Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/2757/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.07.2022 року м.Дніпро Справа № 908/2757/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є., секретар судового засідання Саланжій Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2022 (повне судове рішення складено та підписано 31.01.2022, суддя Науменко А.О.) у справі за позовом Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, м.Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до відповідача 1 Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, до відповідача 2 Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, до відповідача 3 товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця", м.Запоріжжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Позашкільний навчальний заклад Станція юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області, м. Запоріжжя, про визнання недійсним договору та зобов`язання повернення майна ВСТАНОВИВ: І. Короткий зміст і підстави позовних вимог Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі: Запорізької міської ради, Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю РССЦ Медздравниця в якому просив визнати недійсним договору оренди від 28.01.2021 № 03/21 нерухомого майна по вул.Воронезькій, 22, що належить до комунальної власності та передається в оренду за результатами проведення аукціону, укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю РССЦ Медздравниця; зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю РССЦ Медздравниця повернути територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради за актом приймання-передачі нежитлові приміщення №№183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. по вул. Воронезькій, 22, м. Запоріжжя. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що об`єкт оренди використовується не за освітнім призначенням та в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, орендарем фактично допущено перепрофілювання приміщення, що суперечить приписам ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту" та є підставою для визнання договору оренди недійсним. ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.01.2022 у даній справі позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір оренди від 28.01.2021 N 03/21 нерухомого майна по вул. Воронезькій, 22, що належить до комунальної власності та передається в оренду за результатами проведення аукціону, укладений Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця". Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця", повернути територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, за актом приймання-передачі нежитлові приміщення №№183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3), загальною площею 2015,9 кв. м по вул. Воронезькій, 22, м. Запоріжжя. Стягнуто з Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя судовий збір у розмірі 1513 грн 33 коп. Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя судовий збір у розмірі 1513 грн. 33 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя судовий збір у розмірі 1513 грн 34 коп. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що здійснення ТОВ РССЦ Медздравниця діяльності в приміщенні позашкільного навчального закладу суперечить як вимогам чинного законодавства України, так і нормам міжнародного права. ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи 3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник вказує, що будівля загальною площею 7866,95 кв.м була передана Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, а не безпосередньо станції юних техніків. Судом першої інстанції не прийнято до уваги невідповідність цифр, площі, яка передавалась для використання Станції юних техніків (7 866,95 кв.м), загальній площі будівлі (10 662,1 кв.м), різниця в якій і вкладається у розмір приміщення отриманого в оренду ТОВ "РССЦ Медздравниця" (2 795,15 кв.м). За рішеннями наявними в матеріалах справи більша частина приміщень, переданих ТОВ "РССЦ Медздравниця" передавались та використовувались раніше. Наявні в матеріалах справи копія рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.2008 № 461/1 "Про передачу за договором позички нежитлових приміщень по вул.Воронезький, 22 Запорізькому міському управлінню Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області", копія договору позички №67 від 31.10.2008, копія рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.05.2009 №189/39 "Про оформлення права комунальної власності на об`єкт нерухомості", копія рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.01.2013 №17/1 "Про передачу за договором позички нежитлових приміщень по вул.Воронезький, 22 територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області", копія договору позички №114 від 28.03.2013, за твердженням скаржника, свідчать про те, що зазначеними рішеннями і укладеними до них договорами позички, що передували укладенню спірного договору передавались майже всі приміщення, які передані ТОВ "РССЦ Медздравниця" за договором оренди №03/21 від 28.01.2021. Таким чином, спірні приміщення ніколи не використовувались станцією юних техніків. Невикористання цих приміщень жодним користувачем, на думку скаржника, також підтверджується висновком експерта оціночної діяльності про вартість майна від 03.12.2020, в якому зазначається, що на дату оцінки об`єкт оцінки не використовується більше п`яти років і знаходиться в занедбаному стані. Об`єкт неможливо використовувати без проведення капітального ремонту. ТОВ "РССЦ Медздравниця" привело приміщення до нормального робочого стану, з метою їх подальшого використання. З урахуванням п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ "РССЦ Медздравниця" є загальна медична практика (код КВЕД 86.21). Підприємство має право займатися іншими видами господарської діяльності: а саме: код КВЕД 85.59 інші види освіти. Зазначивши в судовому рішенні про те, що отримавши приміщення у користування, орендар за адресою: м.