Постанова 4812 № 472/5/22

13.07.22 22-ц/812/663/22 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа№ 472/5/22 Провадження № 22-ц/812/663/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів: Бондарнко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Стрілець К.О., за участю представника позивача Венделя О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Вендель Олегом Михайловичем, на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Тустановського А.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», в особі Регіональної філії «Одеська залізниця «Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, - В С Т А Н О В И В : В січні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Венделя О.М. звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним наказ № 02/041 від 17 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача виробничого підрозділу «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Укрзалізниця» на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в розмірі 1 649,92 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу, починаючи з 18 грудня 2021 року до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи в межах платежу за один місяць. В позовній заяві зазначив, що він працює стрільцем 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів виробничого підрозділу «Херсонський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Укрзалізниця», що підтверджується наказом №02/041 від 17.12.2021 р. та довідкою про доходи № 72 від 24.12.2021 р. Наказом №02/041 від 17 грудня 2021 року начальника виробничого підрозділу «Херсонський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Укрзалізниця» позивача з 18 грудня 2021 року відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти C0VID-19 без збереження заробітної плати. Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. З метою реалізації зазначених конституційних положень, визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина ухвалено і діє Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який вводить загальну заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними. Позивач зазначає, що за Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби C0VID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1)центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2)місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3)закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4)підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5)установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6)підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 83 від 04 березня 2015 року. Як вбачається із самого наказу № 02/041 від 17.12.2021р., його винесено на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236, але при цьому жодної підстави для відсторонення позивача від виконання роботи в цьому наказі не зазначено. Положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Посилання в оспорюваному наказі на п. 41-6 Постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти C0VID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти C0VID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти C0VID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом. Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Посилаючись на п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9, ст. 235 КЗпП України зазначає, що оскільки відповідач в порушення вимог ст. 46 КЗпП України із власної ініціативи без законних підстав відсторонив позивача з 18 грудня 2021 року від роботи та призупинив останньому виплату заробітної плати, з нього у зв`язку з цим підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу. Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання незаконного Наказу № 02/041 від 17 грудня 2021 року про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи. Згідно Довідки про доходи № 72 від 24 грудня 2021 року позивач за період жовтень-листопад 2021 року отримав дохід в сумі 26 398,79 грн. та працююч за графіком, в жовтні та листопаді 2021 року відпрацював по 8 робочих днів тривалістю 24 години, тобто за цей період відпрацював 16 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед відстороненням з врахуванням математичних правил заокруглення сум становить 1 649,92 грн. (з розрахунку: 26.398,79 грн. поділити на 16 днів (8 відпрацьованих днів за жовтень 2021 р. + 8 відпрацьованих днів за листопад 2021 р.) Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 649,92 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу, починаючи з 18 грудня 2021 року (дня відсторонення від роботи) до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року було замінено первісного відповідача Виробничий підрозділ «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» належним відповідачем Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця". Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2022 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця «Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи. Не погодившись з рішенням суду, позивач через свого представника адвоката Вендель О.М., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що видаючи даний наказ № НФН-02/041 від 17 грудня 2021 року, відповідач керувався ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказом МОЗ України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 р. № 2393), п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236. Проте, відповідно п. 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 року № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. У даному випадку профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені. Крім того, Листом від 18 жовтня 2021 року за № 4706-01/50116-01 Міністерством економіки України було затверджено алгоритм дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти C0VID-19, відповідно до якого: роботодавець (з переліку, визначеного наказом МОЗ) зобов`язаний поінформувати всіх працівників (без винятку) про зміни істотних умов праці, пов`язані з необхідністю отримати щеплення, не пізніше ніж за 2 місяці (для державних службовців - за 30 календарних днів) до рішення щодо відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення; протягом цього строку роботодавець має створити умови для проходження працівником щеплення вакциною від гострої респіраторної хвороби COVID-19 відповідно до законодавства; у разі якщо працівник ухиляється або відмовляється від проходження щеплення, роботодавець має задокументувати цей факт; у разі якщо після закінчення строку попередження, зазначеного у пункті 1 цього алгоритму, працівник продовжує ухилятися або відмовлятися від щеплення, роботодавець видає наказ (розпорядження) про відсторонення працівника від роботи відповідно до законодавства про працю; після закінчення строку відсторонення від роботи працівник має бути негайно допущений до роботи. Проте, відповідачем не було надано жодного належного доказу, який би підтверджував факт того, що відстороненню позивача передувало дотримання роботодавцем законного порядку його відсторонення, зокрема, доказу про попередження позивача не пізніше ніж за 2 місяці про зміни істотних умов праці, пов`язані з необхідністю отримати щеплення, створення відповідних умов для проходження працівником щеплення вакциною від гострої респіраторної хвороби C0VID-19 відповідно до законодавства, а також задокументованого факту, що особа ухиляється або відмовляється від проходження щеплення, що не може свідчити про те, що відсторонення позивача було здійснено у законний спосіб. Крім того, посилається на те, що порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.1995 р. № 66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806. Пунктом 2.3 вищевказаної Інструкції встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції. При цьому, жодного посилання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, цей додаток також не містить. Вважає, що оскільки ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб. Отже, за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який працює за професією, на виробництві або в організації, які входять до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, лише у зв`язку з відмовою від надання документів щодо щеплення від C0VID-19, є незаконним. Як зазначає апелянт, однією з підстав для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача, відповідачем у наказі № НФН-02/041 від 17 грудня 2021 року, стало посилання також на ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб». При цьому у статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06 квітня 2000 року N 1645-111 чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом. Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-111 у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, ніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження. У даному випадку наказ № НФН-02/041 від 17.12.2021 р. про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Посилаючись на положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, вважає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019). Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 2-1 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я. Окрім того, зауважив, що на 5-ому засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку, було прийнято Резолюцію від 27.01.2021 р. № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», у якій зазначено: (п.7.3.1) забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть; (п. 7.3.2) забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися. Також вважає необґрунтованими посилання суду на рішення Європейського суду у справі VAVLUIMKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC та Постанову Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 як обґрунтування обов`язковості щеплення від C0VID-2019 та відсутності втручання держави у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення, так як предметом розгляду цих справ є вакцинація дітей від хвороб, визнаних особливо небезпечними інфекційними хворобами, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуху, та внесених до Календаря щеплень як обов`язкових. ЄСПЛ та Верховний Суд підкреслили, що обов`язок вакцинації стосується особливо небезпечних хвороб, проти яких вакцинація вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною, і безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів. Питання щеплення проти COVID-19 предметом розгляду цих справ не було, отже застосування цього рішення ЄСПЛ та висновку Верховного Суду у даній справі є безпідставним. Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 є неможливим, тому спір слід вирішувати на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти C0VID-19. З огляду на вищевикладене, вважає, що наказ N НФН-02/041 від 17 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 порушує гарантоване Конституцією України право позивача заробляти собі на життя своєю працею, яке забезпечує особу достатнім життєвим рівнем для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Оскільки відповідач в порушення вимог ст. 46 КЗпП України із власної ініціативи без законних підстав відсторонив з 18 грудня 2021 року позивача від роботи та призупинив останньому виплату заробітної плати, з нього у зв`язку з цим підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України). У зв`язку з виданням Наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» позивача - ОСОБА_1 було допущено до роботи 17 березня 2022 року. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 649,92 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу, починаючи з 18 грудня 2021 року (дня відсторонення від роботи) до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків (17.03.2022 р.) Таким чином, апелянт вважає, що час вимушеного прогулу в період з 18 грудня 2021 року (дня відсторонення від роботи) до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків (17.03.2022 р.) становить 3 місяці або 24 робочих дні (в середньому по 8 робочих днів щомісячно - з 18.12.2021 р. по 17.01.2022 р., з 18.01.2022 р. по 17.02.2022 р., з 18.02.2022 р. по 17.03.2022 р.), і стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток в сумі 39 598,08 грн., з розрахунку: 1 649,92 грн. х 24 дні. На підставі викладеного просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. При цьому посилається на те, що Наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393 затверджено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (затверджений наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153), доповнено зазначений перелік пунктами 4-6 та включено, зокрема, працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 №

83. Наказ № 2393 зареєстровано Міністерством юстиції України 08.11.2021 за № 1452/37074. Наказ № 2393 набрав законної сили 09.12.2021. Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 доповнено пунктом 41-6 постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COV1D- 19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. виданий закладом охорони здоров`я. Відповідач наголошує, що постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 не змінює встановлений п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" порядок відсторонення від роботи в даному випадку, а, як окрема норма чинного законодавства додатково встановлює обов`язок підприємств, установ та організацій відсторонювати працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень. Оскільки відповідач є об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, то позивач в даному випадку є працівником, який відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивачем ні керівнику підприємства, ні до матеріалів справи не було надано доказів про те, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування. Вважає, шо відповідачем чітко було дотримано вимоги чинного законодавства та виконано всі його приписи під час видачі спірного наказу, оскільки відповідач мав визначений законом обов`язок щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-I9 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень, з огляду на встановлений в країні карантин, а також на те, що позивачем не надано на адресу відповідача (та суду) жодних документів, що б підтверджували здійснення щеплення однією або двома дозами вакцини, або наявність медичних абсолютних протипоказань щодо таких щеплень. В оскаржуваному наказі чітко визначено норми чинного законодавства, яким керувався відповідач під час його видання, а також зазначено на підставі чого видано наказ, а саме: акт №1 від 14 грудня 2021р., який наявний в матеріалах справи. Саме цим актом встановлено факт ухилення від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 позивачем. Проте, судом першої інстанції не досліджено зазначений доказ в повному обсязі та не надано йому належної оцінки. Також посилається на те, що відповідач вживав всіх можливих заходів щоб полегшити для своїх працівників процедуру вакцинації. Так, на структурні та виробничі підрозділи, було забезпечено постійний приїзд мобільних медичних бригад, якими безкоштовно здійснювалася вакцинація всіх бажаючих працівників та членів їх родин. В населених пунктах з незначним населенням постійно проводилась роз`яснювальна робота щодо порядку вакцинації та найближчих пунктів вакцинації, забезпечених органами місцевого самоврядування тощо. Крім того, бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників мала б негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 КУпАП визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно- гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності. Оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу є необґрунтованою та такою, що на думку відповідача не підлягає задоволенню, а відсторонення від роботи позивача здійснено з чітким дотримання норм чинного законодавства України, в тому числі статті. 46 КЗпП України, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час незаконного відсторонення. як похідна, не підлягає задоволенню. Крім цього, звертає увагу суду на те, що на момент ухвалення рішення наказ «НОР4-02/41 від 17.12.2021 року «Про відсторонення від роботи» втратив чинність, позивача допущено до роботи з 17.03.2022 року згідно до наказу № НОР4-02/126 від 17.03.2022 року. Таким чином натепер між сторонами відсутній спір в частині скасування даного наказу, а тому вимоги позивача ОСОБА_1 в частині скасування наказу є такими, що не підлягають задоволенню. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги. Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає у повній мірі. Так, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює стрільцем 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів Виробничий підрозділ «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Начальником Виробничого підрозділу «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Щека Ю.Д. 17.12.2021 видано наказ № НФН-02/041 про відсторонення від роботи стрільця 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів ст. Колосівка ОСОБА_1 від роботи з 18 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення та на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати (а.с. 12) Зазначений Наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 пункт 41

