Ухвала КАС ВС № 140/12420/21

УХВАЛА 19 липня 2022 року м. Київ справа № 140/12420/21 адміністративне провадження № К/990/16814/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року в справі № 140/12420/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА, відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі - ДСА, відповідач 2), в якому просив: - визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон N 294-IX) у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; - стягнути з ДСА недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за вказаний період в сумі 158381,49 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року, позов задоволено частково: - стягнено з ДСА на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 158381,49 грн (без відрахування податків і зборів) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів". - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 04 липня 2021 року до Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року в справі № 140/12420/21. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач обіймає посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду). Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та статті 130 Конституції України щодо виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з травня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин. Водночас ТУ ДСА в Волинській області послалося на ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справах № 160/7334/20, №140/16013/20 саме з цих підстав. Такі доводи відхиляються Судом, оскільки 29 липня 2021 року у справі № 160/7334/20 та 28 квітня 2022 року Верховним Судом уже прийнято постанови, в яких викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин), з посиланням на приписи статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Крім того, Суд критично оцінює аргументи скаржника щодо помилковості розгляду судами справи за правилами спрощеного позовного провадження з огляду на віднесення позивача до осіб, визначених приписами пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України. Право суду обрати форму судочинства обмежене приписами частини четвертої статті 12, статтями 257, 260 КАС України. Тому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні не свідчить про віднесення такої справи до категорії малозначних. Інші аргументи скарги зводяться до наведення прикладів подібних справ, що перебувають на розгляді у різних судах апеляційних інстанції, цитування норм законодавства, яким урегульована процедура визначення видатків на утримання суддів, тлумачення висновків Конституційного Суду України, з посиланням на висновки Верховного Суду у справах №№820/2462/17, 804/3790/17 та 814/1274/17, що не є подібними до спірних правовідносин. Такі доводи мають суб`єктивний характер та виключають можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, відповідачем не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не обґрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. З урахуванням викладеного, клопотання скаржника про зупинення виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року в справі № 140/12420/21 Судом не вирішуються. Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 334, 353, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року в справі № 140/12420/21 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, установленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська