Постанова КЦС ВС № 285/3330/20

Постанова Іменем України 13 липня 2022 року м. Київ справа № 285/3330/20 провадження № 61-13282св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлаков С. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Талько О. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулись до Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_4 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 . На обґрунтування позову зазначили, що вони з 2005 року були зареєстровані в даній квартирі. В грудні 2018 року ОСОБА_4 набув зазначену квартиру у власність. Позивачі вказують, що на час набуття квартири у власність ОСОБА_4 було відомо, що в ній зареєстровані інші особи (позивачі у цій справі), один з яких є неповнолітнім. Вважають, що мають право проживати у спірному житловому приміщенні. Також позивачі зазначили, що вони іншого житла не мають. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами не надано доказів на підтвердження їх права на проживання в спірній квартирі і не доведено наявності правових підстав для обмеження ОСОБА_4 у здійсненні ним права власності. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , подали апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , залишено без задоволення, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги У серпні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року. В касаційній скарзі заявники просили суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишено без руху та надано заявникам строк для усунення недоліків касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року на підставі статей 185, 393 ЦПК України касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року та витребувано матеріали цивільної справи. 21 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2005 року були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Качан В. О. 26 жовтня 2007 року, реєстровий № 5205, зареєстрованого в Новоград-Волинському МБТІ 30 жовтня 2007 року, номер запису 6547/2, ОСОБА_5 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . У січні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської областіз позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (яка виступає у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, а саме - квартирою АДРЕСА_1 , виселити їх з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення, знятись з реєстрації та вселити його. Позивач обґрунтовував свій позов тим, що він придбав вищезазначену квартиру на прилюдних торгах 01 жовтня 2007 року і на даний час є її власником, а відповідачі створюють йому перешкоди в користуванні його власністю. Правомірність придбання ОСОБА_6 вказаної квартири встановлена рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2012 року. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2013 року, ухваленим у справі № 285/486/13-ц та залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2013 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та їх неповнолітню дитину ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зобов`язано Новоград-Волинський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та їх неповнолітню дитину ОСОБА_3 . 04 грудня 2018 року ОСОБА_4 в межах виконавчого провадження в рахунок погашення боргу перед ним з боку ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Так, згідно свідоцтва від 04 грудня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2381, приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко В. П., відповідно до частини дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомірській області Шлапак О. І. 03 грудня 2018 року, посвідчив, що громадянину ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Згідно інформаційної довідки № 426, виданої 04 березня 2020 року відділом ведення реєстру територіальної громади Центру надання адміністративних послуг Новоград-Волинської міської ради, в квартирі АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, норми, які містяться у Главі 23 ЦК України, встановлюють, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на власний розсуд. Приписами статті 379 ЦК України встановлено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них. Згідно статті 4 ЖК України житловий фонд утворюють житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території нашої держави. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Згідно частини другої статті 156 ЖК України, за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї має право заселяти в житлове приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна. Право користування житлом може бути встановлено законом, договором або рішенням суду. Зокрема, таке право має власник житла, члени його родини, а також особи, які користуються майном на підставі договору оренди (найму), сервітуту або з інших підстав. У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Встановлено, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2013 року, ухваленим у справі № 285/486/13-ц та залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2013 року, виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та їх неповнолітню дитину ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зобов`язано Новоград-Волинський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та їх неповнолітню дитину ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 виселені з вказаного житлового приміщення та зняті з реєстрації за зазначеною адресою на підставі судового рішення в іншій справі, що набуло законної сили та є чинним. Виникнення підстав для набуття права користування на спірне житло після їх виселення та зняття з реєстрації позивачами не доведено. При таких обставинах будь-яких доказів наявності у них права користування квартирою АДРЕСА_1 позивачі суду не надали, а власник вказаного житлового приміщення ОСОБА_4 проти вселення вказаних осіб до належного його об`єкта нерухомого майна заперечує. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). При таких обставинах, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відсутність доказів на підтвердження порушеного права позивачів, обґрунтовано відмовили у задоволенні їх позовних вимог. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов