Постанова 4870 № 907/1059/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" липня 2022 р. Справа №907/1059/21 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Бонк Т.Б. Суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Кострик К., за участю представників сторін: прокурора: Винницької Л., відповідача1(дослідної станції): не з`явився, відповідача2(ТОВ "Агро-лучки"): адвоката Огородника О.В., інші учасники справи: не з`явились, розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури від 21.04.2022 №15-821-22 (вх. суду від28.04.2022 №01-05/906/22) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2022 (повний текст складено 04.04.2022, суддя Пригуза П.Д., м. Ужгород) у справі № 907/1059/21 за позовом: Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі -Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м. Ужгород, -Національної академії аграрних наук України, м.Київ, до відповідача 1: Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, с. Велика Бакта Берегівського району Закарпатської області, до відповідача 2: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-лучки", с.Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області, про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції: У грудні 2021року керівник Берегівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області та Національної академії аграрних наук України до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України(далі-дослідна станція), Сільськогосподарського ТОВ "Агро-лучки" про визнання недійсним договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 та зобов`язання Сільськогосподарського ТОВ "Агро-лучки" повернути земельні ділянки загальною площею 577,6485га Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Національної академії аграрних наук України. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29.12.2020 дослідна станція (замовник) та ТОВ «Агро-лучки» (виконавець) уклали договір № 20-12/2020, за умовами якого виконавець за дорученням замовника зобов`язується своєчасно та належним чином виконати агротехнічні роботи на полях замовника загальною площею 577,6485га, а замовник-прийняти та оплатити виконані роботи. В подальшому сторони договору укладали додаткові угоди, якими погоджували перелік робіт та тарифи на січень, березень, квітень 2021року. Прокурор вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки такий за своїм змістом є прихованим договором оренди землі, який, в свою чергу, укладений з порушенням земельного законодавства та ЗУ «Про управління об`єктами державної власності», а саме без відома та дозволу суб`єкта управління об`єктами державної власності- Національної академії аграрних наук України. Прокурор вказує, що оспорюваний договір не містить передбачених ст.ст. 902,903 ЦК України умов, притаманних договору про надання послуг, при його укладенні сторони не передбачили таких істотних умов як ціна договору та його конкретний предмет. Стверджує, що фактично дослідна станція передала товариству у платне користування земельну ділянку, не уклавши договору оренди землі, та під виглядом виконання сільськогосподарських послуг виконавець обробляє належну державі землю та стає власником вирощеної продукції. Як на наявність підстав для звернення прокурора з вказаним позовом в інтересах держави, прокурор вказує на бездіяльність компетентних органів, зокрема Національна академія аграрних наук на запит прокурора листом №10.2-12/377 від 08.11.2021 повідомила, що не вбачає порушень під укладення спірного договору, а ГУ Держгеокадастру в листі №10-7-0.161-69625/2-21 від 07.10.2021 зазначило про відсутність у нього коштів на сплату судового збору. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.01.2022 відкрито провадження у справі № 907/1059/21 та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою від 10.02.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, вказавши, що дана справа не є складною ні за предметом ні за обсягом доказів та фактичних обставин, отже її доцільно розглянути за правилами спрощеного позовного провадження, яке також забезпечує усі процесуальні права та можливості сторін. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2022 у справі № 907/1059/21 відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено підстав для визнання оспорюваного договору удаваним, оскільки земельні ділянки, на яких відповідач2 виконував роботи, не були предметом договору, не передавались йому як засіб виробництва сільгосппродукції та не надавались для самостійного господарювання на цих землях. Суд вказав, що предметом договору є надання комплексу сільськогосподарських послуг, а результати робіт-зібраний урожай з цих ділянок передано землекористувачеві як замовнику таких робіт (діяльності) та власнику вирощеної продукції, що підтверджується статистичною звітністю дослідницької станції, згідно з якою результати здійснення господарської діяльності з вирощування кукурудзи та отримання врожаю у 2021році подано до державних органів статистики та Національній академії аграрних наук як органу управління. Також суд відхилив твердження прокурора, що нездійснення дослідною станцією наукових досліджень під час вирощення зернових культур є доказом передачі ділянок в користування, вказавши, що такі є лише припущеннями і, що відповідачі здійснюють свою діяльність самостійно та не обмежені в праві укладати договори про надання послуг, предметом яких є не лише окремі дії щодо виконання сільськогосподарських аграрних робіт, а і комплекс агротехнічних робіт як послуга з вирощування культур, що не суперечить закону. Також суд зазначив, що невиконання дослідною станцією своїх статутних наукових завдань може свідчити про нецільове використання земельних ділянок, що може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою згідно з ч. 1 ст. 141 ЗК України, водночас такі обставини не визначають оспорюваний договір як удаваний. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи: Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 01.04.2022, прийнявши нове, яким позов задоволити, та скасувати ухвалу суду першої інстанції від 10.02.2022, якою відмовлено у задоволенні його заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Прокурор вважає помилковим визначення судом спірного договору як договору, який містить елементи договору про надання послуг, оскільки за договором про надання послуг виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватись на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, водночас договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватись ділянкою з використанням її властивостей. Вказує, що з аналізу змісту договору, додатків до нього, актів прийому-передачі вбачається погодження сторонами робіт з подріблення поживних залишків, дискування, глибинного рихлення, внесення міндобрив, культивація, посів культури, внесення засобів захисту рослин, збір врожаю, що свідчить про виконання товариством повного циклу вирощування кукурудзи, а відтак про самостійну господарську діяльність відповідача2 на земельних ділянках, які є у постійному користуванні дослідної станції. При цьому, у додатку №2 сторони визначили конкретні ділянки, які відповідач2 обробляє, що, на думку прокурора, є підтвердженням факту передачі ділянок у користування. Прокурор зазначає, що наявна у справі статистична звітність не є первинним бухгалтерським документом та не містить інформації про виконання робіт, площу ділянок, кількості посівного матеріалу та зібраного урожаю саме товариством, а також щодо проведених розрахунків між сторонами. Крім того, в апеляційній скарзі прокурор також оскаржує ухвалу місцевого суду від 10.02.2022, якою суд залишив без задоволення заяву прокурора про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження, вказуючи про складність спірних правовідносин та значимість правильного вирішення даного спору, яке має значення для держави та суспільства, так як землі дослідних полів дослідної станції та ділянки з цінними грунтами відносяться до особливо цінних земель і їх незаконне використання не допускається. У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру(позивач1)підтримує вимоги апеляційної скарги прокурора. Позивач1 вказує, що аналізуючи зміст оспорюваного договору, вбачається, що дослідна станція фактично передала товариству у платне користування земельну ділянку, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки відповідно до встановленого ст.ст. 92,93, 125, 126 ЗК України та ЗУ «Про оренду землі» порядку та під виглядом виконання сільськогосподарських послуг виконавець фактично обробляє земельну ділянку, власником якої є держава, та стає власником вирощеної продукції на орендованій ділянці. При цьому, вказані дії відповідачів вчинені також з порушенням ст. 75 ГК України, яким передбачено обов`язок погодження від органу управління на укладення договорів. Зазначає, що порушення вимог земельного законодавства також встановлено за наслідками проведеної ГУ перевірки, результати якої викладено в акті №824-ДК/803/АП/09/01-21 від 07.10.2021. У відзиві на апеляційну скаргу дослідна станція (відповідач1) просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач1 вказує, що з умов оспорюваного договору чітко вбачаються умови співпраці відповідачів, які не характерні правовідносинам оренди, а саме: земельні ділянки, на яких виконувались роботи ні з володіння, ні з постійного користування станції не вибували; предметом договору є не використання ділянок, а агротехнічні роботи; дослідна станція не отримувала жодної оплати від СТОВ «Агро-Лучки», а навпаки станція оплачує виконані товариством роботи; вирощена сільгоспкультура як результат замовлення робіт є власністю станції, а не товариства, товариство не використовує природних властивостей землі, а за актами приймання-передачі усі роботи передає замовнику. Зазначає, що свої доводи про удаваність спірного договору прокурор обгрунтовує лише посиланнями на в акт перевірки ГУ Держгеокадастру №824-ДК/803/АП/09/01-21 від 07.10.2021, в ході якої інспектор не витребовував у станції ні договору з додатками, ні первинних документів, оформлених щодо фактичного його виконання. Вказує, що ст. 75 ГК України стосується випадків безплатної передачі державним комерційним підприємством свого майна та відчуження майнових об`єктів, що належать до основного фонду, водночас, у даному випадку немає ні безоплатної передачі майна, ні його відчуження. СТОВ «Агро-Лучки»(відповідач2) у відзиві на апеляційну скаргу також просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач2 вказує, що твердження прокурора про те, що оспорюваний договір є договором оренди спростовується тим, що надання послуг/виконання робіт за договором не позбавляє дослідну станцію права користування ділянками, предметом договору є не ділянки, а виконання робіт, передбачена договором оплата є оплатою за виконані роботи, використання ділянок товариством обмежується досягненням цілей, передбачених договором- надання послуг, право власності на урожай набуває станція. Також, відповідач2 вказує, що відповідно до поданої станцією статистичної звітності у 2021році станція з засіяних 1551,00га належної на праві користуванні ріллі засіяла 853,80га кукурудзи на зерно(відповідно до звіту про посівні площі сільгоспкультур від урожай на 2021рік, форми №4-сг) і зібрала урожай кукурудзи на зерно з рівнозначної площі 853,80га(відповідно до звіту про площі та валові збори у 2021році, форма №29-сг та звіту про основні економічні показники підприємства, форма №50-сг), що за результатом співставляння з умовами договору (роботи виконувались на ділянках площею 577,6484га) додатково спростовує доводи прокурора про удаваність спірного договору. Зазначає, що оскільки з боку дослідної станції відсутні будь-які дії, пов`язані з передачею у користування або розпорядження земельними ділянками державної власності, положення ЗУ «Про управління об`єктами державної власності» не можуть застосовуватись до спірного договору. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 у справі № 907/1059/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора. Подальший рух справи викладено в ухвалах суду. Так, ухвалою від 28.06.2022 розгляд справи відкладено на 12.07.2022. У судовому засіданні 12.07.2022 прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача2 заперечив щодо апеляційної скарги, надав усні пояснення, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників(копії ухвали від 28.06.2022 надіслані ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області на e-mail: zakarpattia@land.gov.ua. Національна академія аграрних наук України e-mail: naan.prezid.@ukr.net, Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України e-mail: insbakta@ukr.net. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Слід також зазначити, що під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення учасники справи не подавали своїх заперечень щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів у даній справі. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що : На підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000413 від 29.03.2016 Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України використовуються земельні ділянки на території Берегівського району Закарпатської області загальною площею 3 166,8га для ведення сільськогосподарського виробництва (том 1,а.с. 32-33). Відповідно до статуту Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, затвердженого 16.12.2019 Президентом Національної академії аграрних наук України, дослідна станція є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою(том 1,а.с. 82-94). Дослідна станція перебуває у віддані Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (п. 3 статуту). Відповідно до п.6 дослідна станція створена з метою забезпечення проведення наукових досліджень, апробацій та впроваджень наукових розробок в галузі землеробства, рослинництва, садівництва, виноградарства, переробки сільськогосподарської продукції, тваринництва і економіки, направлених на вдосконалення наукового забезпечення розвитку агропромислового комплексу Закарпатської області. До основних напрямів та видів діяльності станції належить, зокрема, господарська діяльність, не заборонена чинним законодавством (п. 8 статуту). Згідно з п. 10 статуту за дослідною станцією закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи на надані їй на праві постійного користування. Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюватись лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України. Землі дослідних полів дослідної станції та ділянки з цінними грунтами відносяться до особливо цінних земель і їх вилучення для суспільних потреб не допускається, за виключенням випадків, визначених Земельним кодексом України. Відповідно до п.12 статуту дослідна станція в межах, визначених статутом, самостійно вирішує питання, пов`язані з її науковою та господарською діяльністю, вступає від свого імені у договірні відносини з іншими підприємства, з урахуванням обмежень, визначених чинним законодавством. Дослідна станція користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності(п.16 статуту). Пунктом 21 статуту передбачено, що джерелами формування майнового комплексу дослідної станції є, зокрема, доходи, одержані від різних видів господарської діяльності. Державне майно, яке закріплене за дослідною станцією Академією, належить їй на праві оперативного управління. Дослідна станція може використовувати це майно для участі в цивільних відносинах, у тому числі для провадження некомерційної фінансово-господарської діяльності відповідно до статутних цілей та в межах своєї цивільної правоздатності(п. 22 статуту). Згідно з п.23 статуту відчуження нерухомого майна дослідної станції здійснюється лише з дозволу Президії Академії в порядку, встановленому законодавством. 