Постанова КЦС ВС № 201/10946/16-ц

Постанова Іменем України 18 липня 2022 року м. Київ справа № 201/10946/16 провадження № 61-1994св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - комунальний заклад «Дніпровський обласний госпіталь ветеранів війни», правонаступником якого є комунальне підприємство «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» Дніпропетровської обласної ради, третя особа - начальник комунального закладу «Дніпровський обласний госпіталь ветеранів війни» Дудник Сергій Петрович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року у складі судді Антонюк О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального закладу «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» (далі - КЗ «ДОГВВ») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітку за час затримки поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що з липня 1998 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи лікарем хірургом, а з жовтня 1998 року його було переведено на посаду завідуючого хірургічним відділенням. Наказом від 01 липня 2016 року № 102 його було вчетверте звільнено з займаної посади та скорочено посаду завідуючого хірургічним відділенням. Вказував, що даний наказ містить посилання на те, що станом на 01 серпня 2014 року хірургічного відділення госпіталю та посади завідуючого хірургічним відділенням не існувало згідно із штатним розписом, наказом від 08 липня 2016 року № 106 було внесено виправлення до наказу № 102 від 01 липня 2016 року, зокрема у частині пункту

2. Вважав його звільнення є незаконним, оскільки наказ про звільнення прийнятий з численними порушеннями норм законодавства та без згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є. Усі дії відповідача мають очевидно дискримінаційний характер, незаконними і упередженими діями якого йому була завдана ще й моральна шкода, яка виразилась в тому, що ним втрачені нормальні життєві зв`язки та він залишився без засобів існування. Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати накази КЗ «ДОГВВ» від 01 липня 2016 року № 102 та від 08 липня 2016 року № 106; поновити його на посаді завідуючого хірургічним відділенням КЗ «ДОГВВ» з 01 липня 2016 року; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду у сумі 54 889,67 грн; стягнути з КЗ «ДОГВВ» середній заробіток за час затримки поновлення на роботі відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськавід 18 січня 2016 року у розмірі 1 842,72 грн; стягнути 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Справа розглядалась судами неодноразово. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року у складі судді Антонюка О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулося законно, оскільки документально підтверджено реорганізацію підприємства та відсутність посади, яку займав позивач ОСОБА_1 . При цьому він належним чином був попереджений про майбутнє звільнення. На підприємстві діє одна легалізована профспілка, однак позивач не є її членом, тому відсутні підстави запитувати її згоду на звільнення ОСОБА_1 . Підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд першої інстанції не вбачав. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали цього суду від 04 грудня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з КЗ «ДОГВВ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 158 628,52 грн та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 500 грн, а усього стягнуто 159 128,52 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивача було звільнено без отримання згоди профспілкової організації, членом якої він є та яка є легалізованою. Суд першої інстанції під час розгляду справи не зупинив провадження по справі та не направив запит до профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1 . В судовому засіданні апеляційної інстанції сторони категорично заперечували проти зупинення провадження у справі та направлення запиту до профспілкової організації, а тому суд вважав за неможливе здійснити таку процесуальну дію із власної ініціативи. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, однак у зв`язку з тим, що відділення, в якому працював позивач, перепрофільоване, він позбавлений можливості визнати незаконними накази про звільнення та поновити його на посаді завідуючого хірургічним відділенням у зв`язку з відсутністю відділення та посади. При цьому стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 11 березня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 та КЗ «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів погодилася із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, а тому доводи касаційної скарги щодо невчасного повідомлення його про майбутнє звільнення та порушення роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування працівника Верховний Суд визнав помилковими. При цьому, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про неправомірність звільнення позивача за відсутності згоди профспілки, членом якої є позивач, оскільки законодавець зобов`язує суд, у разі з`ясування того, що немає згоди профспілкового органу на звільнення, зупинити розгляд справи та звернутися до такого профспілкового органу. Повторний апеляційний розгляд справи Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення відбулося законно. При цьому апеляційний суд визнав необґрунтованим рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору. Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг 31 січня 2022 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких заявники просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційні скарги мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на виконанні обов?язку судів щодо всебічності, повноти й об?єктивності з?ясування обставин справи та оцінки доказів. Доводи інших учасників справи 16 червня 2022 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду пояснення, в яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Рух касаційних скарг та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 09 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи ОСОБА_1 з липня 1998 року перебував у трудових відносинах з відповідачем КЗ «ДОГВВ», працюючи лікарем хірургом. Наказом від 14 серпня 1998 року ОСОБА_1 було переведено на посаду завідуючого хірургічним відділенням КЗ «ДОГВВ». Вироком Жовтневого районного суду від 11 грудня 2013 року ОСОБА_1 було засуджено за частиною першою статті 140 КК України до одного року позбавлення волі за несумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків. Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року в частині покарання змінено з призначенням додаткового покарання в вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з наданням медичних послуг строком на два роки, в решті вирок районного суду залишено без змін. Наказом КЗ «ДОГВВ» від 08 травня 2014 року позивача було звільнено з роботи на підставі вказаного вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2014 року вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року було скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з різними позовами стосовно його роботи, порушення його трудових прав, звільнень та застосування дисциплінарних стягнень, судами виносилися численні рішення. Згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації від 28 липня 2014 року КЗ Обласного госпіталю інвалідів вітчизняної війни наказом від 31 липня 2014 року перепрофілював хірургічне відділення госпіталю на 50 ліжок в терапевтичне відділення №3 на 50 ліжок для лікування учасників АТО. Терапевтичне відділення госпіталю для лікування учасників АТО на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації від 19 січня 2016 року було реорганізовано у «Центр медичної реабілітації учасників бойових дій, зокрема учасників АТО». Згідно зі штатним розписом, станом на 01 серпня 2014 року хірургічного відділення госпіталю та посади завідуючого хірургічним відділенням у КЗ «ДОГВВ» не існувало. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2016 року у справі № 201/7985/14-ц ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідуючого хірургічним відділенням госпіталю. 03 лютого 2016 року, на виконання рішення суду, було тимчасово введено до штатного розпису посаду завідуючого хірургічним відділенням, поновлено ОСОБА_1 на тимчасовій посаді завідуючого хірургічним відділенням госпіталю. Наказом від 03 лютого 2016 року встановлено, що посада завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, на якій поновлено ОСОБА_1 , підлягає скороченню у зв`язку з відсутністю даної посади у штатному розписі госпіталю та відсутністю хірургічного відділення у госпіталі з 01 серпня 2014 року. Наказом від 01 липня 2016 року № 102 позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи за статтею 49-2 КЗпП України, однак цей наказ було уточнено наказом від 08 липня 2016 року № 106 про його звільнення за частиною першою статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 є членом виборного органу первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб «Професійний захист». Апеляційний суд, на підставі частини дев`ятої статті 43 КЗпП України зупинив провадження у справі та надіслав до Професійної спілки запит про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 16 серпня 2021 року від первинної профспілкової організації працівників бюджетної сфери та самозайнятих осіб «Професійний захист», членом якої був позивач, надійшов протокол засідання профкому від 10 серпня 2021 року, відповідно до якого прийнято рішення відмовити в наданні згоди на звільнення позивача з роботи. Як на підставу відмови профспілка послалася на те, що відповідач попередньо не звернувся до профспілки з поданням на звільнення позивача з роботи, не провів консультацій з профспілкою, а тому, на думку профспілки, не використав усі можливості для забезпечення зайнятості персоналу, з невідомих причин не надав профспілці інформацію щодо цих заходів, включаючи про причини звільнень, терміни. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язкуіз змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Судами установлено, що 03 лютого 2016 року КЗ «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» попереджено ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади у зв`язку з перепрофілюванням та відсутністю у штатному розкладі госпіталю посади завідуючого хірургічним відділенням (а. с. 61 т. 1). Повідомленням від 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 запропоновані вакантні посади, які є в госпіталі (а. с. 62 т. 1). Дані документи не містять підпису позивача про ознайомлення та про відмову від запропонованих вакансій, втім дані документи для долучення до матеріалів справи були надані саме позивачем, з них неможливо встановити коли саме позивача було попереджено про майбутнє звільнення, проте можна зробити висновок, що він був з ними ознайомлений (а. с.47-49 т. 1). Крім того, в цей же день, 03 лютого 2016 року відповідач видав наказ, у пунктах 4, 5 якого зазначено про попередження ОСОБА_1 про те, що посади завідуючого хірургічним відділенням станом на 03 лютого 2016 року в госпіталі не існує в зв`язку з перепрофілюванням хірургічного відділення з 01 серпня 2014 року в терапевтичне, що посада завідуючого хірургічним відділенням після його поновлення на посаді 03 лютого 2016 року підлягає скороченню у термін, визначений існуючим законодавством. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився особисто 04 лютого 2016 року, про що свідчать його власноручні записи на даному наказі, а саме, що наказ для ознайомлення йому наданий, наказ про скорочення посади не надано, наказ про перепрофілювання не надано, у видачі графіку роботи відмовлено, перелік вакантних посад не відповідає дійсності (а. с. 32 т. 2). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем були виконані вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, а тому доводи касаційних скарг щодо невчасного повідомлення його про майбутнє звільнення та порушення роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування працівника є помилковими. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України (частина третя статті 64, частина друга статті 65 ГК України) Відповідно до частин першої, шостої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Аналогічні положення містить частина шоста статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Системне тлумачення положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами». Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 та у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 212/2982/21 (провадження № 61-2483св22). Оцінюючи вищезгадане рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане рішення не містить належного правового обґрунтування і не відповідає встановленим обставинам справи. Отже, встановивши, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема матеріалами справи підтверджений факт того, що посада, яку займав позивач ОСОБА_1 , відсутня саме у зв`язку з перепрофілюванням хірургічного відділення в терапевтичне, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано вакантні на підприємстві посади з можливістю переведення на іншу роботу на цьому підприємстві, а відмова профспілки не містить належного правового обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 або неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 759/1366/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 761/24398/15-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/19406/15-ц. Доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Висновки за результатом розгляду касаційних скарг Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун С. Ю. Бурлаков М. Є. Червинська