Постанова 4824 № 369/7936/21

Справа № 369/7936/21 Головуючий 1 інстанція- Янченко А.В. Провадження № 22-ц/824/7337/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 21 липня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У червні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернувсядо суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 01 березня 2020 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та Правила надання банківських послуг у А-Банку», «Паспорт споживчого кредиту», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою 44,40 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 10 квітня 2021 року становить 31028,87 грн., з яких тіло кредиту - 23063,63 грн., проценти - 7965,24 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 31028, 87грн. та судові витрати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» борг за тілом кредиту в розмірі 23063,63 грн. та судовий збір у розмірі 1687,28 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог і ухвалити нове, яким задоволити вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріальногоправа. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів узгодження з позивачем усіх умов кредитного договору, хоча банк надав на - 2 - підтвердження досягнення згоди з усіх умов договору відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідача з його підписом та зазначенням, що він ознайомлений з умовами та правилами, розрахунок боргу, умови та правила надання банківських послуг, тарифи та інші докази. В тому числі банк надав паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису, в якому зазначено усі умови кредитування, в тому числі зазначена процентна ставка за кредитом, з електронним підписом відповідача, які останнім не спростовані. З урахуванням наявного у справі паспорту споживчого кредиту із зазначенням розміру процентів, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, застосований бути не може, а необхідно застосувати судову практику Верховного Суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20. Суд не врахував, що навіть у випадку непогодження розміру процентів, відповідач має їх сплачувати на підставі ст.1048 ЦК України. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками отримані ним 29 травня 2022 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 31028,87грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов частково і стягуючи тіло кредиту, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ «Акцент-Банк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23063,63 грн. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2020 рокувідповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ «Акцент-Банк» та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що стверджується копією анкети-заяви (а.с.6), копією паспорта ОСОБА_1 (а.с.15-16) та розрахунком боргу (а.с.5). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Також, судом встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту одноразово в розмірі від 110 грн. до 2461,08 грн. Останнє погашення кредиту відбулося 02 травня 2020 року на суму 150 грн., після чого оплати на погашення кредиту відповідачем не проводилися, що стверджується наданим банком розрахунком. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права позивача як кредитора і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 23063,63 грн. Колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення процентів у розмірі 7965,24 грн. Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції вірно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про узгодження розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 44,40 % і збільшених процентів - 88,8 %. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом. Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів не грунтуються на вимогах закону. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.10561 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої - 4 - відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, що у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі - 44,40 % і збільшених процентів - 88,8 %. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів, вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048, ст.1054 ЦК України, які передбачають сплату процентів за користування грошовими коштами, недоречні, оскільки предметом спору у справі є стягнення процентів, які, як вважає позивач, встановлені договором. Водночасвимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. До таких же висновків прийшла Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи ПриватБанку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив. Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає анкет-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг в А-Банку», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання Акцент-Банку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилася, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як - 5 - складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Як вже зазначалося, Умови та правила не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов`язання як неустойка (пеня, штраф), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду. Доводи скарги про те, що відповідач користувався коштами і періодично погашав кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення зазначених у розрахунку процентів з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності згоди по тарифам банку, зокрема щодо розміру процентів, оскільки відповідач підписав паспорт споживчого кредиту електронним підписом, в якому зазначено усі умови кредитування, в тому числі зазначена процентна ставка за кредитом, що свідчить про погодження її розміру, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абз.1 ч.1 ст.207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч.1 ст.1054 ЦК України). Спеціальним законом, який врегульовує правовідносини споживчого кредитування є Закон України «Про споживче кредитування», який вступив у дію 10 червня 2017 року і відповідно до ч.1 ст.9 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця, а споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч.3 цієї статті. Згідно ст.13 цього Закону договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що - 6 - належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Тлумачення вказаних норм свідчить, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація, а сам правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами, зокрема першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Домовленість сторін правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. При цьому слід розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, де залишаючи без змін судові рішення щодо відмови у задоволенні вимог банку про стягнення боргу, Об`єднана палата відступила від цілого ряду висновків Верховного Суду, про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. При цьому Об`єднана палата в постанові зазначила, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту і його підписання споживачем свідчить виключно про виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку по наданню споживачу передбаченої законом інформації та не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. З огляду на те, що наданняпаспорта споживчого кредиту і його підписання споживачем є виконанням позивачем переддоговірного обов`язку по наданню споживачу передбаченої законом інформації та не є укладенням договору про споживчий кредит, колегія суддів відхиляє такі доводи. Посилання у скарзі на судову практику Верховного Суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20 відхиляються, оскільки Об`єднана палата КЦС у наведеній постанові відступила від цих висновків. Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17необгрунтовані. Такі доводисуперечать положенням закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених - 7 - рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, такий висновок відповідає приниципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Даючи оцінку доводам позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обгрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2022 - 8 - року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: