Ухвала КАС ВС № 380/13412/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 25 липня 2022 року м. Київ справа №380/13412/21 адміністративне провадження № К/990/18388/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стрелець Т.Г. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/13412/21 за позовом приватної агрофірми "Дністер" до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна екологічна інспекція у Львівській області, про визнання та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : 15 липня 2022 року Державна екологічна інспекція у Львівській області (далі - скаржник, екоінспекція) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року. Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Державної служби геології та надр України від 30 липня 2021 року № 563 "Про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3309 від 19 грудня 2003 року". Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі № 380/13412/21, які передбачені пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 460/1094/19 та від 04 вересня 2020 року у справі № 460/1160/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (судом неповно досліджено фактичні обставини страви, чим порушено вимоги статті 90 КАС України, а також, за твердженням скаржника, його не було повідомлено про судовий розгляду у суді першої інстанції та здійснено перехід до письмового провадження). Проте, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 460/1094/19 та від 04 вересня 2020 року у справі № 460/1160/19, з огляду на відмінні фактичні обставини з справою № 380/13412/21, рішення у якій оскаржуються. Відмінність, зокрема, полягає у тому, що у цій справі відповідачем було продовжено дію спеціального дозволу на користування надрами без надання нового висновку про оцінку впливу діяльності надрокористувача на довкілля, чим відповідач самостійно визнав, що даний висновок є чинним, обґрунтованим та таким, що складений у відповідності до положень чинного законодавства. Натомість у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 460/1094/19 та від 04 вересня 2020 року у справі № 460/1160/19, на які посилається скаржник, дія спеціального дозволу на підставі одного й того ж самого висновку про оцінку впливу діяльності надрокористувача на довкілля не продовжувалася. Крім того, Суд звертає у вагу, що у постановах, на які посилається позивач, Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Державної служби геології та надр України погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність винесеного вказаним органом припису. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Таким чином, колегія суддів вказує, що наведені скаржником правові висновки не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були прийняті хоч і у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин і заявник не довів у касаційній скарзі про їх тотожність, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у справі № 380/13412/21. Колегія суддів також вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду щодо застосування норм статті 17 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», викладений у постанові від 04 травня 2022 року у справі №520/8633/18, згідно з яким дія цього Закону не поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності цим Законом, тобто в порядку норм Закону України «Про екологічну експертизу», а саме - позитивні висновки державної екологічної експертизи». Крім того, Судом також відхиляються посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень у цій справі. Колегія суддів перш за все вказує, що здійснення Верховним Судом повторного дослідження та оцінки доказів у справі призведе до порушення Верховним Судом положень статті 341 КАС України, зі змісту яких вбачається, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Щодо тверджень скаржника про перехід суду першої інстанції до розгляду справи у письмовому провадженні, чим було порушено його право на справедливий суд, колегія суддів вказує, що відповідно до ухвали про відкриття провадження у цій справі, Екоінспекції, як учаснику справи, була надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, зокрема подати відзив на позовну заяву (з метою висловлення заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, із посиланням на відповідні докази та норми права), а також доповнення до власної апеляційної скарги та відзив до апеляційної скарги Державної служби геології та надр України (у формі, встановленій положеннями КАС України); повідомити суд про обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також подати будь-які інші свої міркування та заперечення. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд доходить висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічного висновку щодо застосування положень частини четвертої статті 328 КАС України у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд в ухвалах від 20 вересня 2021 року у справі № 640/12169/20 та від 29 червня 2022 року у справі №160/2801/21. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, суд УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/13412/21 за позовом приватної агрофірми "Дністер" до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна екологічна інспекція у Львівській області, про визнання та скасування наказу.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Я.О. Берназюк Судді Т.Г. Стрелець С.М. Чиркін