Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/3075/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" липня 2022 р. Справа№ 911/3075/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Шаптали Є.Ю. Куксова В.В. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Державного податкового університету на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 (суддя Чинчин О.В.) за позовом Університету Державної фіскальної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ «ЛІГА» про стягнення грошових коштів у розмірі 49 000,00 грн. ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року Університет Державної фіскальної служби України (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ «ЛІГА» (далі - відповідач) грошових коштів у розмірі 49 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для збитків в результаті проведення ревізії фінансово - господарської діяльності Університету Державної фіскальної служби України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. Не погодившись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, а також з неправильним визначенням характеру спірних правовідносин. Інші доводи, наведенні скаржником в апеляційній скарзі, є аналогічними позовним. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022, справу №911/3075/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/3075/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №911/3075/21. На адресу Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали даної справи. У зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату суду №09.1-08/1552/22 призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3075/21. Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №911/3075/21, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного податкового університету на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21; розгляд апеляційної скарги Державного податкового університету на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. 14.06.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України. 30.06.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій наполягає на задоволенні апеляційної скарги, а також вказує, що факти, відображенні у акті ревізійної перерви, підтверджують наявність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та відповіді на нього, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 та 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04.12.2020 року між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, був укладений Договір про надання послуги з юридичного консультування №12/20/33 (далі-Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги з юридичного консультування (ДК 021-:2015:79112 000-5), а замовник - здійснити оплату за надані йому послуги в строки, в порядку та на умовах. Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін. Сторони погодили, що ціна цього Договору становить 49 000,00 грн без ПДВ (п.2.1 Договору). Згідно з п.2.4 Договору замовник здійснює оплату на підставі Акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування та рахунку виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування. Відповідно до п.3.3 Договору надання консультаційних послуг підтверджується Актом приймання - передачі послуги з юридичного консультування. У пункті 3.4 Договору передбачено, що замовник зобов`язується підписати надані виконавцем два екземпляри акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту надання. Акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування та у вищезазначений строк повернути один підписаний екземпляр Акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування виконавцеві або надати у вищезазначений строк мотивовану відмову від підписання цього Акту. У випадку ненадання у вищезазначений строк виконавцеві підписаного Акту або мотивованої відмови, будуть вважатися прийнятими, наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті замовником. У випадку мотивованої відмови замовника сторони в строк не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати одержання виконавцем мотивованої відмови замовника підписують протокол, який містить перелік істотних недоліків і строки їх усунення. Виконавець зобов`язаний за власний рахунок усунути такі недоліки у вказаний замовником строк. Прийняття послуг та підписання відповідного Акту приймання-передачі послуги з юридичного консультування замовником здійснюється після усунення всіх недоліків. Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що Договір у встановленому порядку оспорювався та визнався недійсним чи був розірваним. Проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору та положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно з ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). В силу положень ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору відповідач надав послуги з юридичного консультування, а позивач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актом приймання - передачі №1 від 21.12.2020 року на суму 49 000,00 грн, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Крім того, матеріали справи не містять письмових претензій від замовника щодо наданих послуг, повідомлень про відмову від виконання своїх зобов`язань або про відмову від підписання акту приймання - передачі з обов`язковим наданням вмотивованої відмови. Більше того, у Акті ревізії фінансово - господарської діяльності, на який посилається позивач у позові, встановлено, що на виконання умов Договору позивач 24.12.2020 року перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 49 000,00 грн. До того ж факт здійснення оплати за Договором не заперечується сторонами. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений факт належного виконання сторонами умов Договору. Спір у даній справі виник з приводу завдання позивачу збитків у розмірі 49 000,00 грн, що встановлено Актом №20-24/1 від 25.02.2021 року ревізії фінансово - господарської діяльності Університету за період з 01.01.2018 року по 31.12.2020 року, а з питань повноти та правильності обліку необоротних активів з 01.03.2015 року по 31.12.2020 року, складеного Державною аудиторською службою України. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 ЦК України, є відшкодування збитків. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. В силу положень ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України. Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. При цьому за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Крім того, необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими. Тобто, при заявленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу. Як вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність з боку відповідача повного складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків. Доказів на спростування встановлено вище позивачем не надано. За висновками колегії суддів, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання позивача на відповідний акт ревізії, як на підставу для задоволення позовних вимог, оскільки виявлені Державною аудиторською службою України порушення не можуть впливати на умови укладеного між сторонами Договору і не можуть його змінювати, а також відповідний акт не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, господарські зобов`язання, визначені договором. Крім того, акт ревізії складався з приводу наявності відповідних порушень підприємства позивача та містить лише думку органу, який його склав, він не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені у ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних на підставі належного виконання сторонами умов Договору. До того ж, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст.19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади. Також акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись і як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку. Більше того, встановлення ревізією факту нецільового використання позивачем коштів жодним чином не спростовує вищевикладеного та відсутності повного складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків. Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, предмет та підставу позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх та безумовних підстав для задоволення позовних вимог. Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено. Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов`язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя. Інші доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі та у відповіді на відзив, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : 1.Апеляційну скаргу Державного податкового університету на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №911/3075/21 залишити без змін. 3.Судові витрати зі сплати судового збору покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №911/3075/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді Є.Ю. Шаптала В.В. Куксов