Постанова 4854 № 420/16551/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16551/21 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Кравця О.О., Зуєвої Л.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Боярського Віталія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року, прийняте у складі суду судді Харченко Ю.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС в Одеській області №361923 вiд 17.08.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління ДМС в Одеській області поновити посвiдку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану 16.08.2017 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Боярський Віталій Сергійович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, за відсутності повного та всебічного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, та невідповідності висновків суду обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки порушенню відповідачем місячного строку розгляду подання, у зв`язку з чим невірно застосовано норму матеріального права щодо законності рішення, винесеного відповідачем. На думку апелянта, особа, судимість якої погашена, не вважається такою, що притягувалась до кримінальної відповідальності, з огляду зокрема на відсутність у законодавстві визначення «притягнення до кримінальної відповідальності», а сам факт притягнення до кримінальної відповідальності не позбавляє особу права отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на території України. Апелянт зауважує, що судом першої інстанції не було враховано стан здоров`я позивача, та знаходженні його на постійному амбулаторному лікуванні. Крім того, апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, яке на його думку полягає у винесенні оскаржуваного рішення за відсутності позивача, без його належного повідомлення та під час дії воєнного стану. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.08.2016 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію, оскільки понад два роки перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами проведеної перевірки 15.08.2017 року ГУ ДМС в Одеській області надано громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну за № 361923. 15.08.2017 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . 22.02.2021 до ГУ ДМС в Одеській області надійшло подання Управління Служби безпеки України в Одеській області від 18.02.2021 року № 65/5/2-979 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.48-49). За наслідками дослідження вказаного подання посадовими особами ГУ ДМС в Одеській області складено Висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , затверджений начальником ГУ ДМС в Одеській області 17.08.2021 року (а.с.102-104). 17.08.2021 начальником ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення №361923 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого останньому скасовано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»; Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 16.08.2017 року - скасована на підставі вимог пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 №321; роз`яснено обов`язок особи стосовно, якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання даного рішення (а.с.105). Не погодившись із означеним Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №361923 вiд 17.08.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи спірне рішення №361923 вiд 17.08.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосований контролюючим органом закон є чітким, зрозумілим та надає можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію у випадку, якщо іммігрантом подано свідомо неправдиві відомості під час оформлення заяви для отримання такого дозволу на імміграцію в Україну. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Згідно з статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983). Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Згідно пункт 23 Положення № 1983 про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів, зокрема, Закону України «Про імміграцію», та положень Порядку № 1983, вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію». Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321). Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття (пункт 66 Порядку № 321). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи з матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Видана на підставі дозволу на імміграцію в Україну посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 16.08.2017 року скасована на підставі вимог пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року №321. Зокрема, судом з`ясовано, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Управління Служби безпеки України в Одеській області від 18.02.2021 року № 65/5/2-979, котре було надіслано ГУ ДМС України в Одеській області для розгляду та прийняття відповідного рішення. Так, у Висновку ГУ ДМС в Одеській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , затвердженому начальником ГУ ДМС в Одеській області 17.08.2021 року, серед іншого, зазначено, що до ГУ ДМС України в Одеській області надійшло подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В зазначеному поданні зазначається, що згідно листа ДУ «Деканівська виправна колонія (№ 12)» Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 20.05.2020 № 1/12-2354/Г, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Шабаркудук Темірського району Актюбінської області, відбув з 27.07.1998 в державній установі «Деканівська виправна колонія (№ 12)» покарання згідно вироку Московського районного суду м. Харкова від 08.04.1998 за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 144 КК України (в редакції КК України від 17.06.1992), ч. 2 ст. 143, 42 КК України терміном 5 рокiв iз конфіскацією майна (початок строку - 14.01.1997). Звільнений від подальшого відбування покарання 02.08.2001 по