Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/7978/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/7978/21 пров. № А/857/9038/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., за участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року про закриття провадження (головуючої судді Маєцької Н.Д., ухвалену у відкритому судовому засіданні о 10 год. 11 хв. в м. Ужгород повний текст ухвали складено 18.05.2022) у справі № 260/7978/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 21.12.2021 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 в якому визнати неправомірними дії (бездіяльність) Виконавчого комітету Ужгородської міської ради при прийнятті рішення зафіксованого у протоколі №10 від 09 вересня 2021 року щодо погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , скасувати його та зобов`язати відповідний структурний орган Ужгородської міської ради розглянути заяву ОСОБА_2 , подану до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 02.09.2021 року, у встановленому ст.159, 160 Земельного кодексу України порядку. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року закрито провадження у справі. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду для продовження розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача Козакова М.В. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду для продовження розгляду. Представник третьої особи Майстренко Н.М. в режимі відеоконференції проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0127 до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка є предметом оскарженого рішення комісії Ужгородської міської ради. Відповідно до витягу з протоколу № 10 засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 09 вересня 2021 року за результатами звернення ОСОБА_3 щодо погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 вирішено погодити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з суміжним землекористувачем, зокрема позивачем. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до виконавчого комітету Ужгородської міської ради третя особа ОСОБА_3 в якому просить визнати неправомірними дії (бездіяльність) Виконавчого комітету Ужгородської міської ради при прийнятті рішення зафіксованого у протоколі №10 від 09 вересня 2021 року щодо погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , скасувати його та зобов`язати відповідний структурний орган Ужгородської міської ради розглянути заяву ОСОБА_2 , подану до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 02.09.2021 року, у встановленому ст.159, 160 Земельного кодексу України порядку. Закриваючи провадження у адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що дана справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб`єктами відносно їх прав та обов`язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правила, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством в сфері приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог та характеру спірних правовідносин. Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) до повноважень ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 33 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом. Стаття 2 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 1340/3580/18. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції потрібно виходити із суті прав та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. За змістом статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку. Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування, прийняте відповідно до статті 158 ЗК України, не є остаточним і може бути переглянуте у суді. Разом з тим, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, земельних відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже саме про погодження меж земельної ділянки заявлений адміністративний позов у цій справі. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником суміжної земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0127 до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка є предметом оскарженого рішення комісії Ужгородської міської ради. Відповідно до витягу з протоколу № 10 засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 09 вересня 2021 року за результатами звернення ОСОБА_3 щодо погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 вирішено погодити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з суміжним землекористувачем, зокрема позивачем. Колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку вбачається спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії закрито правомірно. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 817/986/17, від 19.02.2020 у справі № 640/109/19, від 02.04.2020 у справі №713/44/18, ухвалі від 18.08.2021 у справі № 420/6319/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника та норми процесуального права, щодо можливого захисту права позивача при зверненні до адміністративного суду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Згідно з приписами частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. На виконання зазначених положень, суд правильно роз`яснив позивачеві, що даний спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року про закриття провадження у справі № 260/7978/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 25.07.2022