Ухвала Велика Палата ВС № 922/1978/16(922/2045/21)

УХВАЛА 07 липня 2022 року м. Київ Справа № 922/1978/16 (922/2045/21) Провадження № 12-12гс22 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткача І. В., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М.,Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С.,Штелик С. П., перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 922/1978/16 (922/2045/21) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Мрія» на рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актінія» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Мрія»

2. ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Актінія», УСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю «Актінія» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Косиневського М. А. (далі - ТОВ «Актінія», позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/1978/16 про банкрутство ТОВ «Актінія» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Мрія» (далі - ТОВ «Рідна Мрія») та ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 07.06.2019, укладеного між ТОВ «Рідна Мрія» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1839. Позовні вимоги мотивовані тим, що предметом іпотечного договору від 07.06.2019 є майно ТОВ «Актінія» (нежитлова будівля літ. «А-1» загальною площею 541,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), незаконність набуття якого (а отже й подальша передача в іпотеку) ТОВ «Рідна Мрія» (Іпотекодавцем за іпотечним договором від 07.06.2019) встановлено судовим рішенням у справі № 922/327/20. Позовна заява подана на підставі частини першої статті 203, статей 215, 216, 317, 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку». Постановою Господарського суду Харківської області від 27.10.2016 у справі № 922/1978/16 ТОВ «Актінія» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, під час якої ліквідатором було виявлено та включено до ліквідаційної маси для подальшої реалізації в процедурі банкрутства майно банкрута - цілісний майновий комплекс, що належить банкруту на праві власності, розташований по АДРЕСА_1 . Згідно з актом ліквідатора ТОВ «Актінія» від 28.10.2016 станом на 27.10.2016 директор товариства ОСОБА_2 звільнений з посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України. Актом ліквідатора ТОВ «Актінія» від 05.01.2017 було виявлено та включено до ліквідаційної маси для подальшої реалізації в процедурі банкрутства майно банкрута - цілісний майновий комплекс, що належить банкруту на праві власності, розташований по АДРЕСА_1 . Після відкриття ліквідаційної процедури та звільнення керівника боржника ОСОБА_2 02.06.2017 складено акт приймання-передачі, за яким ТОВ «Актінія» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Актінія Ко» (далі - ТОВ «Актінія Ко») прийняло як внесок до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 . Від імені банкрута акт підписав та скріпив печаткою директор ТОВ «Актінія» - ОСОБА_2 , а з боку ТОВ «Актінія Ко» - директор ОСОБА_3 21.05.2019 ТОВ «Актінія Ко» передало, а ОСОБА_3 прийняла як повернення внеску до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 , про що складений акт приймання-передачі на підставі рішення учасника ТОВ «Актінія Ко» про «зменшення розміру статутного капіталу на 250 000 грн та повернення учаснику нежитлової будівлі». 03.06.2019 за актом приймання-передачі ОСОБА_3 передала, а ТОВ «Рідна Мрія» отримало нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 як внесок до статутного капіталу в розмірі 250 000 грн. 07.06.2019 ТОВ «Рідна Мрія» (іпотекодавець) на забезпечення виконання основного зобов`язання в розмірі 50 000 грн за договором позики від 07.06.2019 передало в іпотеку ОСОБА_1 (іпотекодержатель) нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 541,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1839, що, в тому числі, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020, позовні вимоги ТОВ «Актінія» до ТОВ «Рідна Мрія» задоволено - визнано недійсним правочин від 02.06.2017 щодо відчуження колишнім директором ТОВ «Актінія» нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ТОВ «Актінія» та ТОВ «Актінія Ко», та витребувано від ТОВ «Рідна Мрія» на користь позивача нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112). Стисло про зміст ухвалених у справі судових рішень Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 позовні вимоги ТОВ «Актінія» задоволені в повному обсязі - визнано недійсним договір іпотеки, укладений 07.06.2019 між ТОВ «Рідна Мрія» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1839. Рішення та постанова судових інстанцій обґрунтовані доведеністю матеріалами справи факту невідповідності спірного іпотечного договору нормам цивільного законодавства, оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20 (залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020) було визнано недійсним правочин щодо відчуження нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), укладений між ТОВ «Актінія» та ТОВ «Актінія Ко», оформлений актом приймання-передачі від 02.06.2017. Таким чином, суди дійшли висновку, що як наступні набувачі, так і кінцевий набувач - ТОВ «Рідна Мрія» права власності на означену нежитлову будівлю не набули, а відтак це майно не могло бути на законних підставах предметом іпотеки за спірним договором. На думку судів, підставою для виникнення іпотечних обтяжень є договір, що у сукупності з положеннями про право власності з точки зору забезпечення легітимного співвідношення прав власника та іпотечних обтяжень (прав іпотекодержателя) передбачає укладення саме власником майна як іпотекодавцем договору іпотеки, як цього вимагає частина перша статті 5 Закону України «Про іпотеку», адже із положень статей 626, 629 та 636 ЦК України вбачається, що договір не може створювати обов`язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною). Крім того, положення Закону України «Про іпотеку» не визначають укладений іпотечний договір іпотекодавцем нікчемним, оскільки такий договір як підстава для виникнення відповідних обтяжень щодо об`єкту нерухомості, на яку розповсюджується встановлена статтею 204 ЦК України презумпція правомірності правочину, є оспорюваним у розумінні статті 215 ЦК України. Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи скаржника про недоведеність/передчасність тверджень щодо права позивача на позов, а також обраного способу судового захисту, адже існування зумовлених спірним договором іпотечних обтяжень майна позивача формують у останнього належний і достатній правовий інтерес оспорювати дійсність такого договору задля припинення відповідних обтяжень. На думку апеляційного господарського суду, аргументи скаржника щодо «добросовісності» іпотекодержателя ОСОБА_1 жодною мірою не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду, адже відповідність спірного договору іпотеки приписам статті 203 ЦК України не перебуває в залежності від такої добросовісності. Правове значення добросовісності стаття 388 ЦК України пов`язує лише з питанням застосування віндикації, вимоги про що в межах цієї справи не розглядалися, а сам статус відповідача як іпотекодержателя за спірним договором не передбачає виникнення статусу володільця спірного майна, який би мав певне значення при розгляді питання про можливість віндикації. Щодо вимог касаційної скарги, поданої відповідачем ТОВ «Рідна мрія» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогою скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та закрити провадження у справі. В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Рідна мрія» посилається на ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень з порушенням норм процесуального права, невірним застосуванням норм матеріального права, застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині обрання позивачем ефективного та належного способу захисту прав, які останній вважає порушеними, відсутності прав у позивача для подання позову (відсутності порушеного права у позивача). На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо необхідності визнання недійсним договору іпотеки без надання оцінки основному зобов`язанню, не беручи до уваги його існування та чинність на момент прийняття рішення, а також проігнорувавши встановлення добросовісності/недобросовісності іпотекодержателя. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду Ухвалою від 25.01.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі. Ухвалою від 02.06.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 922/1978/16 (922/2045/21) на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Мотивуючи ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо допустимості/недопустимості врахування добросовісності іпотекодержателя під час визнання недійсним договору іпотеки, укладеного кінцевим набувачем майна, за умови встановлення незаконності вибуття з власності такого майна, як то шляхом визнання недійсним правочину чи скасування судового рішення щодо набуття права власності на таке майно. Аналіз правозастосування частини першої статті 203, статті 215, частини другої статті 583 ЦК України, частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку» з окресленої проблематики свідчить про існування протилежних підходів у судовій практиці Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Як підставу для відступу від протилежних висновків наведено:

1. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17, в якій зазначено, що оскільки на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, майно у неї було витребуване пізніше, обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки;

2. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 № 509/1157/18 в якій зазначено, що враховуючи приписи пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, подальше скасування підстави набуття права власності іпотекодавця на нерухоме майно, що потім було передано в іпотеку (рішення суду або договору), саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення або договору) не може бути підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного судового рішення або договору. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, в силу частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені ухвалами та рішеннями господарського суду у вказаних вище справах мають преюдиційне значення та повторного доказування не потребують. Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. За приписами статті 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. З урахуванням зазначених норм права, якими визначено, що предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за доречне зазначити, що відсутність обставин недобросовісності іпотекодержателя не повинно впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки інтереси іпотекодержателя не мають превалювати над інтересами останнього. Враховуючи викладені в ухвалі від 02.06.2022 обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, а саме у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17 та від 29.09.2021 у справі № 509/1157/18. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Щодо подібності правовідносин. Виходячи із загальної теорії права, елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини» таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14?166цс20). У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин у відповідності до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). У справі № 509/1157/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.11.2018 у задоволенні первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.10.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення судів мотивовані тим, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», а тому ОСОБА_1 не набула статус іпотекодавця і несе його обов`язків за іпотечним договором, внаслідок чого позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки та розташованого на ній садового будинку, право власності на це нерухоме майно зареєстроване належним чином саме за ОСОБА_1 і саме їй належать права щодо володіння цим майном. При цьому, ОСОБА_1 не надала жодного доказу стосовно того, що належна їй земельна ділянка перебуває у володінні ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 постанову Одеського апеляційного суду від 15.10.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Ураховуючи приписи пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, подальше скасування підстави набуття права власності іпотекодавця на нерухоме майно, що потім було передано в іпотеку (рішення суду або договору), саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення або договору) не може бути підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного судового рішення або договору. Близького за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.22. постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20). Направляючи справу № 509/1157/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що суд апеляційної інстанції не встановив інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, які можуть підтверджувати добросовісність/недобросовісність дій, що були вчинені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є близькими родичами між собою. Касаційний суд зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що підстави позову, предмет позову та фактичні обставини справи № 922/1978/16 (922/2045/21), що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 509/1157/18, від висновків якої Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити. Крім того, у справі № 509/1157/18 не встановлені фактичні обставини та направлено справу на новий розгляд для дослідження обставин, що пов`язані з добросовісністю/недобросовісністю дій. У справі № 523/7609/17 заявлено позов про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07.09.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26.06.2019, позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору не мала необхідного обсягу правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження вона не мала. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільногосуду у постанові від 11.08.2021 дійшов висновку про скасування рішень попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у позові. Постанова мотивована тим, що на момент укладення договору іпотеки 14.08.2007 ОСОБА_1 була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07.05.2007 про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.10.2010 по справі № 2-1129/2010 договір купівлі-продажу від 07.05.2007, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнаний недійсним, а майно витребуване у ОСОБА_1. Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, не має. Виходячи з приписів частини третьої статті 302 ГПК України, суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Однак, як у справі № 523/7609/17, так і у справі № 509/1157/18 Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду не було зроблено правових висновків у контексті недобросовісності іпотекодержателя. В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.06.2022 по справі № 922/1978/16 (922/2045/21) не зазначено, від висновку щодо застосування якої норми права колегія суддів має намір відступити. Таким чином, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною третьою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду. Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 922/1978/16(922/2045/21) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Актінія» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Мрія» та ОСОБА_1 провизнання недійсним договору іпотеки в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Актінія» повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Ткач Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов В. С. Князєв І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О.Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков О. С. Ткачук С. П. Штелик