Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/10969/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2022 р. Справа № 440/10969/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД" №17 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2022, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 17.01.22 по справі № 440/10969/21 за позовом Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД" №17 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України , Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, Приватне підприємство "ШЛЯХРЕМБУД №17", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою /том 1 а.с. 1-8/ до Державної архітектурно-будівельної інспекції України у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви /том 2 а.с. 130-134/, просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурної будівельної інспекції України від 20.08.20219 № 47-Л в частині зупинення дії ліцензії, реєстраційний запис 20130393307, виданої Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17"; - зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України вчинити дії щодо вилучення з реєстру виданих ліцензій інформації про зупинення такої ліцензії. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/10969/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2022 року у задоволенні клопотання представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України про заміну неналежного відповідача у справі №440/10969/21 - відмовлено, залучено до участі у справі №440/10969/21 як другого відповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України (ідентифікаційний код 44245840, бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133), витребувано докази від другого відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України, у задоволенні клопотання представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зупинення провадження у справі №440/10969/21 - відмовлено, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 440/10969/21 на тридцять календарних днів. 30 грудня 2021 року до суду надійшла заява Державної інспекції архітектури та містобудування України про залишення позову без розгляду у справі №440/10969/21, в обґрунтування якої зазначено, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з позовом у цій справі, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року заяву Державної інспекції архітектури та містобудування України про залишення позову без розгляду у справі №440/10969/21 - задоволено. Визнано неповажними підстави, вказані Приватним підприємством "ШЛЯХРЕМБУД №17" у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Залишено без розгляду позов Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД №17" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу про залишення позову без розгляду та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального права, та зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Закон №222-УІІІ не передбачав зупинення дії ліцензій а передбачав виключно анулювання ліцензії в порядку і з підстав визначених цим законом. Так, відповідно до ч.1 ст. 16 Закону №222-УІІ анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Згідно пункту 5 частини 2 вказаної статті Закону №222-VIII підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є зокрема: акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності. Згідно частини 3 вказаної статті Закону №222-VIII, зокрема акт передбачений пунктом 5 частини 2 цієї статті, має містити детальне викладення фактів порушення законодавства, їх обґрунтування та у випадках, якщо вони стосуються невиконання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов, містити посилання на конкретні пункти цих ліцензійних умов. Згідно частини 4 вказаної статті Закону №222-УІІІ орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом п`яти робочих днів з дня виявлення підстав, передбачених зокрема пунктом 5 частини 2 цієї статті. Позивач наголошує, що повноваження відповідача на зупинення дії ліцензії виникли виключно 18.12.2019 року, тобто з дня набрання чинності змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». А тому на момент прийняття оскаржуваного наказу Закон не наділяв відповідача, як ліцензійний орган, повноваженнями зупиняти дію ліцензію. Виходячи з закріплених Законом принципів державного нагляду (контролю), а саме: здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; не допущення здійснення заходів державного нагляду контролю та інших заходів, що не відповідають або не встановлені Законом, зупинення дії ліцензії виходило за межі повноважень відповідача на момент прийняття оскаржуваного наказу. У разі виявлення під час проведення перевірки порушень ліцензіатом ліцензійних умов, орган ліцензування не пізніше трьох робочих днів з останнього дня проведення перевірки видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, в якому визначає строки на усунення виявлених порушень. В свою чергу ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень вимог ліцензійних умов, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати до органу ліцензування інформацію про усунення зазначених у такому акті порушень. Позивач звертає увагу, що у разі не подання такої інформації, орган ліцензування складав акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, що в свою чергу являлось підставою для анулювання ліцензії протягом 5-й днів з моменту складання такого акта. На думку позивача в порушення наведених вимог, норм Законів відповідач не направляв позивачу розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов не пізніше трьох робочих днів з останнього дня проведення перевірки та з цих підстав не встановлював строк для усунення виявлених правопорушень і не складав акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. В