Запоріжжя, вул.Воронезька, 22, отримав право на здійснення господарської діяльності із надання медичних послуг, господарський суд фактично заборонив ТОВ "РССЦ Медздравниця" займатися будь-якими іншими видами господарської діяльності із надання медичних послуг. ТОВ "РССЦ Медздравниця" укладено декілька договорів з різними закладами освіти про співпрацю, за умовами яких сторони домовилися про взаємні обов`язки по співпраці в сфері охорони здоров`я та освіти, з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Співпраця спрямована на надання учасникам освітнього процесу спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги з питань кардіології, дитячої кардіології, навчання надання першої медичної допомоги, сприяння загальному оздоровленню дітей. Таким чином, за твердженням скаржника, ТОВ "РССЦ Медздравниця" не тільки приймає безпосередньо участь та надає послуги учасникам освітнього процесу, які не можуть бути надані самими закладами освіти, а й безпосередньо здійснює заходи із проведення навчання дітей, що в повній мірі співпадає з вимогами ч.4 ст.8 Закону України "Про освіту". 3.2 Доводи інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своєї правової позиції заступник прокурора вважає безпідставними посилання скаржника на рішення Запорізької міської ради щодо передання приміщень за попередніми договорами, оскільки ці договори не мають правового значення щодо законності передання приміщення закладу освіти для іншої мети, аніж надання освітніх послуг. У разі визнання спірного договору оренди недійсним та повернення об`єкту нерухомого майна територіальній громаді міста Запоріжжя, вказаний спірний об`єкт нерухомого майна може бути у подальшому переданий в оренду, однак лише з дотриманням вимог ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту". Заступник прокурора зазначає, що як додаткове джерело фінансування навчальних закладів законів передбачена можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в навчальному закладі. Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом. Щодо здійснення ТОВ "РССЦ Медздравниця" додаткового виду діяльності - інші види освіти (КВЕД: 85:59), заступник прокурора вказує, що відповідно до умов оспорюваного договору оренди, майно закладу освіти передається в оренду з метою розміщення медичного кардіологічного реабілітаційного центру. Таким чином, отримавши приміщення у користування, орендар отримав право на здійснення господарської діяльності із надання медичних послуг. Використання спірного об`єкту нерухомого майна під господарську діяльність із надання медичних послуг, а саме для розміщення медичного кардіологічного реабілітаційного центру не є використанням його за освітнім призначенням. ІV. Апеляційне провадження 4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2022 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф. Ухвалою апеляційного господарського суду від 15.03.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2022. Ухвалою апеляційного господарського суду від 07.04.2022 доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/2757/21. Ухвалою апеляційного господарського суду від 09.05.2022 розгляд справи призначено на 09.06.2022 на 10 годин 30 хвилин. Ухвалою апеляційного господарського суду від 09.06.2022 розгляд справи відкладено до 14.07.2022 на 11 годин 20 годин. 14.07.2022 у судове засідання з`явилися прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури, представники відповідача-2, відповідача-3, які надали відповідні пояснення. Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників. Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи. 14.07.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. 4.2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №270927797 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно №378320 від 23.12.2009, об`єкт нерухомого майна: будівля міської станції юних техніків літ. А-3 інв. №10310002 загальною площею 10662,1 кв.м. за адресою: вул.Воронезька, 22 у місті Запоріжжя, є власністю територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 01.12.2020 №319 Про включення об`єктів права комунальної власності до Переліку першого типу майно по вул. Воронезькій, 22, а саме приміщення №№183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. включено до переліку об`єктів, які підлягають передачі в оренду на аукціоні. Відповідно до наказу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради №356р від 14.12.2020 оголошено аукціон на передачу в оренду вказаного нерухомого майна, який у подальшому проведено за допомогою веб-порталу онлайн аукціонів Prozorro.Продажі. Згідно з оголошенням про проведення аукціону № UА-РS-2020-12-15-000003-1 на передачу в оренду майна по вул. Воронезькій, 22, орендодавцем майна є Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, балансоутримувач - Департамент освіти і науки Запорізької міської ради. За результатами проведення аукціону, враховуючи подання однієї заявки на конкурс, 28.01.2021 Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець) та Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради (балансоутримувач) укладено договір оренди №03/21 (далі - договір) з товариством з обмеженою відповідальністю РССЦ Медздравниця (ЄДРПОУ 43649915) на нерухоме майно по вул. Воронезькій, 22 у м.Запоріжжя. Пунктом 1.1. договору визначено, що орендодавець і балансоутримувач шляхом проведення аукціону, на підставі протоколу електронного аукціону від 03.01.2021 №UA-PS-2020-12-15-000003-l передають, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення №№ 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. по вул. Воронезькій, 22 м.Запоріжжя (далі - майно), які перебувають в оперативному управлінні Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради. Майно передається в оренду для розміщення медичного кардіологічного реабілітаційного центру (п.1.4 договору). Згідно з п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами договору та акту приймання-передачі. Пунктом 2.2. договору передбачено, що передача майна в оренду зазначеного п. 1.1. договору не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, а орендар користується ним протягом строку оренди. Відповідно до пункту 9.7. договору, спори які виникають за цим договором або у зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку. Будь-яка сторона за цим договором може бути позивачем та відповідачем в суді. Договір укладено строком на 5 років та діє з 28.01.2021 по 28.01.2026 включно (пункт 10.1 договору). Згідно з п. 4.1.1 у разі припинення або розірвання договору, орендар зобов`язаний звільнити орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до Акта приймання-передачі з оренди орендованого майна, в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення, здійснено капітальний ремонт та (або) реконструкція, які не можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди - то разом із такими поліпшеннями, капітальним ремонтом/реконструкцією. Відповідно до акту приймання-передачі від 28.01.2021, що є додатком до договору оренди №03/21 від 28.01.2021, Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Департамент освіти і науки Запорізької міської ради передали, а Товариство з обмеженою відповідальністю РССЦ Медздравниця прийняло у строкове платне користування комунальне майно - приміщення №№183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. по вул. Воронезькій, 22 м.Запоріжжя. Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на нерухоме майно №378320 від 23.12.2009, за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради зареєстровано право власності на нерухоме майно літ. А-3 інв.№ 10310002 загальною площею 10662,1 кв.м. за адресою: вул. Воронезька, 22 у місті Запоріжжя. Об`єктом нерухомого майна є будівля міської станції юних техніків, тобто для використання позашкільним закладом освіти. Крім того, відповідно до інвентарної картки обліку об`єкта основних засобів №21/101310002, об`єкт нерухомого майна по вул. Воронезька, 22, літ А-3, загальною площею 10662,1 кв.м. є будівлею ПНЗ СЮТ та перебуває на балансі Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради. Рішенням Запорізької міської ради від 30.11.2016 № 41 змінено найменування Станції юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області на Позашкільний навчальний заклад Станція юних техніків та затверджено Статут позашкільного навчального закладу Станція юних техніків Запорізької міської ради (далі - Статут). Статутом Позашкільного навчального закладу Станція юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області (скорочена назва - ПНЗ СЮТ), затвердженого рішенням міської ради від 30.11.2016 №41 передбачено, що ПНЗ СЮТ є правонаступником прав та обов`язків Станції юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області. Засновником ПНЗ "СЮТ" є територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (п.1.5 статуту). Органом управління ПНЗ "СЮТ" є департамент освіти і науки Запорізької міської ради відповідно до повноважень, визначених Положенням про департамент освіти і науки Запорізької міської ради (п.1.6 Статуту). Орган управління ПНЗ СЮТ здійснює фінансування ПНЗ СЮТ, його матеріально-технічне забезпечення, надає необхідні будівлі, інженерні комунікації, обладнання, встановлює їх статус, організовує будівництво і ремонт приміщень, їх господарське обслуговування (п.1.7 Статуту). Пунктом 1.9 Статуту ПНЗ СЮТ передбачено, що головною метою діяльності ПНЗ СЮТ є реалізація права громадян на здобуття позашкільної освіти та організація дозвілля дітей та молоді у позаурочний час. СЮТ є профільний навчальний заклад основним напрямком діяльності якого є науково-технічний, проводить навчально-виховну, інформаційно-методичну, організаційно-методичну, організаційно-масову роботу в позаурочний час, надає додаткові знання, формуючи вміння та навички за інтересами у вихованців, учнів, слухачів; забезпечує потреби дітей, підлітків та молоді у творчій самореалізації та інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку, здійснює підготовку до активної професійної та громадської діяльності; створює безпечні умови освітньої діяльності; дотримується державних стандартів освіти, договірних зобов`язань з іншими суб`єктами освітньої, виробничої, творчої, наукової діяльності, у тому числі зобов`язань за міжнародними угодами. Згідно з п.1.10 Статуту, головними завданнями ПНЗ СЮТ є забезпечення реалізації прав громадян на навчання і виховання у позаурочний та позанавчальний час; створення умов для всебічного розвитку дітей та молоді; здійснення навчально-виховної, інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи. Пунктом 1.13 Статуту визначено, що ПНЗ СЮТ несе відповідальність перед особою, суспільством і державою за надання позашкільної освіти, безпечні умови освітньої діяльності, дотримання державної політики в галузі позашкільної освіти, виконання навчальних планів та програм, якісне навчання та виховання дітей. Фінансування ПНЗ СЮТ здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також за рахунок додаткових джерел фінансування, не заборонених законодавством (п. 5.2 Статуту). Матеріально-технічна база ПНЗ СЮТ включає приміщення закладу та філій, споруди, обладнання, засоби зв`язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме нерухоме майно, що перебуває в його користуванні (п. 6.3. Статуту). Відповідно до пункту 6.5 Статуту, майно ПНЗ СЮТ може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна та коштів, отриманих від його реалізації, на розвиток позашкільної освіти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у Позашкільного навчального закладу Станція юних техніків Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 36836167) основним видом діяльності є інші види освіти. 4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши встановлені на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17). Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 зі справи №587/430/16-ц та від 27.02.2019 зі справи №761/3884/18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Звертаючись з даним позовом в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, прокурор зазначив, що реалізація правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном позашкільного закладу освіти належить органу місцевого самоврядування - Запорізькій міській раді. Звернення прокурора до суду з позовом у цій справі спрямовано саме на захист інтересів територіальної громади в особі Запорізької міської ради, як власника об`єкту нерухомого майна комунальної власності, права якої порушено, внаслідок укладення спірного договору оренди нерухомого майна. Територіальна громада міста Запоріжжя, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Запорізькій міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Листами від 16.06.2021 прокуратурою повідомлено сторони спірного договору оренди про порушення законодавства, а саме Департамент освіти і науки Запорізької міської ради та Департамент комунальної власності Запорізької міської ради, які проігнорували обставини, викладені в них. Згідно з інформацією Департаменту комунальної власності Запорізької міської ради №3743/01/01-07 від 30.07.2021 та Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради №01.01-21/1986 від 06.08.2021, договір укладено відповідно до норм чинного законодавства та підстав для його розірвання немає, оскільки передана в оренду частина приміщення навчального закладу не використовувалась за призначенням та потребувала ремонту. На повторні листи прокуратури від 06.08.2021 щодо вжитих заходів із розірвання спірного договору оренди, Департамент комунальної власності Запорізької міської ради листом №4076/01/01-07/6062 від 19.08.2021 повторно повідомив прокуратуру про відсутність підстав для розірвання договору, а Департамент освіти і науки взагалі не відреагував, відповідь у зазначений у запиті строк не надійшла. Крім того, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави окружною прокуратурою на адресу Запорізької міської ради скеровано листи №53-845вих-21 від 12.05.2021, №53-1704вих-21 від 16.06.2021 та №53-3629вих-21 від 14.09.2021, в яких викладено виявлені факти порушень вимог законодавства при передачі в оренду майна закладу освіти. Запорізька міська рада як власник об`єкту нерухомого майна комунальної форми власності, повинна була вжити заходи до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви щодо визнання спірного договору оренди недійсним та зобов`язання повернення об`єкту нерухомого майна. Проте, Запорізька міська рада листами №06609/03-20/09 від 31.05.2021 та №08747/03-20/09 від 12.07.2021 повідомила прокуратуру про те, що передача в оренду спірного об`єкту нерухомого майна є економічно доцільним, чим фактично підтвердила свою бездіяльність щодо оспорюваного договору. Крім того, в листі прокуратури №53-845вих-21 від 12.05.2021 запитувалась інформація про вжиті Запорізькою міською радою заходи, з метою повернення нерухомого майна із незаконного користування ТОВ РССЦ Медздравниця. Однак, у листі №06609/03-20/09 від 31.05.2021, Запорізька міська рада взагалі не повідомила Дніпровську окружну прокуратуру м. Запоріжжя про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо визнання договору недійсним та витребування у ТОВ РССЦ Медздравниця приміщення ПНЗ СЮТ Запорізької міської ради. На лист прокуратури №53-3629 вих-21 від 14.09.2021 про надання інформації про вжиті заходи претензійно-позовного характеру, Запорізька міська рада не надала жодної відповіді у встановлений строк. Зважаючи на викладене, апеляційний суд, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу за здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, оскільки прокурор виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідний державний орган, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними. Щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів враховує таке. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18. При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17). Згідно із ст. 10 Закону України Про освіту, невід`ємним складником системи освіти є позашкільна освіта. Статтею 14 Закону України "Про освіту" передбачено, що метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Структуру позашкільної освіти відповідно до ст. 5 Закону України Про позашкільну освіту становлять заклади позашкільної освіти, культурно-освітні, культурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади освіти, установи. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 затверджено перелік типів позашкільних навчальних закладів, пунктом 9 якого до позашкільних навчальних закладів віднесено центри, будинки, клуби науково-технічної творчості учнівської молоді, станція юних техніків. Згідно з ч.2 ст.27 Закону України Про позашкільну освіту до матеріально-технічної бази закладу освіти належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв`язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власному або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником). Статтею 1 Закону України Про оренду державного і комунального майна (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк. За приписами 1 ст.3 Законом України "Про оренду державного та комунального майна", об`єктами оренди за цим Законом є зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини) та інше окреме індивідуально визначене майно. За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Згідно з ч.1 ст. 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Частиною 4 ст.80 Закону України Про освіту (в редакції на час укладання оспорюваного договору) передбачалось, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомими майном відповідно до законодавства. Наразі імперативними приписами ч.4 ст.80 Закону України Про освіту передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства (набрали чинності 10.07.2021). Таким чином, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17. Невикористання позашкільним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю, а недостатнє фінансування комунального навчального закладу також не с підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об`єкт оренди використовується за освітнім призначенням (абз.5 ч.1 ст.79 Закону України Про освіту). Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, постанові Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №917/782/20. Приписами пункту 1 розділу 1 Санітарного регламенту дошкільних навчальних закладів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 234 від 24.03.2016 визначено, що використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов`язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ РССЦ Медздравниця є загальна медична практика (код КВЕД 86.21). Крім того, підприємство має право займатися іншими видами господарської діяльності, а саме: код КВЕД 85.59 інші види освіти, н.в.і.у.; код КВЕД 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; код КВЕД 46.46 оптова торгівля фармацевтичними товарами; код КВЕД 32.50 виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів; код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 47.74 роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; код КВЕД 86.10 діяльність лікарняних закладів; код КВЕД 86.90 інша діяльність у сфері охорони здоров`я; код КВЕД 86.22 спеціалізована медична практика. Разом з цим, відповідно до умов оспорюваного правочину, майно закладу освіти передається в оренду з метою розміщення медичного кардіологічного реабілітаційного центру. Таким чином, спірне приміщення було отримано у користування для здійснення господарської діяльності із надання медичних послуг. Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено будь-яких обставин передачі спірного приміщення в оренду для його використання, пов`язаного саме з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, відповідачами належними і допустимими доказами таких обставин не доведено. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що приміщення позашкільного закладу освіти передане в оренду суб`єкту господарювання, господарська діяльність якого не пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Використання спірного об`єкту нерухомого майна під господарську діяльність із надання медичних послуг, а саме для розміщення медичного кардіологічного реабілітаційного центру не є використанням його за освітнім призначенням. Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача-3 на укладені ним договори про співпрацю, оскільки ці договори не стосуються освітнього процесу, а спрямовані на надання медичних послуг. Частиною 7 ст.11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб`єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу (ч.2 ст.2 Закону України "Про освіту"). Положення ч.2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності та норми Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, якими передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та щодо можливості передачі в оренду майна закладу освіти, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів відповідно, мають застосовуватись лише в контексті норм ч. 4 ст. 80 Закону України Про освіту, який має вищу юридичну силу, тобто, за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за призначенням. Зазначені твердження повністю узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, викладеному в постанові від 12.03.2019 у справі № 913/204/18. Так, у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 зазначено, що з 19.01.2019 набрала чинності нова редакція частини 4 статті 80 Закону України Про освіту, згідно з якою об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Постанова Кабінету Міністрів України має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України Про освіту, який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2021 у справі №922/2712/19). Колегія суддів вважає доцільним вказати, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави. При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку. В такий спосіб, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем. Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно зі ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що об`єкт оренди використовується не за освітнім призначенням та в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, договір укладено з порушенням вимог ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору оренди недійсним підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а приміщення поверненню відповідачу-2. Матеріали справи свідчать про те, що спірний об`єкт нерухомого майна раніше перебував у користуванні спеціалізованої багатопрофільної школи І-ІІІ ступенів №16 м.Запоріжжя по вул. Воронезька,

22. Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №349/2 від 23.09.2004 Про передачу в оперативне управління освіти і науки Запорізької міської ради частини приміщення спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 м Запоріжжя, з метою уникнення оренди приміщень та ефективного використання приміщень, які вивільняються в спеціалізованій багатопрофільній школі ІІ-ІІІ ступенів №16 м. Запоріжжя, вилучено з оперативного управління відділу освіти Хортицької районної адміністрації частину приміщення спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 м.Запоріжжя по вул.Воронезька, 22 площею 825 кв.м. та передано в оперативне управління вказану частину приміщення управлінню освіти і науки міської ради для розміщення станції юних техніків. Рішенням Запорізької міської ради №48 від 01.08.2005 Про виключення з переліку об`єктів освіти міста спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул.Воронезькій з 01.09.2005 Запорізьку спеціалізовану багатопрофільну школу І-ІІІ ступенів №16 Запорізької міської ради по вул. Воронезькій, 22 виключено з переліку об`єктів освіти міста. Прийнято рішення про необхідність виконавчому комітету Запорізької міської ради вирішити питання подальшого використання частини будівлі спеціалізованої багатопрофільної школи І-ІІІ ступенів № 16 з подальшим затвердженням на сесії міської ради. На підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №290 від 25.08.2005 Про передачу частини будівлі спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул. Воронезькій, 22, враховуючи звернення управління освіти і науки Запорізької міської ради, згоду відділу освіти Хортицької районної адміністрації та з метою ефективного використання об`єктів комунальної власності, вилучено з оперативного управління відділу освіти Хортицької районної державної адміністрації частину будівлі спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул. Воронезькій, загальною площею 7041,95 кв.м. з 01.10.2005 та передано в оперативне управління освіти і науки міської ради. Наказом управління освіти і науки Запорізької міської ради №379 від 06.12.2005, на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 423 від 28.11.2005 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №290 від 25.08.2005 Про передачу частини будівлі спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул. Воронезькій внесено зміни до наказу управління освіти і науки №381 від 06.09.2005 Про передачу з балансу відділу освіти Хортицької райдержадміністрації на баланс управління освіти і науки Запорізької міської ради частини будівлі спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16, а саме: в назві по тексту наказу замість слів ...управлінню освіти і науки міської ради прийняти в оперативне управління частину будівлі та майна спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул. Воронезькій, 22, загальною площею 7041,95 кв.м. з 01.10.2015 року згідно додатку читати ...управлінню освіти і науки міської ради для розміщення міської станції юних техніків, ДЮСШ №4, СДЮШОР №12 з баскетболу прийняти в оперативне управління частини будівлі загальною площею 7041,95 кв.м., огорожу теплицю та окремо виділене майно спеціалізованої багатопрофільної школи ІІ-ІІІ ступенів №16 по вул. Воронезькій, 22, з 01.10.2005. При цьому, департамент освіти і науки Запорізької міської ради є органом управління ПНЗ "СЮТ", відповідно до повноважень, визначених Положенням про департамент освіти і науки Запорізької міської ради (п.1.6 Статуту). Рішенням Запорізької міської ради №28 від 25.06.2008 Про ліквідацію спеціалізованої багатопрофільної школи І-ІІІ ступенів №16, спеціалізовану багатопрофільну школу І-ІІІ ступенів №16 ліквідовано та доручено виконавчому комітету Запорізької міської ради вирішити питання подальшого використання будівлі і споруди по вул. Воронезькій. Відповідно до ч.4, 5 ст. 63 Закону України Про освіту (в редакції чинній на момент прийняття рішення про ліквідацію закладу освіти), основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. Таким чином, згідно вимог законодавства чинного на момент ліквідації навчального закладу, майно закладу освіти, тобто будівля по вул. Воронезькій, 22 не підлягала вилученню та приватизації. Після проведення інвентаризації будівлі Міської станції юних техніків за адресою: м.Запоріжжя, вул. Воронезька, 22, з метою збереження навчального профілю майна закладу освіти, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на нерухоме майно №378320 від 23.12.2009, за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради зареєстровано право власності на нерухоме майно літ.А-3 інв. № 10310002 загальною площею 10662,1 кв.м. за адресою: вул.Воронезька,22 у місті Запоріжжя під будівлю міської станції юних техніків, тобто для використання позашкільним закладом освіти. На підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради №188/20 від 21.04.2011 Про передачу майна комунальної власності в оперативне управління департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради доручено управлінню освіти і науки Запорізької міської ради передати, а департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради прийняти в оперативне управління майно комунальної власності згідно з додатками 1, 2, 3 до даного рішення, у тому числі і приміщення Станції юних техніків з інвентарним номером 10310002 по вул. Воронезька,

