперечить вимогам чинного законодавства. Окремо підкреслив, що виїзд громадянина України за кордон на постійне місце проживання не може мати своїм наслідком позбавлення останнього права на виплату пенсії. Також, спираючись на принципи розумності і справедливості, суд зазначив, що адекватний розмір відшкодування моральної шкоди має складати 5 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано того, що, по-перше, Договором між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення (далі - Договір) не передбачено переказування пенсій за кордон, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу», по-друге, у спірному випадку переведення з одного виду пенсії на інший здійснювалося не автоматично, а за заявою особи, по-третє, всупереч вимог ПФ України ОСОБА_1 не було надано оригінал довідки про навчання у 2019-2020 році, а відтак останній не мав документально підтвердженого права на отримання пенсії з 01.07.2019, по-четверте, будь-яких доказів заподіяння Позивачу моральної шкоди останнім не надано. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість переказу пенсії за кордон навіть за умови, коли відповідне питання не врегульовано міжнародним договором. Звертає увагу, що довідка про навчання у 2019-2020 навчальному році надавалася Відповідачу. Підкреслює, що суд правильно встановив факт заподіяння Позивачу моральної шкоди. Окремо зауважує на помилковості твердження Апелянта про ідентичність задоволених позовних вимог, оскільки вони стосуються перерахунку і стягнення пенсійних виплат. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ПФ України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на постійному консульському обліку в Посольстві України в Чеській Республіці (т. 1 а.с. 24). Із змісту витягу з пенсійної справи матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вбачається, що останній призначено пенсію у зв`язку із втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» на строк з 23.12.2009 по 30.06.2019 у розмірі 5 679,53 грн. Станом на січень 2018 року була здійснена виплата пенсії у розмірі 5 679,53 грн (т. 1 а.с. 10, 15). 09.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до Чеського управління соціального забезпечення із заявою про виплату на його рахунок пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яка була призначена у 2009 році відповідно до Закону України «Про державну службу» по досягненню повноліття. Чеським управлінням соціального забезпечення були надіслані документи до Пенсійного фонду України, серед яких був формуляр CZ/UA 001 від 26.04.2018 , у пункті 7 якого зазначено, що пенсія у зв`язку із втратою годувальника в Україні виплачувалася матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник просить здійснити виплату пенсії на його ім`я на рахунок в Чеській Республіці (т. 1 а.с. 11). Пенсійний фонд України, розглянувши формуляр CZ/UA 001 від 26.04.2018, листом від 26.12.2018 №43887/02.24 повідомив ОСОБА_1 , що переказ пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної згідно Закону України «Про державну службу», Договором не передбачений. Крім того, у листі зазначено, що переказ пенсії буде можливий у разі переведення Позивача на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, у листі зазначено, що у разі надання ОСОБА_1 згоди про переведення на інший вид пенсії, останньому необхідно надіслати формуляр CZ/UA 203 «Розгляд заяви про пенсію у зв`язку з втратою годувальника» разом з необхідними документами (офіційно засвідчена копія документа про надання дозволу на постійне проживання на території Чеської Республіки та оригінал довідки про навчання у 2018/2019 навчальному році із зазначенням форми навчання (денна, вечірня чи заочна)) (т. 1 а.с. 17). Матеріали справи також свідчать, що на адресу ПФ України Чеським управлінням соціального забезпечення був надісланий формуляр CZ/UA 203 «Розгляд заяви про пенсію у зв`язку з втратою годувальника» і в пункті 9.4 Примітки цього ж формуляру зазначено, що: «Виплата пенсії здійснювалася матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зараз повнолітній сирота просить про виплату пенсії у зв`язку із втратою годувальника на власний рахунок в Чеській Республіці.» (т. 1 а.с. 13). 12.02.2020 Позивач звернувся із заявою до Відповідача для отримання інформації щодо неотримання ним пенсії за 2018-2019 роки (т. 1 а.с. 25). За наслідками розгляду цієї заяви ПФ України направив ОСОБА_1 лист від 25.02.2020 №2800-030103-10/6218, в якому повідомив що на підставі формуляру CZ/UA 203 «Розгляд заяви про пенсію у зв`язку з втратою годувальника» від 09.04.2018 Позивача було переведено з пенсії у зв`язку із втратою годувальника, призначеної за Законом України «Про державну службу», на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також, було повідомлено, що розмір пенсії складає: з 09.04.2018 - 2 451,82 грн, з 01.12.2018 - 2 455,64 грн, з 01.03.2019 - 2 851,47 грн на місяць. Крім того, у листі вказано на те, що для можливості продовження виплати пенсії з 01.07.2019 Позивачу необхідно надіслати Відповідачу звичайною поштою, зокрема, оригінал довідки про навчання в 2019/2020 навчальному році із зазначенням форми навчання (денна, вечірня чи заочна), датованої після 01.09.2019 (т. 1 а.