свою чергу сам факт складання акту перевірки та виявлення порушення ліцензійних умов, не могли являтись підставою для анулювання ліцензії в силу положень Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відповідач, Державна інспекція архітектури та містобудування України скористалась своїм правом та надала до Другого апеляціного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що на момент прийняття ДАБІ наказу від 20.08.2019 щодо зупинення дії ліцензії позивача діяв Закон №222-VIII в редакції від 01.07.2019 в якій стаття 16 регулювала процес анулювання ліцензій, а не зупинення. Більш того, у вищезгаданій редакції статті 16 частина п`ята взагалі виключена на підставі Закону № 835-VIII від 26.11.2015. Тому відповідач вважає, що дані про зупинення дії ліцензії внесені в Реєстр будівельної діяльності 20.08.2019 та з ними мали можливість ознайомитися всі користувачі, котрим і є, до того ж, апелянт. Вказує, що позивач був ознайомлений з актом від 08.08.2019 №ПЛ-58, складеним в результаті перевірки, що підтверджується підписом уповноваженої особи. Також позивач стверджує у позові, що ним були усунуті всі порушення, виявлені перевіркою, в результаті якої була зупинена дія ліцензії, чим фактично визнає, що підприємству було відомо про зупинення дії ліцензії вчасно. Отже на думку відповідача, зазначена інформація про факт зупинення дії ліцензії міститься на веб-сайті Реєстру будівельної діяльності, є загальновідомою, загальнодоступною та визнається ПП «ШЛЯХРЕМБУД» №17. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 02.08.2017 видано Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17" ліцензію на господарську діяльність з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з середнім та значними наслідками (за переліком робіт згідно з додатком), реєстраційний запис 2013039307 /том 3 а.с. 21/. За результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання Приватним підприємством "ШЛЯХРЕМБУД №17" вимог законодавства у сфері провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з середніми та значними наслідками, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України складено акт від 08.08.2019 №ПЛ-58, який був вручений керівнику Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД №17" 08 серпня 2019 року. 20 серпня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України прийнято наказ №47-Л "Про результати розгляду питань щодо ліцензування", яким зупинено дію виданої Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17" ліцензії з реєстраційним записом 2013039307 у зв`язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, на підставі акту перевірки /том 3 а.с. 20/. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ним виявлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в даній адміністративній справі і підстави, вказані ним у клопотанні визнані судом неповажними, позов Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД №17" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії підлягає залишенню без розгляду. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з наступних підстав. У відповідності до приписів статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно з ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Відповідно до частин 1 та 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 по справі № 815/2782/17 зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Відповідно до статі 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Приписами частин 1 та 2 ст.77 КАС також встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень. Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Оскільки, дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними. З огляду на це, для встановлення факту пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, значення має визначення моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що з листа Адміністрації центрального району Миколаївської міської ради №476/06.01- 46/21 від 16.09.2021 року, позивачу ПП «ШЛЯХРЕМБУД №17» стало відомо, що наказом ДАБІ України №47-Л від 20.08.2019 року зупинено дію виданої позивачу ліцензії. Вимоги позивача направлені на досудове врегулювання спору залишились без задоволення. А тому 17.09.2021 року позивач ПП «ШЛЯХРЕМБУД №17» звернувся за захистом своїх порушених прав з адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду. Так, згідно ч. 1 ст.2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» №222-VIII (надалі по тексту Закон №222-УІІІ) цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Закон №222-УІІІ не передбачав зупинення дії ліцензій, а передбачав виключно анулювання ліцензії в порядку і з підстав визначених цим законом. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №222-УІІІ анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Згідно пункту 5 частини 2 вказаної статті Закону №222-VIII підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є зокрема: акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності. Згідно частини 3 вказаної статті Закону №222-VIII, зокрема акт передбачений пунктом 5 частини 2 цієї статті, має містити детальне викладення фактів порушення законодавства, їх обґрунтування та у випадках, якщо вони стосуються невиконання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов, містити посилання на конкретні пункти цих ліцензійних умов. Згідно частини 4 вказаної статті Закону №222-УІІІ орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом п`яти робочих днів з дня виявлення підстав, передбачених зокрема пунктом 5 частини 2 цієї статті. Згідно частини 14 вказаної статті Закону №222-УІІІ акт перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов складається в останній день проведення перевірки. В акті відображаються питання, що перевірялися, та встановлений стан додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов. Згідно частини 15 вказаної статті Закону №222-VIII розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов видається органом ліцензування не пізніше трьох робочих днів з останнього дня проведення перевірки у разі виявлення за результатами її проведення порушень ліцензіатом вимог ліцензійних умов. Згідно частини 16 вказаної статті Закону №222-УІІІ ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень вимог ліцензійних умов, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати до органу ліцензування інформацію про усунення зазначених у такому акті порушень. Аналізуючи наведені норми прва, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» №222-VIII (в редакції чинній на стан виникнення спірних правовідносин), дійсно не було передбачено зупинення дії ліцензій так, як і не було передбачено, що орган ліцензування інформує ліцензіата щодо рішення про зупинення дії ліцензії повністю або частково не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття шляхом направлення йому рекомендованого листа. Натомість законодавцем було передбачено інший порядок взаємовідносин органу ліцензування та ліцензіата, а саме за результатами перевірки орган ліцензування складає в останній день перевірки акт перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов, у разі виявлення за результатами проведення перевірки порушень ліцензіатом вимог ліцензійних умов, орган ліцензування не пізніше трьох робочих днів з останнього дня проведення перевірки видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, в свою чергу ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень вимог ліцензійних умов, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати до органу ліцензування інформацію про усунення зазначених у такому акті порушень. А у разі не подання такої інформації, орган ліцензування складав акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, що в свою чергу являлось підставою для анулювання ліцензії протягом 5-й днів з моменту складання такого акта. Проте, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання Приватним підприємством "ШЛЯХРЕМБУД №17" вимог законодавства у сфері провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з середніми та значними наслідками, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України складено акт від 08.08.2019 №ПЛ-58, який був вручений керівнику Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД №17" 08 серпня 2019 року. 20 серпня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України прийнято наказ №47-Л "Про результати розгляду питань щодо ліцензування", яким зупинено дію виданої Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17" ліцензії з реєстраційним записом 2013039307 у зв`язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, на підставі акту перевірки. Відомості про зупинення дії ліцензії внесені відповідачем до Реєстру будівельної діяльності 20 серпня 2019 року, проте відповідачем не вжито жодних дій щодо офіційного повідомлення юридичної особи, Приватного підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17", засобами поштового зв`зяку. Водночас, колегія суддів аналізуючи наведені норми наголошує на тому, що законодавством не встановлено обов`зку позивача щодо регулярної перевірки та моніторингу Реєстру будівельної діяльності. Доводи відповідача, що оспорюване рішення та дії щодо внесення відомостей про зупинення дії ліцензії до Єдиного реєстру позивач Приватне підприємство "ШЛЯХРЕМБУД №17", для якого відомості цього реєстру як для суб`єкта містобудування є обов`язковими, повинен був дізнатися 20 серпня 2019 року, тобто з дня внесення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України до Реєстру відомостей про зупинення дії ліцензії на підставі оспорюваного наказу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки на переконання колегії суддів включення відповідачем інформації про прийняття оскаржуваного наказу та про зупинення дії ліцензії до Реєстру, не може свідчити про обізнаність позивача про прийняття оскаржуваного наказу та зупинення дії ліцензії, оскільки Законом визначений саме наведений порядок дій органу ліцензування у разі виявлення порушень ліцензійних умов, зокрема і повідомлення ліцензіата про необхідність усунення виявлених порушень у встановлений строк, що не було дотримано відповідачем. Так, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач після проведення перевірки та за повної необізнаності про прийняття оскаржуваного наказу, продовжив здійснювати господарську діяльність. Отже, неповідомлення позивача про прийняття наказу, що визнано і відповідачем, позбавили можливості позивача бути обізнаним про прийняття цього наказу та своєчасно вжити заходів на його оскарження. Так, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що позивача було повідомлено про прийняття наказу №47-Л "Про результати розгляду питань щодо ліцензування", яким зупинено дію виданої Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17" ліцензії. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не з`ясовано чи повідомляв відповідач позивача про зупиненння дії ліцензії з реєстраційним записом 2013039307 та чи направлявся відповідачем позивачу наказ №47-Л "Про результати розгляду питань щодо ліцензування", яким зупинено дію виданої Приватному підприємству "ШЛЯХРЕМБУД №17" ліцензії з реєстраційним записом 2013039307 у зв`язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками. Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД" №17 - задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі № 440/10969/21 - скасувати. Адміністративну справу № 440/10969/21 за позовом Приватного підприємства "ШЛЯХРЕМБУД" №17 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді В.А. Калиновський О.М. Мінаєва