22. Таким чином, після ліквідації навчального закладу, майно закладу освіти, а саме будівля загальною площею 10662,1 кв.м. по вул. Воронезька, 22 у місті Запоріжжя перебувала в оперативному управлінні департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, який в свою чергу є балансоутримувачем нерухомого майна та у користуванні Станції юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області. Рішенням Запорізької міської ради від 30.11.2016 № 41 змінено найменування Станції юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області на Позашкільний навчальний заклад Станція юних техніків та затверджено Статут позашкільного навчального закладу Станція юних техніків Запорізької міської ради. Статутом Позашкільного навчального закладу Станція юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області (скорочена назва - ПНЗ СЮТ), затвердженого рішенням міської ради від 30.11.2016 №41 передбачено, що ПНЗ СЮТ є правонаступником прав та обов`язків Станції юних техніків Запорізької міської ради Запорізької області. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Відповідно до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування України" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) належить прийняття рішень щодо подальшого використання та розпорядження комунальним майном. Зі змісту ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення щодо зміни цільового призначення майна комунальної власності приймається на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради та оформлюється рішенням. Додаткових обмежень та/або вимог для прийняття сільською, селищною, міською радою рішення щодо зміни цільового призначення майна комунальної власності, чинне законодавство не містить. Матеріали справи не містять доказів прийняття міською радою в межах наданих їй повноважень відповідного рішення щодо зміни цільового призначення спірної будівлі. Рішенням Запорізької міської ради №28 від 25.06.2008 Про ліквідацію спеціалізованої багатопрофільної школи І-ІІІ ступенів №16 та рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради №188/20 від 21.04.2011 Про передачу майна комунальної власності в оперативне управління департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради питання щодо зміни цільового призначення спірної будівлі не вирішувалися. Колегія суддів зауважує, що використання будівель освітніх закладів не з метою роботи з дітьми або забезпечення інших освітніх потреб, без зміни відповідного цільового призначення таких будівель є незаконним. Доводи скаржника про те, що наведеними вище рішеннями міської ради спірна будівля була передана Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, а не безпосередньо станції юних техніків, не є свідченням зміни цільового призначення спірної будівлі. Посилання скаржника на невідповідність цифр, площі, яка передавалась для використання Станції юних техніків (7 866,95 кв.м), загальній площі будівлі (10 662,1 кв.м), різниця в якій і вкладається у розмір приміщення отриманого в оренду ТОВ "РССЦ Медздравниця" (2 795,15 кв.м), судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, оскільки відповідно до інвентарної картки обліку об`єкта основних засобів №21/101310002 будівля літ. А-3, яка знаходиться за адресою вул. Воронезька, 22 у м.Запоріжжі, інвентарний номер 101310002, площею 10662,1 кв.м, закріплена за ПНЗ СЮТ (правова позиція щодо належності такого доказу як інвентарна картка наведена у постанові Верховного Суду у справі № 913/152/18 від 05.08.2020). Крім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.08.2021 спірна будівля також визначена як будівля міської станції юних техніків (загальна площа 10662,1 кв.м). Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що за рішеннями наявними в матеріалах справи більша частина приміщень, переданих ТОВ "РССЦ Медздравниця" передавались та використовувались раніше, оскільки наведене не може бути підставою для використання об`єкта освіти не за цільовим призначенням, оскільки така господарська діяльність порушує імперативні приписи Закону України "Про освіту". Щодо посилання заявника апеляційної скарги на невикористання спірних приміщень за призначенням, апеляційний господарський суд враховує, що невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.04.2021 у справі №917/782/20, від 05.08.2020 у справі №913/152/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. 4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін. 4.5. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "РССЦ Медздравниця" відмовити. Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2022 у справі №908/2757/21 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Постанова складена у повному обсязі 21.07.2022. Головуючий суддя В.О. Кузнецов Суддя В.Ф.Мороз Суддя А.Є.Чередко