постанові Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.08.2001 став ст. 5 Закону України «Про амністію від 05.07.2001». Згідно довідки УІАП ГУНП в Полтавській області від 14.07.2020 № 171- 09072020/53624, ОСОБА_1 також притягувався до кримінальної відповідальності: - 16.05.2012 Київським РС м. Харкова засуджений за ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 357, 386, 70 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі строком 3 роки (звільнений від відбування покарання із іспитом строком на 2 роки на підставі ст. 75, 76 КК України в редакції 2001 року); - 18.12.2013 Київським РС м. Харкова засуджений за ст. ч. 3 ст. 357, 386, 70 КК України (в редакції 2001 року) до позбавлення волі на строк 2 роки (звільнений від відбування покарання із іспитовим строком 2 роки на підставі ст. 75, 76 КК України (в редакції 2001 року); Вирок вступив в законну силу 15.05.2014, знятий з обліку 28.08.2014 на підставі п. «Е» ст. 1 Закону України «Про амністію» згiдно визначення Малиновського РС м. Одеси вiд 25.07.2014. Пунктами 21-23 Порядку провадження передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовуються органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Відповідно до матеріалів особової справи громадянин РФ ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну 15.08.2017 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», у зв`язку з тим, що він перебуває у шлюбі понад два роки з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та був документований посвідкою на постійне проживання НОМЕР_4 вид. 16.08.2017. В заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 04.08.2016 ОСОБА_1 зазначив, що до кримінальної відповідальності не притягувався. На другій стороні заяви в графі - «Мені відомо, що у разі зазначення у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, мені буде відмовлено у наданні дозволу на імміграцію», іноземець проставив власний підпис. Беручи до уваги вищенаведене, дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що іноземець зазначив в заявi неправдиві відомості. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 під час оформлення дозволу на імміграцію в Україну надав до ГУ ДМС в Одеській області відповідну заяву, у якій зазначив відомості, що не притягувався до кримінальної відповідальності (а.с. 54-55). Щодо доводів апелянта, що факт притягнення до кримінальної відповідальності не позбавляє особу права отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на території України, колегія суддів зазначає, що в даному випадку дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 скасовано не за фактом притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а саме з підстав подання свідомо неправдивих відомостей, зокрема, під час оформлення заяви для отримання дозволу на імміграцію в Україну. З огляду на викладене, факт погашення судимості позивача міг бути врахований при отриманні ним дозволу на імміграцію, проте за умови надання ним недостовірних відомостей, не має вирішального значення. Щодо доводів про відсутність у законодавстві визначення «притягнення до кримінальної відповідальності», колегія суддів зазначає, що згідно положень п.14 ст. 3 КПК України, чинного на момент отримання позивачем дозволу на імміграцію, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Щодо доводів апелянта, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки порушенню відповідачем місячного строку розгляду подання, колегія суддів зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апелянтом не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Щодо посилань апелянта на не врахування стану здоров`я позивача, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, зокрема пов`язаних із обов`язком надання достовірних відомостей при отриманні дозволу на імміграцію, а незадовільний стан здоров`я позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях, які є підставою для скасування наданого дозволу. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи спірне рішення №361923 вiд 17.08.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», адже застосований контролюючим органом закон є чітким, зрозумілим та надає можливість передбачити настання правових наслідків у вигляді скасування дозволу на імміграцію у випадку, якщо іммігрантом подано свідомо неправдиві відомості під час оформлення заяви для отримання такого дозволу на імміграцію в Україну Крім того, щодо посилань апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, яке на його думку полягає у винесенні оскаржуваного рішення за відсутності позивача, без його належного повідомлення та під час дії воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне. Так, позивач звертався до суду першої інстанції із двома клопотаннями про зупинення провадження у справі, які були обґрунтовані зокрема введенням на території України воєнного стану та незадовільним станом здоров`я позивача. Водночас, відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань, судом першої інстанції вірно встановлено, що введення воєнного стану згідно положень ст. 236 КАС України, не є підставою для зупинення провадження у справі, а незадовільний стан здоров`я позивача не було доведено актуальними медичними документами, при цьому явка позивача у судове засідання судом обов`язковою не визнавалась. В подальшому, у судове засідання, призначене на 14:20 год. 12.05.2022 року, позивач, належним чином повідомлений про судове засідання, не з`явився, про причини неявки не повідомив, явку повноважного представника не забезпечив, з огляду на що, згідно приписів ч.9 ст.205 КАС України, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи було правомірно продовжено в порядку письмового провадження Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Боярського Віталія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: О. О. Кравець Суддя: Л. Є. Зуєва