с. 14). Судом першої інстанції встановлено, що 23.03.2020 ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії ПФ України, в якій зазначив, що не надавав згоду на зменшення розміру пенсії, яка була призначена в 2009 році, а просив продовжити виплату раніше призначеної пенсії на його рахунок по досягненню повноліття. Крім того, зазначив, що оригінал підтвердження навчання у 2019-2020 навчальному році було надано до Чеського управління соціального забезпечення ще у жовтні 2019 року (т. 1 а.с. 26). Листом від 04.05.2020 №12341-10148/К-03/8-2800/20 ПФ України надав ОСОБА_1 відповідь, аналогічній змісту листа від 25.02.2020 №2800-030103-10/6218, в якій, зокрема, також зазначив, що у березні 2020 року на особистий банківський рахунок Позивача було переказано пенсійні кошти за період з 09.04.2018 по 30.06.2019 (т. 1 а.с. 16). Крім того, за наслідками розгляду інформаційного запиту Позивача від 26.05.2020 Відповідач листом від 05.06.2020 №2800-030102-8/18423 повідомив останнього, що відповідно до пункту 4-7 Прикінцевих положень розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до, зокрема, Закону України «Про державну службу», розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ (т. 1 а.с. 18-19). У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії ПФ України, в якій зазначив про безпідставність обмеження можливості виплати пенсії, призначеної згідно Закону України «Про державну службу», за кордоном, а відтак просив здійснити виплату пенсії у розмірі, що був встановлений у 2009 році, починаючи з лютого 2018 року (т. 1 а.с. 27). Листом від 02.07.2020 №2800-030102-8/21074 ПФ України з урахування наведених вище положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» повідомив ОСОБА_1 про наявність в останнього права на переведення на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 20). На запит Позивача про отримання інформації від 11.09.2020 про те, відповідно до якого нормативно-правового акту України його без згоди переведено з пенсії у зв`язку із втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу», на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Відповідач у листі від 29.09.2020 №2800-03103-8/32292 зазначив, що згідно з Адміністративною угодою про застосування Договору (далі - Адміністративна угода) органи ПФ України є уповноваженими органами лише з питань призначення і виплати пенсій та допомоги на поховання у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Тому для переказу до Чехії пенсії, призначеної за спеціальним законом, не має підстав. Одночасно статтею 6 Адміністративної угоди передбачено, що заяву про призначення пенсії відповідно до положень розділу другого частини III Договору заявник подає за встановленою формою до Уповноваженого органу за місцем постійного проживання. На виконання пункту 4 статті 2 Адміністративної угоди погоджено двомовні формуляри для співпраці по реалізації положень Договору. За зверненням від 09.04.2018 до Чеського управління соціального забезпечення було оформлено формуляр CZ/UA 203 «Розгляд заяви про пенсію у зв`язку з втратою годувальника» від 28.05.2019. Даний формуляр і є заявою на призначення пенсії (переведення з одного виду на інший) (т. 1 а.с. 22). Крім того, Міністерством соціальної політики України на лист Представника Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання соціальних та економічних прав ОСОБА_4 щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 направлено Позивачу лист від 29.10.2020 №3228/0/5-20/29, в якому містяться аналогічні змісту листа ПФ України від 04.05.2020 №12341-10148/К-03/8-2800/20 відомості. Крім того, повідомлено, що виплата пенсії Позивачу за лютий та березень 2018 можлива у разі повернення заявника на постійне проживання до України. Окремо звернута увага на те, що офіційно засвідчену копію документу про надання Позивачу дозволу на постійне проживання на території Чеської Республіки після 31.08.2019 останнім не надано. Крім іншого, зазначено, що п. 4 розд. XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на ОСОБА_1 не може поширюватися, оскільки пенсія не перерахована, а призначена (т. 1 а.с. 23). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 24, 46, 56, 68, 92, 152 Конституції України, ст. ст. 9, 37, 38, 39, 49, 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та його Прикінцевих положень, ст. ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також ряд інших міжнародних і національних нормативних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на безпідставність зменшення розміру пенсії Позивача та неможливість обмеження її виплати громадянину України відносно до місця проживання, що, поряд з іншим, має своїм наслідком присудження відшкодування моральної шкоди. З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно ч. 1 ст. 37 Закону пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. За правилами ст. 38 Закону пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно (ч. 1 ст.38); зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії (ч. 2 ст.38). Приписи п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону визначають, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. Згідно ст. 39 Закону на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім`ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії. У свою чергу, раніше було встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника була призначена ОСОБА_1 з 23.12.2009 згідно протоколу від 04.02.2010 №45655 на підставі Закону України «Про державну службу». Частинами 10, 11 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у редакції, чинній на час призначення Позивачу пенсії, було встановлено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п`ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною восьмою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала пенсію за цим Законом. У подальшому, з 01.04.2014 указані норми були викладені в наступній редакції: «У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( 1058-15 ). Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.». Відповідно до п. 2 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» у редакції від 10.12.2015 № 889-VІІІ Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ визнано таким, що втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Матеріали справи свідчать, що пенсію ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника було призначено на строк з 23.12.2009 по 31.08.2018, у подальшому до 31.08.2019. Розмір пенсії Позивача, починаючи з 01.02.2018, складав 5 679,53 грн, що випливає із змісту розпорядження ГУ ПФ у м. Києві від 08.01.2020 №812004. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень розділу XV Закону у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у січні 2018 року була здійснена матері Позивача виплата пенсії у розмірі 5 679,53 грн. У подальшому ж, у зв`язку з переведенням ОСОБА_1 з пенсії у зв`язку з втратою годувальника (за Законом України «Про державну службу») на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (за Законом), розмір пенсії Позивача склав: з 09.04.2018 - 2 451,82 грн, з 01.12.2018 - 2 455,64 грн, з 01.03.2019 - 2 851,47 грн на місяць, що підтверджується рішенням від 20.01.2020 №930010812004, а також листом ПФ України від 25.02.2021 №2800-030103-10/6216 (т. 1 а.с. 14). Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що аналіз змісту формуляру CZ/UA 203 «Розгляд заяви про пенсію у зв`язку з втратою годувальника» від 09.04.2018 свідчить, що ОСОБА_1 просив не здійснити призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі іншого закону, а здійснювати виплату пенсії на його власний рахунок у Чеській Республіці, а не на рахунок матері, у зв`язку із досягненням повноліття. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що у Відповідача не виникло правових підстав для прийняття рішення щодо переведення Позивача з одного виду пенсії на інший, оскільки відповідного волевиявлення ОСОБА_1 не висловлював. Таким чином, враховуючи те, що переведення Позивача з пенсії у зв`язку із втратою годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу», на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призвело до зменшення розміру пенсії, а відповідного бажання отримувачем пенсії взагалі не висловлювалося, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність визнання протиправними дій Пенсійного фонду України щодо переведення ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства. Вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За правилами ч. 3 ст. 1, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, як правильно підкреслено судом першої інстанції, рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Із змісту цього рішення єдиного суду конституційної юрисдикції України вбачається, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. У розрізі наведеного колегією суддів враховується, що Договір між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, укладений 04.07.2001, для України чинний з 01.04.2003, і застосовується, зокрема, для пенсій у зв`язку з втратою годувальника. Частиною другою статті 40 Договору визначено, що пенсії, призначені до набуття чинності цим договором, у разі переселення громадянина з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони не перераховуються і виплачуються тією Договірною Стороною, яка призначила цю пенсію. Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, с паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 рішення зазначено, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Колегією суддів враховується, що, виходячи із правової і соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2018 по справі №577/50/17-а. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з аргументами суду першої інстанції про те, що Відповідач зобов`язаний відновити виплату пенсії Позивачу як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон. З приводу аргументів ПФ України про те, що ОСОБА_1 отримував пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», а Договором передбачено переказ лише пенсії призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Дійсно, умови Договору не регулюють питання здійснення грошових виплат щодо пенсій, які призначені на підставі Закону України «Про державну службу», що випливає із змісту статті 2 останнього. Поряд з цим, Порядок переказу пенсій за кордон регламентується розділом ІІ Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 № 4-5 (далі - Інструкції №4-5). У разі виїзду з України пенсіонера на постійне місце проживання за кордон головні управління Фонду на запит структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва надсилають пенсійну справу з розпорядженнями про перерахунки пенсії станом на дату надсилання пенсійної справи, довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії та документи, які підтверджують зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання в Україні у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. У разі призначення частини пенсії відповідно до міжнародного договору головне управління Фонду надсилає пенсійну справу та відповідні формуляри структурному підрозділу з питань міжнародного співробітництва. Після надходження пенсійної справи з усіма необхідними документами структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва готує розпорядження про переказування пенсії за кордон і подає його керівництву Фонду для затвердження (п. 2.1). На підставі розпорядження, прийнятого відповідно до пункту 2.1 цього розділу, структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва відкриває особовий рахунок одержувача пенсії (додаток 1), про що робиться позначка в розпорядженні. Оформлені особові рахунки реєструються в книзі-реєстрі пенсійних справ і особових рахунків (далі - книга-реєстр). Під час реєстрації особовому рахунку і пенсійній справі одержувача пенсії присвоюється один і той самий номер у вигляді шестизначного числа. Структура номера така: перша цифра - один, наступні п`ять - порядковий номер, що відповідає номеру реєстрації в книзі-реєстрі. В особових рахунках щокварталу зазначається розмір пенсії в національній валюті України та розмір пенсії до виплати в іноземній валюті та дата перерахування коштів. Правильність заповнення особового рахунку перевіряється уповноваженим працівником структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва відповідно до розподілу посадових обов`язків, завіряється його підписом та підписом працівника, відповідального за ведення особового рахунку (2.2). На підставі особових рахунків структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва складає відомості на виплату пенсій (додаток 2) із зазначенням розміру пенсії в національній валюті України та розміру пенсії до виплати в іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України, на дату складання такої відомості. Відомість складається в чотирьох примірниках і підписується заступником Голови правління Фонду і начальником структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва та засвідчується печаткою. Два примірники відомостей надсилаються до органу, який здійснює виплату пенсій в іноземній державі, третій примірник передається структурному підрозділу Фонду, відповідальному за фінансування виплати пенсій, а четвертий - зберігається в структурному підрозділі з питань міжнародного співробітництва. На третьому та четвертому примірниках проставляється дата передання відомості до структурного підрозділу Фонду, відповідального за фінансування виплати пенсій. У разі переказу пенсії безпосередньо на особистий рахунок пенсіонера в банку відомість складається в двох примірниках, один з яких передається структурному підрозділу Фонду, відповідальному за фінансування виплати пенсій, із зазначенням дати передання відомостей, другий - залишається в структурному підрозділі з питань міжнародного співробітництва (п. 2.3). Кошти на виплату пенсій переказуються платіжним дорученням в іноземній валюті (п. 2.4). Після надходження до структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва звіту іноземної установи про виплату пенсій (строк його подання передбачено відповідними угодами) в особових рахунках пенсіонерів робляться відповідні позначки. У разі переказу пенсії на особистий рахунок пенсіонера в банку в особовому рахунку, який знаходиться в структурному підрозділі з питань міжнародного співробітництва, робиться відповідна позначка про її виплату (на підставі платіжного доручення). Переказування пенсії припиняється та пенсійна справа разом з особовим рахунком передається для зберігання в архів у таких випадках: смерть пенсіонера; закінчення строку виплати пенсії по інвалідності (передається в архів через п`ять років після припинення перерахування пенсії); закінчення строку навчання одержувача пенсії у зв`язку з втратою годувальника (передається в архів через три роки після припинення перерахування пенсії); після досягнення одержувачем пенсії у зв`язку з втратою годувальника 23 років; в інших випадках, передбачених законодавством. Про припинення виплати пенсії та її переказування готується відповідне розпорядження та робиться відповідний запис в особовому рахунку пенсіонера. У разі зміни пенсіонером місця проживання виплата йому пенсії призупиняється до повідомлення ним нового місця проживання. Пенсіонерам, яким пенсія переказується за кордон, структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва в другому місяці четвертого кварталу поточного року розсилає для заповнення бланки заяв щодо посвідчення факту перебування особи в живих, якщо інше не передбачено міжнародним договором. У разі неповернення заповненої заяви пенсіонером, переказування пенсії з першого кварталу наступного року призупиняється, про що робиться помітка в особовому рахунку. У разі якщо інформація не надійшла від пенсіонера протягом двох років, пенсійна справа з розпорядженням про припинення виплати пенсії разом з особовим рахунком передається для зберігання в архів (п. 2.5). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виплата пенсії громадянину України, який постійно проживає за кордоном, можлива як через орган, який здійснює виплату пенсій в іноземній державі, так і безпосередньо на рахунок пенсіонера. Відтак посилання Апелянта на те, що відсутність нормативного регулювання Договором порядку виплати пенсії у зв`язку із втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» є перешкодою для виплати Позивачу такої пенсії, є помилковим. До того ж колегія суддів зауважує, що до моменту виникнення спірних правовідносин призначена ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про державну службу» пенсія у зв`язку з втратою годувальника виплачувалася на рахунок його матері - ОСОБА_2 до січня 2018 року. Викладене, на переконання судової колегії, додатково вказує на безпідставність аргументів Апелянта щодо неможливості здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 вже безпосередньо на рахунок останнього. Посилання ПФ України в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 надав оригінал довідки про навчання за 2019-2020 роки лише у липні 2020 року, що унеможливлювало виплату пенсії останньому, судовою колегією оцінюється критично. За правилами пп. 6 п. 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також надаються такі документи, зокрема, довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання. Оскільки така довідка вперше була надана Позивачем до уповноваженого органу Чеської Республіки 23.09.2019 і перекладена головним спеціалістом відділу виконання міжнародних договорів ГУ ПФ в Закарпатській області 27.02.2020 (стор 29-31 пенсійної справи), то твердження Відповідача про те, що така довідка взагалі не надавалася ОСОБА_1 , є необґрунтованим. З приводу твердження ПФ України про те, що ОСОБА_1 всупереч вимог п. 1.2 Інструкції №4-5 та п. 2.25 Порядку №22-1 не надав Відповідачу належним чином засвідчену копію документа про надання Позивачу дозволу на проживання на території Чехії після 31.08.2019, що унеможливлює продовження йому виплати пенсії, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Аналіз змісту положень п. 1.2 та п. 2.5 Інструкції №4-5 та п. 2.25 Порядку №22-1 свідчить, що надання/ненадання документів щодо наявності дозволу на території іноземної держави не є підставою для припинення виплати пенсії, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений в Інструкції №4-5. До того ж колегія суддів звертає увагу, що на виконання вимог п. 2.5 згаданої інструкції Позивачем було направлено через уповноважений орган Чеської Республіки до Відповідача «підтвердження про знаходження особи в живих» від 01.12.2021 (стор. 4 пенсійної справи), «підтвердження про існування - для здійснення виплати пенсії» від 15.06.2020 (стор. 23 пенсійної справи). У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Позивач, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. За нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цiєю Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції. У пунктах 19, 22, 27 рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08.11.2005 вказано, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз`яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98). Судом так наголошено, що цивільне законодавство, що має зворотну дію в часі прямо не забороняється Конвенцією, та за певних обставин може бути виправданим (див. mutatis mutandis. заява № 8531/79, рішення Комісії від 10 березня 1981 року. (DR) 23, пар 203-211). Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цiй Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. З урахуванням встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав Позивача буде: - визнання протиправними дій Пенсійного фонду України, що полягають у відмові виплачувати пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну службу» та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язання Пенсійного фонду України здійснювати виплату пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу», та переказувати пенсійні кошти на територію Чеської Республіки; - зобов`язання Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили у цій справі. У свою чергу, щодо задоволених позовних вимог в частині стягнення з Пенсійного фонду України суми недоотриманої пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили у цій справі судова колегія зауважує, що Пенсійний фонд України є розпорядником призначених на виплату пенсії коштів, а не їх власником. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 у відповідні частині буде покладення на ПФ України обов`язку здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили у цій справі, та здійснити останньому таку виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для стягнення з ПФ України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, судова колегія з огляду на доводи апеляційної скарги та позицію відзиву на неї, вважає за необхідне зазначити таке. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Так, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (зокрема, рішення у справах «Рисовський проти України», «Антоненков та інші проти України»). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Проте виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Позивач, у справі, що розглядається, пов`язує моральну шкоду з тим, що пенсію останній отримав у зв`язку із смертю батька, безпосередньо виплата пенсії пов`язувалася з необхідністю постійного нагадування і доказування Відповідачу своєї правоти з огляду на отримання від нього відповідей, що суперечили чинному законодавству, а також «відписок» без надання конкретних відповідей на поставлені питання і неправомірного вимагання документів, що призвело до негативного і пригніченого емоційного стану. У розрізі наведеного судовою колегією враховується, що сам факт оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень не може бути єдиним доказом наявності моральної шкоди (наприклад, постанови Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №№280/5216/19, від 13.01.2022 у справі №825/438/18). Однак, на переконання судової колегії, позбавлення Позивача права на законні сподівання у вигляді отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника у належному розмірі, а також протиправне переведення останнього на інших вид пенсії без згоди особи, що стало наслідком її суттєве зменшення, дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн є співрозмірним і пропорційним відшкодуванням спричинених ПФ України ОСОБА_1 душевних страждань, пов`язаних з необхідністю з`ясування протягом більш ніж двох років причин зменшення останньому пенсії, право на яку Відповідачем фактично не заперечувалося. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність дій ПФ України щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 та переведення його на інший вид пенсії, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, однак залишив поза увагою правовий статус призначених для виплати пенсії коштів, що зумовило неправильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з Пенсійного фонду України сум недоотриманої пенсії. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати частині. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що хоча за наслідками апеляційного перегляду рішення суду підлягає скасуванню в частині, судова колегія не вбачає підстав для зміни розподілу судових витрат, оскільки за своєю суттю обсяг задоволених судом першої інстанції позовних вимог залишився незмінним. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ПФ України витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а. Матеріали справи свідчать, що відповідного клопотання від ПФ України до суду апеляційної інстанції не подавалося. Разом з тим, перевіряючи обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи містять ордер серії КС №729682 від 11.12.2020, виписаний адвокатом Сологубом А.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 11.12.2020 №19 (т. 1 а.с. 30), і до відзиву на апеляційну скаргу додано розрахунок судових витрат від 15.07.2022, що містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Будь-яких інших документів на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу Позивачем не надано. У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що їх зміст не дає підстав стверджувати, що витрати в сумі 29 500,00 грн пов`язані з розглядом цієї справи, оскільки будь-якого зв`язку з нею із них не простежується. Крім того, відсутність договору про надання правової допомоги, акту прийняття-передачі наданих послуг унеможливлює перевірити обґрунтованість таких витрат у розрізі умов договору, що у свою чергу вказує на відсутність підстав для присудження за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача витрат, понесених останнім на професійну правничу допомогу. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 не було надано документів, що підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим останні присудженню за рахунок бюджетних асигнувань ПФ України не підлягають. До того ж колегія суддів звертає увагу, що до розрахунку судових витрат включені також витрати, понесені, за твердженням Позивача, в суді першої інстанції. Разом з тим, аналіз змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2022 у цій справі свідчить, що у присудженні витрат за рахунок бюджетних асигнувань ПФ України на користь ОСОБА_1 було відмовлено з огляду на відсутність документів, які такі витрати підтверджують, і судове рішення у відповідній частині, як було встановлено раніше, Позивачем не оскаржується. Керуючись ст. ст. 134, 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Пенсійного фонду України суми недоотриманої пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі. Прийняти в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити. Змінити пункт 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року, виклавши його в наступній редакції: «Зобов`язати Пенсійний фонд України здійснити перерахунок та виплату пенсії, раніше призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку з втратою годувальника відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в період з 1 лютого 2018 року до дати набрання рішенням законної сили по даній справі, з урахуванням раніше виплачених сум.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді М.І. Кобаль Л.О. Костюк Повний текст постанови складено та підписано 27 липня 2022 року.