6. Позивач ОСОБА_1 18 грудня 2021 року ознайомлений з даним наказом, про що свідчить підпис останнього (а.с. 12). Проаналізувавши положення ст. ст. 1, 43 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 46 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, який наказом МОЗ від 05.02.2020 за N 521 доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19», наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 року, суд дійшов висновку, що АТ «Укрзалізниця» включена до зазначеного вище переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070). Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731). Отже сумніви, щодо законності вказаного наказу МОЗ, про які зазначається у позові, спростовуються, оскільки введення його в дію відбулось із дотриманням процедури згідно чинного законодавства. Відтак відповідач, видавши 17 грудня 2021 року оспорюваний наказ № НФН-02/041 про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Також суд виходив з того, що оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Враховуючи те, що позивач є працівником підприємства включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи. Виходячи з обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, звільненими від такого обов`язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Відповідно протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення. Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України. Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею. Також судом врахована практика Верховного суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19): «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим». Також, Європейський суд у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. (див. Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р. Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03). Отже, держава, встановивши відсторонення працівників центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві. З огляду на викладене, суд вважав, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби)для попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. У спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей. Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Висновки суду відповідають встановленим судом першої інстанції обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті оскаржуваного рішення. Так, згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до статті 46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; та в інших випадках, передбачених законодавством. За своїм змістом відсторонення від роботи є призупиненням з працівником трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за трудовим договором, а роботодавця - від обов`язку забезпечувати працівника роботою. Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків (відсторонення) на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є не покаранням, а особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти згідно з законом та в межах повноважень. Роботодавець зобов`язаний ознайомити працівника з наказом (розпорядженням) про відсторонення від роботи, у разі відмови працівника від ознайомлення - скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Перелік підстав відсторонення від роботи за статтею 46 КЗпП України не є вичерпним та допускає можливість інших випадків, які мають бути прямо передбачені іншими правовими нормами. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»). Відповідно до ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Згідно із пунктами б, г ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до Календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Цей закон також визначає, що карантином є адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (стаття 1). Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання. Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами. Статтею 29 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення та відміни карантину, а також встановлення тимчасових обмежень прав фізичних і юридичних осіб та додаткових обов`язків, що покладаються на них. Переліком особливо небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженим наказом МОЗ від 14 липня 1995 року (зі змінами від 25 лютого 2020 року), COVID-19 віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб. 9 грудня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №1236), якою з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року (в редакції, чинній на час розгляду справи) на території України встановлено карантин. Пунктом 41-6 Постанови №1236 (в редакції від 20 жовтня 2021 року, яка набула чинності з 8 листопада 2021 року) на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46КЗпП, частини 2статті 12 Закону Про захист населення від інфекційних хвороб та частини 3статті 5 Закону Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я №2153 від 4 жовтня 2021 року (далі Перелік №1253), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, підлягають, зокрема, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 83 від 04 березня 2015 року. Отже, законодавство, яке регулює суспільні відносини у сфері охорони здоров`я, передбачає можливість відсторонення від роботи певної категорії працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень. Передбачено діючим законодавством також обов`язок працівників певних професій, виробництв та організацій, включених у відповідний перелік, затверджений компетентним органом, проходити обов`язкове профілактичне щеплення (стаття 10 Основ законодавства України про охорону здоров`я, статті 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб"), в тому числі і щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19 (постанова №1236, Перелік №1253). Відмова або ухилення працівника підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, при відсутності абсолютних протипоказань щодо проведення щеплення, є підставою для відсторонення від роботи працівника на підставі статті 46 КЗпП та частини 2 статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пункту 46-1 постанови КМУ №1236). АТ «Укрзалізниця» є об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відтак, працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину. Оскільки переліком професій не конкретизовано найменування посад, на яких працюють працівники, що підлягають обов`язковій вакцинації, то всі працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, в тому числі і позивач. Разом з тим, наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595 (далі Перелік № 595). Відповідно до пункту 3 вказаного Переліку протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у пункті 4 Переліку № 595визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини. 02 листопада 2021 року наказом Міністерства охорони здоров`я № 2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19». Як убачається зі змісту наказу №02/041 від 17.12.2021р. про відсторонення від роботи, підставою для видачі наказу був акт №1 від 14.12.2021р. В відзиві на позов відповідач наполягає на тому, що всім працівникам, в тому числі і позивачу, було доведено список пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, зазначено про необхідність отримання ними обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19, та про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08.12.2021 документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. В листі-ознайомлення від 11.11.2021р. попереджено працівників відповідача про те, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи з 09.12.2021 (а. с. 127). Працівники відповідача були ознайомлені з цим листом під підпис, проте підпис позивача в даному списку відсутній. Але про ознайомлення позивача з необхідністю отримання ним обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19, та про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику документу, свідчить його пояснювальна записка від 20.11.2021р., в якій він зазначив, що відмовляється від вакцинації у зв`язку з недовірою до вакцини (а. с.130). В подальшому 14.12.2021 було складено акт про відмову ознайомлення з листом, згідно якого позивачу було запропоновано ознайомитись зі змістом: -пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з додатком; -наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; -наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; -постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (в частині, що стосується AT «Укрзалізниця»). Також було запропоновано ознайомитись з посиланням https://list.covidl9.gov.ua, за яким доступна інформація щодо пунктів щеплень та центрів масової вакцинації; з Порядком організації щеплення в регіональній філії «Одеська залізниця» (лист від 08.10.2021 № НЗ-1-103/217); про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; про можливість відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 згідно з вищезгаданими нормативними актами; про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику та відділу кадрів підрозділу не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Текст листа-ознайомлення було зачитано уголос у присутності свідків. Однак, стрілець ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з листом під особистий підпис. Пізніше 14 грудня 2021року було також складено акт №1 про те, що позивач станом на 14 грудня 2021р. не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцин, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданий закладом охорони здоров`я. При цьому працівник надав пояснення, що він не довіряє вакцині проти COVID-19 та вакцинуватися відмовляється. На підставі чого комісією було встановлено факт відмови від проходження обов`язкового профілактичного щеплення або ухилення від проходження обов`язкового профілактичного щеплення COVID-19. Також в акті зазначено, що до відома ОСОБА_1 було доведено інформацію: про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, а саме відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 з 14 грудня 2021 року до усунення причин, які зумовили таке відсторонення та про те, що він буде допущений до роботи за умови пред`явлення ним документа, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. З урахуванням викладеного, колегія відхиляє доводи скаржника, що відповідачем не було надано жодного належного доказу, який би підтверджував факт того, що відстороненню позивача передувало дотримання роботодавцем законного порядку його відсторонення, зокрема, доказу попередження позивача про необхідність отримати щеплення, створення відповідних умов для проходження працівником щеплення вакциною від гострої респіраторної хвороби C0VID-19 відповідно до законодавства, а також задокументованого факту, що особа ухиляється або відмовляється від проходження щеплення. Частиною 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» дійсно передбачено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Проте ця норма регулює дії при проведенні медичного огляду особи для визначення у неї наявності або відсутності медичних протипоказань та регламентує права (а не обов`язки) лікаря. Правила даної норми права не регулюють порядок та підстави відсторонення працівників від роботи за статтею 46 КЗпП України. Навіть у листі Міністерства економіки України від 18 жовтня 2021 року за № 4706-01/50116-01 Міністерством економіки України, який носить рекомендаційний характер та на який посилається апелянт, зазначено, що факт ухилення або відмови працівника від проходження щеплення, має бути задокументований саме роботодавцем. За такого посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що факт підтвердження відмови позивача здійснити щеплення може бути підтверджений тільки у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є суб`єктивним тлумаченням зазначених норм права та не враховує, що доказами у справі згідно ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами. При цьому колегія суддів враховує те, що позивачем не було надано відповідачу та суду висновок лікаря щодо наявності у нього протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, не посилався позивач також на те, що мав намір пройти щеплення та не відмовлявся від щеплення. Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності щеплень проти коронавірусної хвороби, слід зазначити, що ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), послався на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією... Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів. Отже, доводи позивача про сумнівність вакцини проти коронавірусної хвороби, є елементом його світогляду, особистим переконанням, яке не може бути ні доведено, ні спростовано в межах розгляду трудового спору між ним та роботодавцем, а безпека використовуваних вакцин презюмується передбаченими державою заходами, що передують щепленню. Не є підставою для скасування рішення суду також доводи скаржника, що за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який працює за професією, на виробництві або в організації, які входять до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, лише у зв`язку з відмовою від надання документів щодо щеплення від C0VID-19, є незаконним, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, положення цієї норми регулюють випадки, пов`язані з обов`язковістю щеплень за іншими інфекційними захворюваннями, зазначеними в ст. 27 вказаного Закону, коли питання про те, чи може бути працівника допущено до роботи, має вирішувати санітарно-епідеміологічна служба. При цьому вказівок на те, в якому порядку працівник відсторонюється від роботи роботодавцем (стаття 46 КЗпП), ця норма не містить. Водночас, обов`язковість щеплень для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 83 від 04 березня 2015 року від COVID-19 вже встановлена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (МОЗ), а наслідки відмови або ухилення Кабінетом Міністрів України (постанова №1236). Жоден з цих нормативних актів не містить, як додаткової підстави для відсторонення, подання відповідної служби. Колегія суддів вважає, що держава, встановивши працівникам підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких підприємств, установ та організацій, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. За такого відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо іншого не встановлено законодавством. Чинним законодавством прямо не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов`язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати. Отже, оскільки суд правильно виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, відсторонення від роботи було прямим наслідком свідомого рішення позивачем для себе особисто відмовитися від виконання юридичного обов`язку, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи є правомірним, а доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду. Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів враховує також те, що у зв`язку з виданням Наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», на даний час згідно до наказу НОР4-02/126 від 17.03.2022 року, наказ «НОР4-02/41 від 17.12.2021 року «Про відсторонення від роботи» втратив чинність, позивача допущено до роботи з 17.03.2022 року. Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування при вирішенні спору положень Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236, слід зазначити, що колегія суддів не вбачає не відповідності положень даної постанови вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також того, що вона прийнята поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України. Особливу увагу апеляційний суд звертає і на дотримання при відстороненні від роботи конституційних прав позивача та прав, закріплених статтею 8 Конвенції. При цьому суд спирається на наступні правові висновки. Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. У постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. При цьому інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Європейський Суд з прав людини в рішенні від 15 березня 2012 року у справі "Соломахін проти України" (заява №24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Проте порушення фізичної недоторканності можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. При цьому апеляційний суд не може погодитись з твердженням апелянта про те, що європейські тези не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, бо у справі, що розглядається оцінюється необхідність вакцинації проти іншої хвороби, оскільки вищевказані висновки стосуються загальних принципів у визначенні межі виправданого втручання у приватне життя фізичної особи та застосування статті 8 Конвенції, що має пряме відношення до даного спору та не залежить від характеру захворювання. За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, хоча обов`язковість щеплень і є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, а отже таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. Право позивача на працю у об`єкті державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, які мають превалювати над особистими інтересами працівника. Висновки суду щодо пропорційності обмежень загальній меті викладені у мотивувальній частині судового рішення. За такого колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо порушення його конституційного права на працю, допущення відносн6о нього дискримінації та порушення положень Конвенції про не втручанням у право особи на повагу до приватного життя. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення були повно встановлені фактичні обставини справи, правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Вендель Олегом Михайловичем, залишити без задоволення. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головючий Судді Повний текст постанови складено 15 липня 2022 року