29.12.2020 Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України (замовник) та СТОВ «Агро-Лучки» (виконавець) уклали Договір № 20-12/2020 ( том 1, а.с. 34). Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, передбачених цим договором, виконавець за дорученням замовника зобов`язався своєчасно та належним чином виконати агротехнічні роботи на полях замовника загальною площею 577,6485 га, що визначені в Додатку № 2 до даного договору, а Замовник зобов`язався прийняти такі роботи та оплатити їх у визначений строк. Згідно з п. 1.2. перелік робіт, які доручаються виконавцю, та їх ціна погоджені сторонами у додатку№1, який є невід`ємною частиною договору. Насіння, культури, мінеральні добрива та засоби захисту рослин надаються замовником виконавцю на початку виконання робіт(п.1.3 договору). Відповідно до п.2.1 початок та строк виконання кожного найменування робіт визначається сторонами у додатку№1. Строк дії договору становить загальний строк виконання робіт по договору. Згідно п. 3.1. договору обсяг виконаних робіт по кожному виду робіт відображається сторонами в актах прийому-передачі виконаних робіт, які виконавець оформляє у двох оригінальних примірниках та передає замовнику на розгляд та підписання. Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що вартість робіт визначається виходячи із цін на роботи за 1,0га обробленої площі, які вказані в додатку №1 та обсягу виконаних робіт. Відповідно до п.3.3 договору загальна вартість робіт по договору (сума договору) визначається з урахуванням ціни робіт за 1га і фактично виконаних за період дії договору робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі. Після настання визначеного в додатку №1 строку виконання робіт, якщо сторонами не обумовлене інше, виконавець надає замовнику акт прийому-передачі виконаних робіт, який замовник зобов`язується підписати протягом п`яти днів або надати вмотивовану відмову від підписання. Протягом 30 календарних днів із дати підписання замовником акту прийому-передачі виконаних робіт замовник зобов`язується провести розрахунки за виконані роботи. Розрахунок проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця. Розрахунки можуть бути проведені у будь-який не заборонений чинним законодавством України та узгоджений сторонами спосіб(п. 3.5 договору). Згідно з п. 3.8. договору виконавець не набуває права власності на зібраний врожай, який в повному обсязі передається Замовнику одразу після виконання робіт з його збору. Розділом 4 договору сторони передбачили взаємні права та обов`язки, зокрема, відповідно до п.4.1 договору виконавець зобов`язаний: забезпечити виконання робіт власною або залученою робочою силою та матеріально-технічними засобами на умовах договору та додатків; в роботі дотримуватись норм трудового, земельного законодавства, законодавства про охорону грунтів; своєчасно усунути всі недоліки , пов`язані з неякісним виконанням робіт, протягом завдання виконання робіт; інформувати замовника про хід виконання зобов`язань; власними та/або залученими силами за власний рахунок проводити технічне обслуговування та ремонт матеріально-технічних засобів, які використовуються для виконання робіт; при виконанні робіт щодо внесення мінеральних добрив і заходів захисту рослин виконавець забирає порожню тару; не допускати в момент виконання робіт до місць виконання робіт визначених додатком№2, будь-яких інших осіб в будь-який інший спосіб. Відповідно до п.4.3 договору замовник зобов`язаний прийняти та оплатити роботи і негайно повідомити виконавця про виявлені недоліки. Замовник має право у будь-який час, не втручаюсь в господарську діяльність виконавця, здійснювати контроль за ходом, якістю, обсягом, вартістю виконання робіт та вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виники внаслідок допущених виконавцем порушень(п.4.4 договору). Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань (пункт 8.1.). Додатковими угодами до договору № 1 від 12.01.2021, № 2 від 01.03.2021, № 3 від 05.04.2021 (том 1, а.с. 39, 41, 43) сторони визначали вид робіт, їх вартості (за 1га)та строки початку їх виконання, зокрема: -дискування, вартість робіт - 564,15грн, строк початку робіт - січень 2021року; -внесення мінеральних добрив, вартість- 1 464,40грн, строк початку робіт- березень 2021року; -внесення міндобрив, вартість - 1859грн; дискування- 530,20грн; культивація -330,21грн; строк початку робіт- квітень 2021року. У Додатку № 2 до договору (том 1, а.с. 38) сторонами погоджено перелік 19 земельних ділянок загальною площею 577,6485 га, на яких планувалося виконання сільськогосподарських агротехнічних робіт та зазначено їх кадастрові номери. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, зазначені 19 земельних ділянок належать до державно форми власності, уповноваженим органом від імені держави як власником є ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, а дослідна станція є постійним землекористувачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідач2 долучив до матеріалів справи наступні підписані обома сторонами договору акти виконання робіт(надання послуг) на підставі договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 (том 1,а.с. 163-165): -відповідно до акту №21 від 31.01.2021 послуги з дискування на площі 327 га на загальну суму з ПДВ 221 372,46грн; -відповідно до акту №69 від 31.03.2021 послуги з внесення мінеральних добрив на площі 307,1 га на загальну суму з ПДВ 539 660,69грн; -відповідно до акту №101 від 30.04.2021 послуги з внесення мінеральних добрив на площі 563,9га на загальну суму з ПДВ 1 048 775,05грн; дискування на площі 62,7га на загальну суму з ПДВ 33 243,54грн; Культивація на площі 493,6га на загальну суму з ПДВ 182 991,66грн. Як вбачається з матеріалів даної справи, у жовтні 2021року інспектором ГУ Держгеокадастру проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельних ділянок державної власності площею 557,6485га, розташованих на території Беригівського району та належать на праві постійного користування Закарпатській державній сільськогосподарській дослідницькій станції Національної академії аграрних наук України, результати якої викладені в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.10.2021 р. № 824-ДК/803/АП/09/01/-21 (том 1, а.с. 57). Так, за результатами вказаної перевірки державний інспектор вказав, що договір № 20-12/2020 від 29.12.2020 з врахуванням додатків до нього має ознаки прихованої оренди землі. Об`єкт перевірки використовується під вирощенням кукурудзи. Відповідач1 долучив до матеріалів справи подані до Державної служби статистики звіти (том 2,а.с. 22-52), зокрема: -поданий 02.06.2021 звіт про посівні площу сільськогосподарських культур під урожай 2021року(форма №4-сг), відповідно до якого посівна площа під сільськогосподарськими культурами склала 1551,0га з яких 853,80га посіяно кукурудзу на зерно; -поданий 04.01.2022 звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду 2021році (форма №29-сг), відповідно до якого зібрана площа склала 853,80га, обсяг виробництва установою кукурудзи- 34 721,60 ц. При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним: Предметом даного спору є вимоги прокурора про визнання недійсним договору № 20-12/2020 від 29.12.2020 та зобов`язання Сільськогосподарського ТОВ "Агро-лучки" повернути земельні ділянки загальною площею 577,6485га Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції Національної академії аграрних наук України, які обгрунтовані тим, що оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено між відповідачами з метою приховати інший правочин - оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, а земля повернена постійному користувачу. Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК. Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. У постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, вказано, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18). Посилаючись на те, що договір №20-12/2020 від 29.12.2020 про виконання агротехнічних робіт на полях дослідної станції є удаваним, містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, а також на те, що у дослідної станції відсутні повноваження на передачу в оренду наданих йому в постійне користування земель, прокурор звернувся до суду з даним позовом. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Частиною 1 статті 839 ЦК України передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до частини 2 зазначеної статті підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб. Відповідно до частин 1 та 3 статті 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. У свою чергу відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно із частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Таким чином, на відміну від договору підряду, договір оренди землі укладається не з метою виконання певної роботи за завданням другої сторони, а саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі(така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №916/695/17). При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) у визначений строк та отримання продукції/доходів від такої діяльності. Як вбачається зі змісту оспорюваного договору та додатків до нього, сторони визначили, що його предметом є виконання СТОВ «Агро-Лучки» за дорученням дослідної станції агротехнічних робіт, на земельних ділянках станції, яка володіє правом постійного користування ними. Конкретний перелік видів робіт, їх вартість з розрахунку виконання таких за 1га обробленої площі та строк початку виконання кожного з видів робіт сторони передбачили в додатках до договору(зокрема, в додатку №1 до договору від 12.01.2021 сторони визначили виконання робіт з дискування вартістю за 1га, строк початку яких-січень 2021року). Щодо порядку оплати виконаних робіт, то такий згідно з аналізу пунктів 3.3-2.5 договору проводиться протягом 30днів після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця. Крім того, умовами п.3.8 договору сторони передбачили, що виконавець не набуває права власності на зібраний врожай, який в повному обсязі передається замовнику одразу після виконання робіт з його збору. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що предметом оспорюваного договору є не належні дослідній станції земельні ділянки, а виконання комплексу агротехнічних робіт. Передбачена договором плата не є за своїм змістом орендною платою, яку отримує дослідна станція за користування земельними ділянками, а є оплатою самої ж станції виконаних на її замовлення робіт. При цьому, товариство як виконавець не набуває права власності на зібраний врожай, а передає його станції в повному обсязі як замовнику. Отже, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи відповідачів, що за оспорюваним договором право користування земельними ділянками не передавалось, такі залишились у користуванні дослідної станції, їхня використання товариством обмежується лише як об`єкт досягнення узгоджених сторонами цілей - виконання агротехнічних робіт з метою вирощення урожаю. При цьому, апеляційний суд враховує вище вказані Верховним Судом висновки, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Відтак суд не досліджує обставин фактичного виконання сторонами оспорюваного договору щодо самого здійснення виконавцем передбачених договором робіт, чи здійснення дослідною станцією їхньої оплати. Щодо посилань прокурора на неотримання дослідною станцією погодження на розпорядженнями земельними ділянками у суб`єкта управління об`єктами державної власності - Національної академії аграрних наук України, колегія суддів зазначає, що з обставин даної справи не вбачається факту переходу права користування (вилучення) земельними ділянками від дослідної станції до товариства. Так, п. 8 статуту дослідної станції передбачено, що до основних напрямів та видів діяльності станції належить, зокрема, господарська діяльність, не заборонена чинним законодавством. Відповідно до п.12 статуту дослідна станція в межах, визначених статутом, самостійно вирішує питання, пов`язані з її науковою та господарською діяльністю, вступає від свого імені у договірні відносини з іншими підприємства, з урахуванням обмежень, визначених чинним законодавством. Водночас, як обгрунтовано вказав суд першої інстанції, ведення господарської діяльності з метою лише отримання прибутку не є метою утворення державою Національної академії аграрних наук України та в його структурі державних дослідних підприємств. Невиконання підприємством своїх статутних наукових завдань, що визначені у п. 6 та п. 7 Статуту може свідчити про нецільове використання земельних ділянок Національною академією аграрних наук України, що відповідно до п. ґ) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою. На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурорам належними та допустимими засобами доказування не доведено удаваність договору. Щодо доводів апелянта в частині оскарження ухвали місцевого суду від 10.02.2022, якою суд залишив без задоволення заяву прокурора про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає, що ч. 3 ст. 12 ГПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною 3 ст.247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті(ч. 2 ст. 247 ГПК України). Відповідно до ч. 1 ст.250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Розглянувши подані прокурором матеріали позовної заяви, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження від 19.01.2022 дійшов висновку, що враховуючи характер правовідносин сторін, обставини та предмет спору, обсяг та характер доказів, які підлягають дослідженню, справу доцільно розглянути у спрощеному провадженні з повідомленням учасників провадження. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що вирішення питання про призначення справи за правилами спрощеного чи загального позовного провадження на стадії відкриття провадження у справі належить до повноважень лише суду, тобто незалежно від наявності клопотань сторін суд може призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Це є дискреційні повноваження суду, які він реалізує на засадах розумності. Тому, подальша відмова судом першої інстанції ухвалою від 10.02.2022 у задоволенні поданих прокурором заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження суд є проявом дискреційних повноважень суду першої інстанції та не впливають на правильність вирішення даного спору по суті. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України). На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2022 у справі № 907/1059/21 та ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для їх скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури від 21.04.2022 №15-821-22 (вх. суду від28.04.2022 №01-05/906/22) - залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2022 у справі № 907/1059/21 -залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №907/1059/21 повернути до суду першої інстанції.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 18.07.2022 Головуючий суддя Т.Б. Бонк суддя С.М. Бойко суддя Г.Г. Якімець