Постанова 4856 № 240/18047/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18047/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна Суддя-доповідач - Сушко О.О. 18 липня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки; стягнути з військової частини НОМЕР_1 кошти у розмірі 229980,58 грн як середній заробіток за 617 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.11.2019 по 29.07.2021 включно. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2019 по 29.07.2021 у сумі розміром 26129 (двадцять шість тисяч сто двадцять дев`ять) грн 29 (двадцять дев`ять) коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2019 №81-РС старшого солдата військової служби відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2019 №239 ОСОБА_1 , звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу частини з 20.11.2019. Відповідно до виписки банку із карткового рахунку позивача, 30.07.2021 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 26129,29 грн, сторонами не заперечується, що вказана суму, є грошовою компенсацією за невикористані дні відпустки. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, при вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодав;цем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Тобто, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні прававовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15. Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17. Беручи до уваги викладене, є безпідставними твердження відповідача, щодо підстави відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Водночас, слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В силу ч.1ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За змістом ч.1ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України). Отже, передбачений ч. 1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відтак, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогокодексу, установлено, що застаттею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З матеріалів справи встановлено, що в день звільнення позивача, належна йому сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, станом на день звільнення з військової служби 20.11.2019 виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 30.07.2021. Таким чином, право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 21.11.2019 (наступного дня після звільнення позивача) до дня повної виплати індексації грошового забезпечення, тобто до 29.07.2021 (включно). Отже, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до вимог ст. 308 КАС України колегія суддів не переглядає судове рішення у частині визначення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягнення, через відсутність його оскарження позивачем. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.